На шляху до формування ринкових відносин в Україні було здійснено інституційну трансформацію господарського укладу в сільському господарстві.
З одного боку, розвиток ринкових відносин дозволив створити нові ефективні форми аграрного господарювання, наростити експортний потенціал.
З іншого, суб’єкти господарювання почали орієнтуватися на швидке збагачення, нехтуючи технологічними принципами господарювання.
Як наслідок, виникла низка соціально-економічних та екологічних проблем.
Внаслідок розформування колгоспів до 2014 року в Україні було утворено більш ніж учетверо більше сільськогосподарських підприємств – 52,5 тис, левова частка яких – 75% – є фермерськими господарствами.
Водночас, через збільшення кількості господарств населення як суб’єктів сільськогосподарського виробництва відбувся перерозподіл земельних угідь.
Так, збільшення загальної площі сільськогосподарських угідь в користуванні господарств населення майже в шість разів дало змогу останнім сконцентрувати у своїх руках 43,7% загальної їх площі, що на 37,2% більше, ніж у 1990 році.
Крім того, значні зміни відбулися і за показником середнього розміру земельних ділянок. У господарств населення цей показник зріс утричі до 0,9 га, в аграрних підприємств – зменшився майже у вісім разів до 390,5 га.
Неможливо заперечувати важливість усіх категорій господарств, зокрема господарських товариств та приватних підприємств, динаміка яких, незважаючи на незначний спад у звітному періоді, демонструє постійний ріст.
Слід також відзначити значне зменшення кількості виробничих кооперативів – на 78,5% – та державних підприємств – на 40,8% – відносно 2000 року.
Окремо хочу зупинитися на діяльності сімейних фермерських господарств, які в нинішніх умовах змушені працювати з урахуванням різних економічних, агроекологічних та соціальних проблем. Сімейне фермерство, навіть невеличке, може бути важливим фактором у вирішенні проблем бідності в сільських районах.
Звісно, саме сімейні фермерські господарства мають велике значення в забезпеченні екологічної стійкості сільськогосподарських систем. Дослідження свідчать, що сімейні фермерські структури можуть забезпечити більш високий рівень догляду за навколишнім середовищем, ніж несімейні форми фермерства.
Малі ферми зазвичай займаються і рослинництвом, і тваринництвом, що сприяє рециркуляції поживних речовин всередині ферми. Вони також більш схильні використовувати традиційні технології, які кращі для навколишнього середовища.
Крім того, сімейні фермерські господарства зберігаються з покоління в покоління, що може мати додатковий довготривалий ефект для збереження навколишнього середовища. Дотримання традиційних цінностей сімейних фермерів сприяє покладенню екологічних зобов’язань на кожне наступне покоління.
На жаль, сучасні погляди щодо збереження стабільного стану навколишнього природного середовища поділяють не всі сімейні ферми.
Хоча власниками таких господарств є особи різного віку, поглядів та переконань, серед них часто трапляються практики ведення господарства з порушенням екологічних норм, зокрема, неконтрольовані викиди парникових газів, ерозія ґрунтів, перевищення вмісту нітратів у продукції, забруднення вод.
Крім того, залишаються так звані ненавмисні негативні наслідки здійснення господарської діяльності фермерами, особливо старшого віку.
Сімейні фермерські господарства є уособленням підвищення життєздатності сільського господарства і збереження традицій на сільських територіях. Вони посідають певне проміжне положення між традиціями і сучасністю, зберігаючи сільські цінності, представляють інтереси сільських громад.
Водночас як бізнес-структури вони провадять інноваційну діяльність, ведуть сучасне сільськогосподарське виробництво, застосовують маркетингові технології. При цьому сімейні фермерські господарства стикаються з проблемами підвищення рівня суспільних потреб щодо безпеки продуктів, їх якості та походження.
Світовий досвід доводить перспективність перетворення форм натурального виробництва в більш прогресивні та інтегровані сімейні фермерські господарства.
Структурні трансформації в аграрному секторі залишаться перманентним явищем. Вони будуть супроводжуватися поділом одних та укрупненням інших господарських структур, адже сучасні ринкові умови гарантують вільний вибір форм господарювання власниками підприємницьких структур.
Вважаю, що розвиток сучасних соціально-орієнтованих господарств сімейного типу з домінуванням приватної форми власності держава повинна визначити сільськогосподарським пріоритетом України.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», «Економічна правда», 31 травня 2016р.
