Член фракції «Батьківщина», заступник голови комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Вадим Івченко в інтерв’ю «ВВ» розповів про те, як боротися із земельною корупцією та як навести лад із Держкадастром.
– Децентралізація обіцяє об’єднаним громадам неабиякі фінансово-економічні вигоди. Зокрема, і державну землю за межами населених пунктів. Як передаватиметься ця земля? І чи допоможе ця новація подолати сьогочасні масштаби «земельної корупції»?
– У змінах до Конституції, які нині пропонуються на розгляд парламенту, на мій погляд, правильно йдеться про повсюдність місцевого самоврядування. Звісно, під цю конституційну норму буде «припасоване» все наше законодавство, зокрема й земельне. Нині маємо цілковите порозуміння з урядом стосовно того, що об’єднані громади повинні отримати цю землю у власність. А держава контролюватиме її використання.
А для того щоб побороти «земельну корупцію», щоб не дати їй змоги закріпитися на місцевому рівні, потрібно передовсім цілком і повністю комп’ютеризувати земельний кадастр і всі процедури, пов’язані з його наповненням та використанням. Звісно, має бути державна експертиза підготовленої документації на земельну ділянку. Але сам земельний акт, за великим рахунком, мав би видаватися за кілька годин – як водійські права.
Те ж саме і щодо договорів оренди. Є висновок експертизи про наявність і правильність оформлення усіх необхідних для цього документів – і цього, на мій погляд, цілком достатньо, аби остаточно скріпити угоду підписами.
Не бачу жодної необхідності йти чи їхати з цим документом до Реєстраційної служби, як це нині вимагається. Цю процедуру мав би виконати державний фіскальний орган – звичайним листом-повідомленням.
Неприпустимо, коли сільгосптоваровиробник нині не може зареєструвати свою угоду в Держреєстрі, а тим часом фіскальна служба напосідає, погрожуючи відібрати статус товаровиробника, бо, для прикладу, із 100 гектарів, які той обробляє, зареєстровано лише 30. Звісно, і податки той-таки виробник, сам цього не бажаючи, платить лише з тих зареєстрованих тридцяти гектарів, а не з усього масиву.
Тому земельна реформа, як на мене, має відбуватися паралельно з децентралізацією. Систему слід максимально спростити і передати в громади. Якщо це реалізуємо повною мірою, там, на місцях, уже не киватимуть на верхи, не будуть ремствувати на те, які погані Верховна Рада чи уряд. Бо права, повноваження, інструменти реалізації, організаційні можливості, ресурси, фінансове забезпечення – усе буде на місцях.
– Ви згадали про електронний земельний кадастр. Але ж сьогодні він……
– …так, наповнений десь до 20%. Я говорю про якість…
– Але ж і якість наповнення, м’яко кажучи, бажає кращого.
– Бо все тому, що землевпорядна організація, яка має доступ до просторових даних і вносить до цього своє, не несе відповідальності за зроблене. Звідси ті ж таки численні накладки меж. Явний брак, непрофесійність у роботі – і жодних наслідків для таких горе-працівників і горе-організацій.
– То що робити? Запроваджувати у цій сфері державну монополію?
– Ні, запровадити адміністративну відповідальність за внесення неправильних даних до Держкадастру. Скажімо, 100 неоподаткованих мінімумів. Вніс помилкову інформацію – заплати 12 тисяч гривень штрафу. Тоді десять разів подумаєш, перш ніж братися наповнювати кадастр. А «штрафні» кошти, скажімо, спрямувати на те, щоб виправити помилку.
– Чи зупинить територіальне об’єднання громад вимирання сіл? Чи не стане це повторенням колись сумнозвісного об’єднання колгоспів, створення «центральних садиб» та «бригадних сіл» і, зрештою, появи цілого мартирологу «неперспективних сіл», які безуспішно рятували усім миром? І пов’язане з цим: чи мимоволі не стане така консолідація державних земель у власності місцевих громади ласим шматком для земельних латифундистів?
– Справедливості заради зауважу: наша статистика, починаючи з 2012 року, не зафіксувала фактів зникнення з мапи населених пунктів.
А тепер про землі об’єднаних громад. Дві третини їх – це приватні масиви, паї. Договори оренди укладаються напряму з пайовиками. Державні землі теж віддано в оренду, значну кількість – на 7 і більше років. У нових об’єднаних громад де-юре буде лише один механізм: збільшення орендної плати, зокрема земельного податку, для вирівняння ціни по своїй громаді за державні землі, які видавались за аукціоном або без. Або позови щодо помилок у відведенні земельних ділянок.
Тут є серйозні прецеденти: орендна плата за державні сільгоспугіддя, які виділяли через аукціон, в рази перевищує орендну плату за масиви, виділені напряму. А це ж наповнення місцевих бюджетів. Тому масових судових процесів тут, очевидно, не минути.
Перестороги, про те, що хтось «підготовлений» одразу прибере до рук передану у власність громади державну землю, цілковито безпідставні. Вільних земель фактично немає.
Суть в іншому. Суть у тім, щоб кожен власник паю мав і знав свої права. Зокрема, про можливість увійти до спілки, скооперуватися з родичами, сусідами, односельцями, такими самими пайовиками і обробляти свої сконсолідовані наділи разом. Скинутися на насіння, засоби захисту, мінеральні добрива, на оренду техніки, а потім спільно вирощений і зібраний урожай поділити між собою.
Важливо також, щоб у договорі оренди передбачити щорічну індексацію у зв’язку з інфляцією. Якщо гривня знецінилася, а продукція, вирощена на орендованих масивах, експортується за валюту, має неминуче зрости орендна плата – відповідно до коефіцієнту інфляції.
А консолідувати в оренді земельні масиви ті ж таки олігархи зможуть, очевидно, лише в один спосіб – запропонувавши більшу орендну ставку. І цьому може зарадити лише роз’яснювальна робота місцевої влади, сільських активістів, дрібних і середніх орендарів: хто більше допомагає селу, хто вкладає гроші у розвиток місцевої інфраструктури, у ремонт доріг, хто допомагає громаді розбудовувати соціальну сферу села – свій фермер чи заїжджий агрохолдинг?
Люди мають про це знати: хто думає про їхній завтрашній день, про їхніх дітей та онуків, а хто – лише про власні надприбутки.
Розмову вів Валерій Ясиновський
«Вечерние вести», 2 листопада 2015р.
