Нещодавно відбувся з’їзд партії «Батьківщина» та Всеукраїнське Селянське віче, де було прийнято резолюцію, у якій викладені основні параметри аграрної політики, якої потребує Україна.
Тим часом не вщухають протести фермерів і працівників аграрної сфери, яким нині доводиться працювати в надскладних умовах. Про ці важливі для аграріїв теми відверто обговорили з народним депутатом від «Батьківщини» Вадимом Івченко.
– Яким є бачення партії ключових проблем, що нині існують в аграрній сфері?
– Важко віднайти логіку в діях влади стосовно аграріїв, виробників сільськогосподарської продукції, загалом села. Державна підтримка комплексу, який забезпечує понад 40% валютної виручки, постійно скорочується. Фаворитами влади нині є і залишаються експортери, які отримають надприбутки від експорту зернових і технічних культур. Тобто не більше, ніж 200 аграрних компаній або родин збагачуються від аграрного бізнесу. Потрібно також розуміти, що з цих двох сотень десь 150 – це транснаціональні компанії та групи, а 50 – великі вітчизняні холдинги, наші «аграрні олігархи». Окрім того, що вони отримують зиск від власне продажу продукції, їм ще й відшкодовують ПДВ, і це відшкодування йде у валюті. Отже, ці компанії є фінансово стабільними та більш конкурентоспроможними.
Гравці аграрного ринку сьогодні поділилися на дві категорії. Перша група – великі холдинги або вертикально інтегровані корпорації, у яких є цикл переробки, достатньо земель і які мають виходи на зарубіжжя. Вони працюють, починаючи від переробки зернової та сировинної продукції закінчуючи упаковкою.
Друга група – малоземельні фермерські господарства та приватні аграрні виробники (одноосібники). І хоча вони становлять 86% усіх зареєстрованих товаровиробників, їх загальний фінансовий показник значно нижчий, ніж у тих 14%.
І саме ці одноосібні господарства нині не розвиваються. Чому? Лише 44 тис. невеликих ферм із 4,7 млн одноосібних селянських господарств мають статус сільгосптоваровиробника. (Це близько 14 млн селян!)
Без статусу вони не можуть розраховувати на підтримку від держави, наприклад у кредитуванні. Вони не мають стажу для отримання пенсії, оскільки їх прирівняли до самозайнятих. Як вони виживають? Здають молоко за копійки, продають худобу в живій вазі перекупникам, торгують біля своїх будинків картоплею, фруктами та овочами…
Літня людина в селі змушена з останніх сил тримати город та доглядати за худобою, аби не вмерти з голоду, оскільки все життя вона була «само зайнятою». Тільки тим і живуть, що здають свої паї та продають надлишки виробленої продукції.
Чомусь наша держава, наші аграрні чиновники вперто не хочуть вводити цих людей до нового аграрного устрою. Навпаки, в невеликих господарств відібрали навіть ту підтримку, яка ще залишалася.
Отже, одні продовжують збагачуватися, а інші все далі скочуються у злидні. Чому не допомогти 14 млн людей стати платоспроможнішими? Незрозуміло. Адже країна тримається саме на середньому класі.
– Тобто держава свідомо знищує дрібного й середнього сільгосптоваровиробника? Окрім технічних та зернових культур, усі інші продукти, що постачаються до столу українців (овочі, м’ясо, молоко), виробляються безпосередньо в селі. Знищення цілої верстви населення, яка важкою, почасти ручною працею забезпечує раціон харчування для всіх жителів країни, відкриває шлях великим транснаціональним виробникам зі стандартизованим виробництвом, але своїми цінами, якістю товару. Саме він перетворюється на монопольного постачальника продовольства для українців. За такої ситуації робочі місця у селі неминуче скорочуватимуться, людей будуть виганяти з землі, як це відбувалося в Англії у минулому та позаминулому століттях, коли селян випроваджували в міста на мануфактури. Однак нині в Україні і в місті не знайдеш повноцінної роботи.
– Так, ви правильно кажете. Але потрібно розуміти: чи власне держава це робить, чи до цього докладають руки ті люди, які нині є рушіями аграрної політики? Я кажу про лобістів. Людей, які певний час працювали в тому чи іншому сільськогосподарському секторі і тепер керуються виключно інтересами свого бізнесу.
Чи можуть одноосібні господарства виробляти товарну продукцію? Можуть. Якщо так, то вони повинні отримати статус сільсгосптоваровиробника та розраховувати на державну підтримку, зокрема кредити. Маючи це, вони вкладуть гроші в розвиток свого підприємства. Це маленький бізнес, але виробляти якісну продукцію вони зможуть. І торгувати нею з ритейлерами без посередників теж зможуть. Містяни, скоріш за все, оберуть саме їхню продукцію! Отже, збільшуватиметься платоспроможність таких господарств. І коли відкриється земельний ринок, вони не продаватимуть свою землю агрохолдингам. Потрібно розуміти, що вони загалом обробляють 6 млн гектарів! А якщо такі господарства придбають ще 2-3 ділянки поряд, це буде 20 млн гектарів. Тобто половина розораних земель належатиме саме сімейним фермам, невеличким селянським господарствам. 14 мільйонам людей, а не 200 компаніям…
Ці господарства не вирощуватимуть технічних культур. Вони вирощуватимуть якісні органічні продукти харчування, залучатимуть сезонних працівників, працюватимуть родинами. 14 мільйонів платоспроможних людей матимуть змогу самотужки оплатити медичні, освітні та інші послуги…
Платоспроможне населення – це заможна держава. І ось над цим потрібно працювати. На цей шлях вказують нам інші країни, які вже виростили в себе сильних фермерів і довели, що саме ця форма аграрного устрою є ефективною та перспективною.
– Якщо сільська поселенська мережа є нині основою українського буття і української держави, то чому влада знищує дрібнотоварне сілськогосподарське виробництво?
– Нашій владі не потрібні заможні люди, які володітимуть землею, становитимуть конкуренцію аграрним монополістам, будуть платоспроможними, вироблятимуть органічну продукцію і виходитимуть із нею на ринки. Владі вигідні монополії, а людей вони бачать лише як рабів.
Представники держави не мають на меті змінювати існуючий аграрний устрій, оскільки в переважній більшості представляють великий бізнес. І підтвердженням цього є закон про емфітевзис.
Верховна Рада прийняла рішення про продовження мораторію на продаж землі. Саме завдяки аграрним форумам, які проводила «Батьківщина», і незламній та послідовній позиції партії з цього питання все ж таки вдалося не дозволити розпродавати землю. Однак після цього з’явився даний законопроект, який дає можливість в обхід мораторію ділити земельні масиви. Тобто знайшли шпаринку, а саме: продавати не землю, а право оренди. І вже сьогодні в областях масово підписують договори оренди на 30-50 років. А затим уже права оренди можна продати будь-кому, навіть без згоди власника землі.
Нині сотні тисяч гектарів сільськогосподарських угідь сконцентровані в руках окремих агрохолдингових компаній, процвітають тіньові корупційні оборудки із земельними ділянками, скуповуються та перепродаються сільськогосподарські підприємства, відбуваються їх рейдерські захоплення. Час усе це припинити!
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», «Вечірні вісті», 21 листопада 2016 року.
