Україна традиційно славилася своїми селянами-господарями, які родинами обробляли земельні наділи. Після Жовтневого перевороту 1917 року таких дрібних власників назвали куркулями і, зробивши ставку на великі колгоспи, винищили.
Так, звісно, потужні сільськогосподарські підприємства, агрокорпорації, агрохолдинги і сьогодні є основою експортного сільського господарства. Ними виробляється найбільша частина сільгоспродукції, що йде на експорт. Але за прогнозами міжнародної організації торгівлі за кілька років вартість зерна, швидше за все, буде знижуватися. Уже цей маркетинговий рік (2014-1015 рр.) дав зерновиробникам привід для хвилювання: ціни на початку сезону були занизькими, і вирощування могло стати нерентабельним. Деякі зернові та олійні культури останнім часом дещо подорожчали, а ось щодо пшениці, кукурудзи та ячменю ситуація не обнадійлива.
Тобто сьогодні, як ніколи, актуальною стає потреба переорієнтації сільськогосподарського виробництва на продукцію, що дає додану вартість.
У Верховній Раді України на друге читання винесено проект закону №1599 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств». Цей закон покликаний істотно покращити ситуацію малих сільгоспвиробників (селян, які ведуть особисте господарство), дозволивши бажаючим стати повноправними гравцями на ринку, створювати сімейні фермерські господарства і, відповідно, отримувати переваги, зокрема в оподаткуванні, якими користуються ті, хто має статус сільгоспвиробника. На мою думку, саме фермерські господарства, сімейні ферми зможуть вже зараз виробляти продукцію з доданою вартістю.
Нині в Україні майже 4,7 млн одноосібників. Але вони не є однорідними. Якщо літні люди можуть впоратися з однією коровою, то молода сім’я – з трьома-шістьма. Такі селяни-господарі мають теплиці, приміщення, облаштовані під тимчасове зберігання продукції, зрештою, мають власних покупців, які приїжджають з міста і купують у них масло, молоко, сир, яйця. Тобто є люди, які вже переросли одноосібників, але не можуть вийти на організований ринок, оскільки не мають статусу сільгоспвиробника і не є юридичними особами. Так само вони не можуть продавати свою продукцію переробним та заготівельним підприємствам і змушені користуватися послугами посередників.
Розробляючи законопроект про сімейні ферми, ми передбачали, що саме такі одноосібники (а за нашими підрахунками, це понад 700 тис. сімей) можуть претендувати на статус сімейної ферми і зможуть виходити на організований ринок як товаровиробники.
Я розцінюю цей закон як боротьбу з посередниками, які сьогодні приїжджають у село, скуповують за безцінь усю продукцію і перепродають її дорожче: овочі – вчетверо, молоко і м’ясо – у 2,5 рази. Більше того, маючи статус сільськогосподарського виробника, вони користуються спеціальним режимом оподаткування, акумулюють ПДВ, а потім повертають його собі. Люди, які нічого не вирощують, користуються аграрними пільгами!
Сьогодні заготівельні та переробні підприємства не можуть працювати з фізичними особами. Саме той, хто здатен вийти на організований ринок, сформувати партії сільськогосподарської продукції, укласти договори із заготівельними й переробними підприємствами, – зможе виграти. А закон №1599 дає одноосібникам можливість отримати статус сільгоспвиробника, спрощений режим реєстрації та оподаткування. Селяни, створивши сімейну ферму, отримають змогу укладати договори і вільно реалізовувати власну продукцію. При цьому одноосібник, як і раніше, матиме право торгувати на базарі.
Наразі в нас немає державної підтримки одноосібників, їх не включено до організованого ринку сільськогосподарської продукції, позбавлено соціальних можливостей, вони вважаються самозайнятими. Оформлення сімейної ферми надасть їм соціальні блага, доступ до кредитних ресурсів, хоч невелику, але державну підтримку. Ми хочемо, щоб цей дрібний бізнес створив новий аграрний устрій, міг заробляти кошти для себе, а не віддавати його посередникам.
Усі можливості для повноцінного входження особистих селянських господарств до організованого ринку існують. Вони фактично вже є фермерськими господарствами. За характером організації праці, її продуктивністю і багатьма іншими показниками вони нічим не поступаються багатьом фермерським господарствам в інших країнах.
У світі вже давно зрозуміли роль і значення сімейних об’єднань у сільському господарстві: із понад 570 млн ферм понад 500 млн належать саме родинам. На такі ферми припадає не менш як 56% виробленої сільгосппродукції.
Сімейні господарства обробляють значну частку сільгоспземель у світі: 83% – у Північній і Центральній Америці, 68% – у Європі, 85% – в Азії, 62% – в Африці.
Сьогодні в Україні настали скрутні часи. Вони завдають клопоту та збитків, але водночас відкривають нові можливості. Мабуть, уже потрібно задуматися над підвищенням ефективності виробництва та переходом на експорт продукції з доданою вартістю. Тобто, на мою думку, необхідно зробити ставку на розвиток фермерських господарств та сімейних ферм. І чим швидше уряд впорається із цією проблемою, тим легше ми переживемо зниження вартості нашого експортного «золота».
І завдання на майбутнє: якщо сімейним фермам допомогти об’єднатися у сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, а кооперативам – створити власні переробні та збутові кооперативні підприємства, то сімейне фермерство стане ще привабливішим. Особливо для молоді. І це чи не найважливіше й найважче завдання. Бо повернення молоді в село – це перспектива для села, країни, нації…
Народний депутат від фракції «Батьківщина», заступник голови комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Вадим Івченко, «Вечерние вести», 27 липня 2015 року
