Заради загальної цікавості переглянув «Перелік тестових запитань для проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів касаційних судів у складі Верховного Суду», затверджених ВККС 30 грудня 2016 року.
Я чомусь завжди думав, що питання на кшталт «Хто уповноважений звільняти міністра закордонних справ України?» ( питання №5) чи «Хто є суб’єктом права звернення до Конституційного Суду України з питань перевірки на предмет відповідності Конституції України (конституційності) законів України?» (Питання №7), це питання рівня студента 3-го курсу юридичного факультету за наслідками скороченого курсу «Конституційне право України», а не для суддів Верховного Суду.
Я завжди вважав, що відправлення правосуддя – це складний правозастосовчий процес, який точно не залежить від того, чи ЗНАЄ НА ПАМ’ЯТЬ той чи інший суддя ту чи іншу норму права (хоча знати на пам’ять норми права – це додаткова гарна якість для будь-якого юриста).
При цьому, за всі роки моєї адвокатської та юридичної практики я не зустрічав жодної судової справи, яка б стосувалася застосування одієї норми права.
Судова справа (а тим більше, якщо вона допущена до розгляду Верховним Судом) – це завжди аналіз, співставлення та порівняння низки норм права, практики їх застосування, аналіз рішень нижчестоячих судів (якщо справа переглядається судом апеляційної або касаційної інстанції), всебічний аналіз доказів тощо.
А те, що до кандидатів до Верховного Суду висувають вимоги як до третьокурсників юридичного факультету, свідчить про те, що і у Верховному Суді будуть переважати «третьокурсники». Та ще й відібрані в ручному режимі.
Сергій Власенко, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 12 січня 2017р.
