4 березня 2015 року в парламенті в першому читанні ухвалили проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств» (реєстр. №1599).
Цим законопроектом, співавтором якого я є, ми пропонуємо внести зміни до Закону «Про фермерське господарство». Зараз він уже доопрацьований та готовий до другого читання.
Загалом законопроект запроваджує одразу кілька новацій. Одна з них стосується визначення сімейної ферми, яка дає можливість акцентовано провадити державну політику щодо таких господарств. Тобто господарства, котрі вже переросли особисті селянські, зможуть отримувати з держбюджету фінансову допомогу, якої так потребують сільгоспвиробники в нинішніх непростих умовах.
Друга законодавча новація стосується надання сімейним фермам можливості стартувати з обробітку земель особистого селянського господарства. Згодом можна планувати розширення власного бізнесу, наприклад, за рахунок збільшення земельних площ, які беруться під обробіток, зокрема й на орендних засадах.
Третій момент: законодавство змушує усіх, хто хоче працювати в аграрному бізнесі, оформлятися як юридичні особи. У законопроекті ми запропонували максимально просту схему відносин між державою та власниками сімейних ферм. Їм надано можливість оформлятися приватними підприємцями на добровільних засадах. Така модель відносин уже давно відпрацьована.
І це ще не все. Нами був зареєстрований законопроект №1600. Він дає можливість внести зміни до Податкового кодексу, долучати сімейні ферми до пільгової системи оподаткування, яка діє у сільськогосподарському виробництві. Отож через легалізацію і залучення до пільгового режиму оподаткування ми створюємо сприятливі умови для розвитку сімейних фермерських господарств.
То чому ж так потрібні країні сімейні ферми? Тим часом як європейські країни в аграрному виробництві зосередилися на маленьких, десь зо 10 га землі, фермерських господарствах, у нас досі робиться ставка на великі аграрні корпорації.
На невеликих площах значно вигідніше розводити овочі, фрукти, ягоди, виноград, а також займатися тваринництвом. А на площі у 100 тис. га та більше, якими опікуються великі агропідприємства, вирощуються низькозатратні в структурі виробництва технічні, олійні та зернові культури, при цьому віддача з гектара – мінімальна!
З одного боку, присутність України на зернових ринках світу за кілька останніх років зросла в рази, але нині, з огляду на збільшення пропозицій, ціни знижуються, а доходи аграріїв падають.
Упродовж 14 років Україна виробляла та експортувала аграрну продукцію переважно з низькою доданою вартістю, що й спровокувало перехід країни на експортну модель сировинного характеру, за якої обсяги постачання товару на світові ринки формуються виключно на засадах одномоментного попиту. Ризики – величезні. Якщо з якоїсь причини різко знизиться попит – не один агрохолдинг збанкрутує.
Натомість маленькі аграрні підприємства, фермерські господарства переважно працюють на забезпечення внутрішнього ринку. І різких коливань попиту не бояться.
Сьогодні в Україні майже 4,7 млн. одноосібників. Хтось має одну корову, а хтось кілька. Хтось обмежується обробітком власного городу, щоб виростити на ньому овочі, котрі входять до борщового набору – і тим задовольняється. Проте більшість українців не звикли зупинятись на малому: той споруджує тепличку, а той орендує додатково землю, аби вирощувати більше продукції, яку потім можна продати на ринку, і так заробити зайву копійчину. Але за відсутності статусу сільгоспвиробника селяни не можуть постачати свою продукцію на «організовані ринки» – здавати її в торговельні мережі, збувати заготівельникам чи переробникам, об’єднуватися в обслуговуючі кооперативи.
На мою думку, майже 700 тис. сімей сьогодні можуть наважитися на створення фермерських господарств. А це, по суті, кожна восьма родина, котра мешкає у сільській місцевості.
Нині Україною імпортується продукція аграрного сектора: плоди, горіхи та цедра (11,9%); тютюн та вироби з нього (10,6%); риба, ракоподібні та молюски (6,6%); зернові злаки (6,4%); кава, чай, прянощі (5,1%); шоколад, какао (4,5%); олія (3,2%); м’ясо та субпродукти (2,4%). Втім, варто визнати, що порівняно з аналогічним періодом 2014 року відбулося зменшення імпорту на 45,5%. Все частіше українці обирають вітчизняні продукти. І в забезпеченні ними допомагатимуть саме сімейні фермерські господарства.
У період економічних потрясінь, кризових явищ, занепаду сільських територій, тотального безробіття селянські господарства можуть виконувати роль «селоутворюючого підприємства». Значною мірою вони здатні стати «двигуном» економічного зростання, важливим джерелом постачання необхідних продуктів харчування і грошових надходжень до місцевих бюджетів, оскільки є основним місцем прикладання праці на селі.
Селянин продовжує порати своє господарство навіть тоді, коли воно дає йому лише продукти харчування для прогодування сім’ї. Через це дрібне сільське господарство може існувати й розвиватися за умови значно менших прибутків, ніж велике. Тобто сімейні ферми є не лише потенційним фактором розвитку національної економіки, а й важливим чинником подолання бідності сільського населення.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», заступник голови парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних,
gazetavv, 12 жовтня 2015р.
