В Україні великі сільськогосподарські підприємства переважно орієнтуються на виробництво та експорт зернових, а також олійних культур.
Варто зазначити, що впродовж 1990 – 2014 рр. площі під цими культурами збільшувалися в кілька разів, що реально загрожує істотному виснаженню ґрунтів. Рентабельність виробництва, по суті, монокультурного сільгосппідприємствах падає, а її рівень не забезпечує можливість нарощування врожайності.
З іншого боку, особисті селянські господарства (ОСГ) орієнтовані на внутрішній ринок та практично повністю забезпечують виробництво картоплі, баштанних культур, плодів та ягід, 76,3% молока, 44,7% винограду, понад 40% м’яса, майже 40% яєць. І хоча цей сектор господарств виробляється 45% валової продукції сільського господарства України, ОСГ досі майже не перебувають в зоні уваги та підтримки з боку держави, а обсяги продовольства, що в них виробляються, залежать від ситуативного попиту населення та переробних підприємств.
За експертними оцінками обсяги неофіційного (фактично – тіньового) ринку у секторі селянських господарств в останні роки суттєво зростають. По овочах він перевищує 80 %, м’ясу – 60 %, молоку – 40 %, при цьому ще декілька років тому ці показники були значно нижчими. Така тенденція обумовлена суттєвою різницею у цінах реалізації за офіційним (переробному підприємству, заготівельній організації, на організованому ринку) та неофіційним каналами реалізації (посередникам, що застосовують спрощені режими оподаткування). Фахівці порахували, що ця різниця по молоку та яловичині – близько 2,5, по овочах – близько 4 разів.
В першу чергу страждають від такої несправедливості приватні домогосподарства. Проте і державу така ситуація теж не повинна влаштовувати, оскільки недосконалість маркетингових ланцюгів реалізації продукції, виробленої селянськими господарствами, не забезпечує належного обсягу податкових надходжень, а рівень сплати податків суб’єктами аграрного ринку є мізерним. Справа в тому, що селянські господарства звільнені від сплати податку на доходи фізичних осіб, а посередники застосовують спецрежими оподаткування для фізичних осіб з фіксованими ставками.
Цю проблему покликані вирішити ряд законопроектів, напрацьованих у Верховній Раді.
Ми виходимо з того, що в умовах посилення кризових явищ в економіці та тотального безробіття на селі, вирощування сільськогосподарської продукції для багатьох сільських домогосподарств є єдиним реальним джерелом формування сімейних бюджетів. Отже таку діяльність треба внормувати і підтримати, особливо в частині справедливих та прозорих закупівель, а також дотримання вимог до якості продукції, необхідних для функціонування зони вільної торгівлі з ЄС.
Останнє, до речі, можливе лише за рахунок технологічного оновлення виробництва, зокрема й в малих сімейних фермах.
Поки що цього немає. Як результат – упродовж останніх років у країні сформувалася модель сировинного експорту, яка не відповідає ситуації та прогнозам розвитку світового продовольчого ринку, де постійно зростає попит та ціна на продукцію тваринництва та готову продукцію харчової промисловості.
Чинна модель функціонування галузі спровокує нарощування дисбалансів, падіння прибутковості, подальшу деградацію ґрунтів, знищення поселенської мережі, що може поставити її на грань системної кризи та створити загрозу продовольчій безпеці держави.
Ситуація, що склалася, вимагає комплексного підходу щодо оптимізації розвитку вітчизняного агропромислового комплексу, бо саме тут тісно переплітаються соціальні, економічні, демографічні та інші злободенні проблеми.
Насамперед має бути розроблена довгострокова (щонайменше до 2040 р.) стратегія державної політики агропромислового розвитку України, спрямована на реформування та виведення на інноваційний шлях розвитку двох основних складових галузі – сільгосппідприємств та господарств населення.
Розробленню та подальшому впровадженню підлягають питання єдиних для всіх суб’єктів виробництва та учасників аграрного ринку податкової політики та інструментів державної підтримки розвитку. При цьому захист прав інвесторів має бути законодавчо підтвердженим. Розвиток малого і середнього підприємництва в аграрній сфері має стати основним змістом завершального етапу аграрної реформи.
Нині податкові пільги носять вибірковий характер і поширюються лише на сільгоспвиробників, які мають юридичний статус, тоді як особисті селянські господарства не мають такого статусу та відповідно і можливості скористатися ними, насамперед пільговим режимом справляння ПДВ. У них відсутнє джерело для компенсації вхідного ПДВ, при цьому зазначені витрати ОСГ лише при виробництві молока становлять близько 2 млрд. грн.
Враховуючи негативну дію податкового фактору, селянські господарства змушені збувати продукцію за неофіційними каналами реалізації, які не передбачають відповідного відображення в системі статистики та сплати належних обов’язкових платежів.
Мають бути передбачені заходи для формування потужного та стійкого до різного роду збурень на світовому продовольчому ринку експортного аграрного потенціалу держави, що базується не лише на сировині, але й на значно більших обсягах продукції тваринництва та переробки.
У зв’язку з цим є нагальна і об’єктивна необхідність забезпечити створення правових, економічних та соціальних передумов трансформації ОСГ в сімейні фермерські господарства з набуттям статусу юридичної особи чи фізичної особи – підприємця – виробника сільськогосподарської продукції, забезпечення їм повноцінної участі в аграрному ринку та однакової системи оподаткування з фермерськими господарствами та агрохолдингами.
Народний депутат від «Батьківщини», заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Вадим Івченко, «Agroportal», 23 жовтня 2015 року
