Я досить тривалий час не говорила про права жінок та про сексизм у політиці. Не говорила цілеспрямовано, бо вважала чомусь, що маю зайнятися спершу «серйозною» реформою у парламенті, говорити про «глобальні» теми, і не хотіла чомусь, щоб мене знали, як жінку, яка говорить про права жінок та дискримінацію.
…Наче проблема прав жінок – тема не досить глобальна!
Через бажання грати за правилами, що встановлені чоловіками, через власні упередження, та, очевидно, комплекси, я довго не говорила про болючі й важливі теми прав жінок, не допуску їх до прийняття рішень у державі.
Жінки становлять майже 54% населення нашої держави, а у парламенті їх лише – 12%, на державній службі в Україні вони дуже рідко займають керівні посади, ще рідше – якщо вони молодші 40-ка років.
У нашій політиці та державному управлінні жінки стикаються навіть не зі «скляною стелею», а зі скляним надміцним броньованим потрійним склом, звуконепроникним і затемненим.
І сьогодні я хочу поговорити про сексизм, про жорстокість, про приниження жінок і про те, як це змінити, як розбити скляну стелю та зруйнувати власні бар’єри всередині самих себе.
У 2017 році зі 195 незалежних країн світу, лише 10 країн – очолюють жінки. Лише 9 жінок у світі на даний момент очолюють уряди своїх країн. Як це може бути? У бізнес-світі, до речі, статистика ще гірша: серед СЕО чи головних директорі найбільших 500 компаній світу лише – 4% жінок. Катастрофічно мало, ні? Світом досі правлять чоловіки, і вони явно роблять це не дуже добре.
Мені дуже пощастило зустріти у своєму житті чудових, неймовірних, успішних та щасливих жінок, і ще більша честь бути з багатьма з них поруч у переліку 100 успішних жінок України журналу «Новое время», але їх всього лише 10-12% відсотків у великій політиці та державному управлінні країни!
Не говорячи про це та замовчуючи проблеми, з якими стикаються більшість жінок, ми самі дозволяємо обмежувати себе у політичних правах, у посадах, у призначеннях, у доступі до економічних та фінансових ресурсів. Ми часто приймаємо стан речей, що склався, як нормальний, і не хочемо навіть говорити про «жіночі питання» та «сексизм».
Але часи змінюються – і парадокс, що змінити ситуацію можуть лише самі жінки.
Ще 40 років тому всередині Європи у регіонах Швейцарії жінки все ще не мали права голосувати. Тільки тому, що вони жінки. В Україні жінки отримали право голосувати рівно 99 років тому. У 2017 жінки все ще отримують в середньому на 30% менше оплати своєї праці, ніж чоловіки – за ту саму роботу на тих самих посадах! Успішні жінки всюди стикаються з дискримінацією в питаннях своєї статі.
Для мене особисто робота у Верховній Раді стала найгіршою роботою у житті з точки зору психологічного комфорту роботи, поваги до жінки та рівноправного ставлення до мене.
Але я зі здивуванням дізналася, що це не особливість нашої політики чи радянський рудимент – з такими самими проблемами стикаються всі жінки-політики та жінки-державні службовці у всьому світі.
Останній звіт міжпарламентської спілки від жовтня 2016 року, який досліджує сексизм та жорстокість проти жінок у політиці, написаний на основі аналізу даних від жінок-парламентаріїв із 39 країн світу, з різних континентів, з різних культурних та економічних середовищ.
Результати дослідження приголомшують:
* Майже 82% опитаних жінок зізналися, що постійно ставали об’єктами психологічної жорстокості, 65,5% – постійно стикалися з сексистськими коментарями та образливими висловлюваннями, часто публічними, і майже завжди від своїх колег-чоловіків, до того ж як з інших партій, так і з власних фракцій.
У Верховній Раді першим моїм культурним шоком був почутий від колеги з Радикальної партії, пана Мосійчука, грубий мат щодо молодої жінки-парламентаря з іншої фракції, коли вона підійшла задати запитання. Більше це мене не дивує.
* За звітом, 44% опитаних жінок у парламенті – отримували погрози вбивства, погрози зґвалтування, фізичної розправи, побиття… Це майже кожна друга жінка-політик, тоді як частка чоловіків, яка отримує погрози, у рази менша.
Одна жінка-парламентар з європейської країни розказує, що протягом 4 років отримала більше 500 повідомлень у Twitter – погрози зґвалтування. Нерідкими є також погрози викрадення та вбивства дітей.
Рік назад для мене було моральним шоком отримати погрози у Twitter від власника Twitter -аккаунта, який «збирає гроші на моє вбивство» та знаходиться наче б то у Кіровограді. Аккаунт закликає здавати гроші, слідкує за моїми ініціативами та пише образливі коментарі. Це й досі продовжується.
Як виявилося, це не рідке явище для моїх колег у парламенті та на керівних посадах на державній службі.
* Кожна 5-та жінка-парламентар за дослідженням ставала об’єктом не лише психологічного, але фізичного насильства, її штовхали, кидали в неї різними предметам, били. Одна жінка пригадує, як колега по партій вдарив її кулаком в око, інша – як спікер її парламенту дав їй ляпаса у своєму кабінеті. У Верховній Раді – була скляна пляшка. До того ж після інцидентів частою є риторика від інших чоловіків на кшталт «сама винна» та «сама напросилася».
* Жінки зазнають приниження, психоголічного тиску та жорстокого поводження і в інтернет-просторі – вони отримують в декілька разів більше образливих коментарів, погроз та матів, ніж чоловіки.
До того ж, якщо жінка у парламенті знаходиться в опозиції – то все вище зазначене помножується у кількості. Ще один «обтяжливий» фактор для жінки – молодість. Дослідження показують, що погрози, приниження та сексистські ремарки помножуються удвічі для жінок до 40 років. Тоді коментарі а-ля «вона переспала з босом» є звичайною практикою, навіть якщо бос – теж жінка (як наприклад, у моїй партії). «Хвойда» та інші синоніми – взагалі звичний коментар.
Парламентар з Північної Америки зауважує: «Вони (чоловіки) говорять про твоє тіло, (форми, твій одяг), щоб поставити тебе «на місце» та довести, що вони не сприймають тебе серйозно».
Відповідно до дослідження, чоловіки вважають абсолютно нормальним робити сексистські ремарки щодо жінки на роботі. Одна жінка з європейської країни (!) згадує про коментар на кшталт «ти була б кращою у порнофільмі».
Тиждень тому у Європейському парламенті євродепутат від Польщі – такий собі галантний пан у краватці-метелику, упевнено сказав з трибуни Європейського парламенту наступне: «Жінки, звісно, мусять отримувати менше грошей, бо вони слабші, менші та менш розумні».
Успішних жінок-управлінців чоловіки-колеги часто називають «поганою матір’ю» та «занадто агресивною», а якщо вона поводиться з чоловіком як рівна – «лесбіянкою».
* Жінки з Африки, Азії, Європи та Близького Сходу всі говорять про те, що регулярно отримують фото та принизливі карікатури про себе: то повністю оголеними, то у вигляді порнозірок.
У Верховній Раді захисник корів та села пан Ляшко назвав жінку віце-спікера «конотопською відьмою», а іншу жінку – лідера опозиційної фракції «облізлою лисицею».
Щодо жодного з цих інцидентів не зібрався Регламентний комітет парламенту, Ляшко не був покараний, жодна образа не була зупинена чи засуджена чоловіками у парламенті, а це означає, що, вочевидь, ці образи повторюватимуться та ставатимуть агресивнішими, бо жорстокість та піар постійно потребують збільшення градусу.
У політиці ми в принципі забули слова «толерантність» та «взаємоповага» – і у дебатах, і в ефірах, і у Facebook, і у Верховній Раді.
І дуже небагато політиків-жінок відверто говорять про ці проблеми, а ще менше політиків-чоловіків готові засудити своїх колег за відвертий сексизм, хамство та приниження жінки або елементарно стати прикладом наслідування для інших своїх колег щодо толерантної поведінки та поваги до жінки у політиці.
І при цьому, не забувайте, що кількість жінок все ще надзвичайно мала в органах влади в Україні.
Нещодавно я спілкувалася з колегами-парламентаріями з Польщі, Боснії та Герцеговини, Колумбії, Танзанії, Тунісу та Панафриканського Союзу. Для мене став неприємним відкриттям той факт, що у всіх цих країнах відсоток жінок у парламенті та на керівних посадах більший, ніж в Україні!
У Гватемалі це 13%, у Колумбіі – 18,7%, в Тунісі – 31%.
Ми ж на 145 місті за представництвом жінок в органах влади зі 190 країн світу!
Українські жінки активніше представлені у своїх районних та міських радах, але вже в обласних радах країни їх катастрофічно мало! Середня цифра представництва жінок в обласних радах країни – від 10% до 20%. Найгірша область, де жінок менше 10%, – Одеська область, а найкраща, де жінок близько 30%, – Хмельницька.
Що ж робити? Як розбивати цю скляну стелю та як боротися із сексизмом, жорстокістю, приниженням, упередженнями, погрозами, насильством?
…Коли Лейму Гбові – жінку, яка почала протестний рух, що скинув ліберійського диктатора та стала Нобелівським лауреатом миру, запитали: «Що треба, щоб зробити цей світ кращим?», вона відповіла: «Більше жінок у владі».
І я абсолютно упевнена в цьому після 3 років роботи в парламенті. Для цього нам з вами доведеться говорити на болючі теми, доведеться підтримувати одна одну, доведеться бути активнішими в 10 разів, ніж чоловіки, доведеться навчитися захищати себе і доведеться зібратися із силами й #РозбитиСклянуСтелю.
Лише ми самі можемо побороти ці проблеми та наші внутрішні бар’єри й упередження.
Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», «УП.Блоги», 8 березня 2017р.
