Вадим Івченко: Не можна давати землю тим, хто бачив її лиш на картинці

Про ключові закони АПК в інтерв’ю газеті «Вісник «Фермер України» розповів заступник голови Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин Вадим Івченко.

– Ваша робота в Комітеті й позиція у справі захисту фермерських інтересів добре відомі нашим читачам. Саме тому їх цікавлять Ваші першочергові плани на цю сесію і як депутата, і як заступника Голови профільного комітету.

– Скажу відверто: сьогодні планувати роботу стало дуже важко. Цьому заважає, насамперед, потужна лобістська течія і в Комітеті, і в сесійній залі. Ми добре розуміємо, що такі питання, як створення мережі сімейних ферм, введення дрібного одноосібного господарства в ринкову економіку з наданням статусу офіційного товаровиробника та відповідно обрахуванням його працівникам трудового стажу для пенсійного забезпечення, з податковими канікулами на 5 років – сьогодні піднімає в парламенті лише фракція «Батьківщина». Нам зрозуміло, якого законодавства чекають від держави фермери та одноосібники, і ми своєю практичною діяльністю намагаємося витягти цей великий віз із трясовини лобізму та корупції. Деякі законопроекти вдалося розглянути на Комітеті й підготувати до розгляду, зокрема, щодо сімейних фермерських господарствах.

Сьогодні дуже важливим є питання, хто може бути платником Єдиного податку? Статистика свідчить, що ми сьогодні маємо 51000 суб’єктів господарювання в аграрному секторі економіки, вони є головними виробниками товарної сільськогосподарської продукції. З них близько 45000 складають фермерські господарства невеликого розміру, тобто з площами оброблюваної землі до 500 гектарів. У когось цих гектарів – 50, у інших 300 й більше, але дуже мало з них мають понад 500 га. Ось таких фермерів налічується 86 % від загальної кількості. І це статистика!

Але ж є ще 14 % таких сільгоспвиробників, які обробляють набагато більше землі. Є такі фермерські господарства, лани яких сягають понад 13000 гектарів, і їх стан господар контролює з допомогою гелікоптера. Оборот такого господарства становить понад 250 мільйонів гривень. Але його господар – фермер, відтак сплачує такі самі податки, як і його найдрібніший колега. Це несправедливо, тому ми запропонували розділити всіх сільгоспвиробників на кілька категорій.

Перша з таких категорій чи груп (справа не в термінології, а в суті) – це сімейні ферми, вони в першу чергу повинні мати право на податкові канікули та інші державні преференції. А враховуючи те, що вони поки що не можуть прирівнюватися до повноцінних сільськогосподарських товаровиробників, для них має бути встановлений 5 група платників податків. Це стосуватиметься тих, хто буде добровільно переходити до обліку своєї продукції чи до обліку землі. Вони будуть входити до навчально – інформаційних програм, для них працюватимуть програми кредитування як державного так і приватного сектору. Маючи статус зареєстрованих товаровиробників, вони зможуть дорожче продавати свою продукцію, кооперуватись з односельцями для створення партії товару. Якщо розумно повести справу на державному рівні, то в цій групі вже за рік може опинитися близько 300 тисяч сімейних господарств.

Друга група –  сільгоспвиробники, які теж мають сплачувати єдиний податок, але мають бути обмежені у використанні землі. Наприклад, максимум – 500 га. Пригадуєте мої слова про 86 %? Це саме вона, група виробників, зареєстрованих як фермерські господарства. Їм потрібно дати можливість сплачувати єдиний податок і встановити спецрежим ПДВ.

Третя група – це господарства з оборотом 20 млн. і вище, які сьогодні займаються різними видами сільськогосподарського виробництва. Рослинники, які вирощують зернові, повинні перейти на загальну систему, з автоматичним електронним відшкодуванням ПДВ. Адже мають швидкий обіг коштів і отримують ПДВ на експорті. Інші, які зосередили свої зусилля на тваринництві, птахівництві, або віддають перевагу тепличним овочам, садівництву чи виноградарству, мають бути або на спеціальному режимі, або мають отримувати дотації на свою продукцію. Більше виробив і продав – більше дотації отримав. До речі, саме такої моделі від нас чекає МВФ.

Про цукровиків говорити не будемо: вони виробляють біржовий товар, самі сіють, збирають і переробляють цукровий буряк. Це кілька магнатів, інтереси яких завзято лобіюються на високому державному рівні, нехай ними займається сам гарант.

Ось таке наше структурне бачення, точка зору і стратегія депутатської фракції «Батьківщина». Стосовно законів, яких чекають фермери, скажу наступне: деякі конкретні законопроекти щодо оподаткування і надання податкових канікул на 5 років при реєстрації сімейних ферм вже написані і пройшли слухання в комітетах. Є також наші пропозиції щодо залишення на єдиному податку дрібних (до 500 га) фермерів, тому можу запевнити: ми над цим працюємо.

Відверто кажучи, комітети проходити важко, адже в одних засідають лобісти, в інших колишні аудитори великого бізнесу, яким важко зрозуміти, що пропонована система є прогресивною. Для них важливою бачиться тільки вимога МВФ про зменшення загальної кількості платників Єдиного податку, тоді як насправді, ми в цьому переконані, думати потрібно навіть про найдрібніших сільгоспвиробників, залучати їх до системи оподаткування вже тепер, коли вони тільки стають на ноги як товаровиробники.

Адже реєстратори вже бачать, як ці люди будуть носити їм звітність різного роду, а що біднякам доведеться заводити бухгалтерії, виділяти кошти на офісну техніку та програми, їм байдуже. На подібні новації пересічні домогосподарники не готові, тому держава повинна їх стимулювати, щоб вони вчилися й росли, як інтелектуально, так і економічно.

–  Чи варто сподіватися на об’єктивність парламенту в існуючих умовах?

– Парламент навряд чи зможе бути об’єктивним в умовах жорсткого лобіювання, яке там процвітає. Це безперечно. У нашому Комітеті працюють кваліфіковані депутати, але майже кожен із 30 нардепів до Ради працював у певному бізнесі, тож і розглядають агрополітику з точки зору їх бізнесу. Наразі є дві різні групи: одні відстоюють рослинництво,  інші – тваринництво. Депутати мислять категоріями близького їм бізнесу. У Раді діють сильні, потужні лобістські аграрні групи, але відстоювати інтереси села і його мешканців, на жаль, нікому. Немає і ефективної галузевої політики, яка б змінила за кілька років село, його мешканців і структуру експорту. Я не сумніваюся у професійній придатності міністра і його команди. Але, як на мене, зараз не можна спиратися на тезу «Давайте все продамо, приватизуємо!». А як житиме селянин далі, через 5 років? Хтось туди зазирав, у цю перспективу? Якщо й виставляти на продаж 577 аграрних підприємств, то частина коштів має піти на програму розвитку села.

Держава має підтримати розвиток середнього і малого бізнесу в АПК, а холдинги з багатьма тисячами гектарів – обмежити. Італія 10 років тому почала вибудовувати спеціальну політику: не більше 100 тисяч га в одні руки, щоб уникнути монополій на ринку. Надлишок земель у холдингів викуповували за ринковою ціною (якщо не могли одразу, то колишньому власнику виплачували відсоток за її користування) і повертали у державну власність, а далі передавали дрібним фермерам.

Окрім того, уряд протягом 5 років спостерігав за бажаючими купити землю (як потенційний покупець працює, чи вкладає кошти) і тільки потім давав дозвіл на придбання ділянок. Не можна давати землю тим, хто сидить у київських ресторанах, а поле бачив лише на картинці. На ній мають працювати люди, які живуть агросектором кожен день. Ще одне: подивіться, що робиться з укрупненням громад. Інакше як звільнення територій від селян цей процес назвати не можна. МВФ та інші міжнародні партнери дивляться на нас як на сировинний придаток Європи, зберігаючи еталон чорнозему з Кіровоградської області в Парижі. На їхню думку, ми маємо забезпечувати світ зерновими та технічними культурами, а переробкою вони займуться самі. Саме тому я й кажу, що має бути ефективне землекористування, щоб не зберігати за традицією «сировинну» складову, а виробляти все більше продукції з доданою вартістю.

– У Держбюджеті вже котрий рік поспіль не знаходиться місця для рядка про фінансову підтримку фермерів. Що Ви можете сказати з цього приводу?

– У нас де-юре існує Фонд підтримки фермерських господарств, іноді він навіть діє, коли має кошти. Пригадаймо, як колись за часів прем’єрства Юлії Тимошенко навіть річні надходження з бюджету на його рахунки для підтримки фермерів становили понад 150 мільйонів гривень. Всі ці гроші надавалися фермерам для їх розвитку, а після повернення через певний час мали знову надаватися вже іншим фермерам. Проте з 2010 року склалася інша ситуація. І справа навіть не в тому, є в Держбюджеті відповідний рядок чи його немає. Зло в іншому: коли позичені кошти повертаються, їх значну частину просто забирають до загального бюджету. Відтак Фонд змушений виділяти фермерам не те, що повинен, а те, що може. Якщо в 2011 – 2013 роках це обмежувалося сумою в 32 мільйони, то в наступні роки навіть ці копійчані суми, знецінені інфляцією, ледь досягали 17 – 18 мільйонів гривень. А тепер це 15 мільйонів. На мій погляд, діяльність Фонду потрібно реанімувати, незважаючи на гальмуючі чинники – об’єктивні й суб’єктивні. Правду кажучи, іноді їх створюють самі фермери, неправильно показуючи в звітності свою продукцію. Підтримка має бути, але тим, хто дає чесну звітність, прив’язуючись до зрозумілої величини. Скажімо, до кілограма виробленої й реалізованої продукції. Тоді фермери не будуть занижувати свої показники, бо діятиме правило: більше виростив і продав – більше отримав від держави. А коли хтось забажає пірнути в тінь, нехай ним займаються інші органи.

– Спецрежим ПДВ у селян відібрали. Підтримки, як у Європі, фермери не мають. Чи можна говорити про їх здатність бути конкурентоспроможними на європейських ринках?

– Уряд змушений постійно вести переговори з МВФ, який наполягає на скасуванні цього режиму. Нам потрібно ще раз показати їм, що у нас зараз фізично немає коштів для того, щоб давати підтримку на гектар, як це роблять розвинені країни. Доки ми застрягли у перехідному періоді під час реформування та зростання економіки, нам потрібно дозволити тим галузям економіки, які ще дають якісь прибутки, працювати на спецрежимі. Аграрії просять залишити такий режим лише на два роки. Але потрібно і не забувати про пенсії, кошти на сплату за зовнішні запозичення і т.ін. Звичайно, потрібно дивитись, як за цей час буде зростати економіка. Я вважаю, що це питання уряд мав відстоювати, а не погоджуватись на всі забаганки МВФ.

З іншого боку, ми повинні розуміти, що завоювання світового чи європейського ринку сільгосппродукції буде процесом тривалим і виснажливим. Адже конкуренти сильні, тому їх можна потіснити лише високоякісною продукцією, причому не сировинного характеру, а готовою до вжитку. А для цього потрібні передусім сумлінні й кваліфіковані працівники, які користуються сучасними сільськогосподарськими машинами і технологіями, паливно-мастильними матеріалами, засобами агрохімії та органічними добривами у потрібній кількості. Плюс добре організована логістика і технічний сервіс. У владних кабінетах є розуміння щодо необхідності прийняття єдиного сільськогосподарського податку і закону про повернення спец режиму ПДВ, але уряд працює з МВФ, і йому потрібно отримувати нові транші. Тому уряд буде гальмувати цей процес.

– АФЗУ розробила й передала до Верховної Ради проект закону «Про єдиний земельний податок з гектара землі». Яка його доля, чому його не реєструють і не вносять до сесійної зали?

– Ми уважно стежимо за проходженням цього законопроекту і можу відверто сказати, що серед фермерів є багато таких, які не бажають сплачувати великі податки, відтак не показують правдивої інформації про оброблювану ними землю. Їх можна деякою мірою зрозуміти: ховаючись у тінь, вони намагаються уникнути пограбування і не віддати останній клаптик землі, яка їх годує, рейдерам та латифундистам. Агрохолдингам такі ігри не потрібні, адже у великій інтегрованій компанії власник не може слідкувати за кожним гектаром. Тому там і врожайність не приховують, оскільки податки сплачують як правило в офшорних зонах, до того ж їм і ПДВ відшкодовують, і вони мають достатньо обігових коштів. Вони зацікавлені експортувати якомога більше, і наші потуги щодо Єдиного податку їм байдужі.

Слід зазначити, що єдиний податок вже є, його потрібно просто залишити всім тим дрібним виробникам, яким він конче потрібен. Інших – перевести на загальну систему оподаткування з гектара, тобто на інтегрований податок, який убере в себе кілька видів податків. А далі слід наполегливо працювати над земельною реформою, яка не повинна розорити та обезземелити фермерів, а зробити їх багатшими.

– Півроку минуло від прийняття Закону про сімейну ферму. Що заважає масовому виникненню таких ферм на селі? Що має зробити держава, щоб «сімейна ферма» стала привабливою для селянина?

– Наші люди не звикли працювати на землі ефективно, а ще вони не вірять своїй владі. Вони не цінують своєї праці, живуть одним днем і не прагнуть створити пристойні умови для майбутнього покоління. Подивіться на того ж власника агрохолдингу: він завжди обраховує собівартість своєї продукції, свої доходи і збитки. А одноосібник рахувати не звик, та й не завжди вміє. Навіть коли він інтуїтивно відчуває, що торгує на межі демпінгу, щось змінити, щоб оптимізувати свої показники, не наважується. Селян потрібно вчити, пояснювати їм ті вигоди, які дає сімейне фермерство. А головне – державні гарантії того, що це робиться не на два дні, для звітування перед закордонними кредиторами, а навіки. Щоб фермер знав: прийде до нього пенсійний вік, і буде він отримувати від держави чесно зароблену пенсію, як учитель, лікар чи інший держслужбовець. Як платник Єдиного податку, він матиме право на субсидії, кредити тощо.

У нас на сьогодні є десь 33 тисячі сіл, і в кожному можна вже зараз організувати хоча б дві сімейні ферми. Неважко порахувати, що за 10 років їх може бути до 600 тисяч. А це 3 мільйони робочих місць. Вже за 10 років платоспроможність українського селянина значно зросте.

Говорячи про сімейні ферми, хочу підкреслити, що вони зможуть стати ефективними за умови швидкого розвитку сільської кооперації. Об’єднавшись у кооперативи, фермери не штовхатимуться ліктями, намагаючись відвоювати місце на ринку, а дуже швидко налагодять спільну торгівельну політику. Адже кожен розуміє, що виїхати на базар з двома мішками цибулі – це одне. І зовсім інше, коли тієї цибулі дві фури, за які охоче вхопиться ринковий оптовик.

Розвивати кооперацію та сімейне фермерство повинна держава. Той уряд, який проведе цей процес від сесійної зали Верховної Ради до широкомасштабного впровадження в усіх регіонах, залишить по собі в історії України вагомий слід. Але це буде непросто, бо жодні гасла не працюватимуть. Згадайте строфу з поезії Івана Драча: «Одне — творити язиком і зовсім інше перти плуга».

– Чи поділяєте Ви негативне ставлення фермерів до емфітевзису, і чи справедливо, коли землекористувач може продавати право оренди без згоди власника?

В. І.: Коли Рада пішла на канікули (15.07.2016), було зареєстровано законопроект 4010 – а «Щодо вдосконалення правового регулювання користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)». У разі прийняття цього законопроекту, в обхід мораторію, буде вдосконалена та легалізована схема купівлі-продажу сільськогосподарської землі (в тому числі й державної). І зробить реальністю купівлю землі, завуальованої авторами законопроекту як «купівля права користування», іноземними банками та компаніями.

Давайте розглянемо що відбувається у цьому випадку. Держава чи селянин підписали договір емфітевзису і віддали право користування своєю землею третій особі. Ця людина чи компанія закладає землю в банк (навіть в останній рік перед закінченням терміну договору), не питаючи на це згоди власника землі. В разі, коли така особа не може повернути борг банку, банк вилучає право користування землею на свою користь. А потім без прилюдних торгів може продати його кому завгодно на власний розсуд, в тому числі іноземним банкам та корпораціям. Власник землі про все це навіть не знатиме.

На мою думку, закон про емфітевзис позбавить селян останньої власності, та створить можливість узаконити тіньові схеми обороту землі в інтересах купки олігархів та міжнародного капіталу.

– Які законодавчі акти Ви вважаєте першочерговими на сезон 2016 – 2017 років?

– Перше – повернення землі в розпорядження чи власність територіальним об’єднаним громадам. Водночас потрібно ставити вимогу обов’язкового затвердження плану забудови території, щоб не розбазарити таку землю. Друге – законодавче оформлення порядків проведення земельних аукціонів і тендерів, критеріїв та кваліфікаційних вимог до учасників торгів. Детально виписати участь у них дрібного бізнесу. Крім того, я проти, щоб наукові установи різних форм власності купували землю на аукціонах. Не можна також допустити відбирання земель у наукових установ. Хочете врегулювати ці відносини – оподатковуйте, але по закону. Стосовно ж мораторію на продаж землі – альтернативи йому не бачу.

Сьогодні склалась така ситуація, що фермери залишились один на один з захопленнями території та незаконним збиранням врожаю на чужих полях. І ці злочини дуже погано розслідуються, оскільки, ймовірно, «фришують» певні правоохоронні органи на місцях. Моє ставлення до рейдерства різко негативне, але протистояти цьому ганебному явищу повинна держава, для того ми з вами утримуємо сотні тисяч людей у формі та зі зброєю. Не повинні фермери, як це сьогодні пропонують деякі гарячі голови, виходити в поле з автоматами. Вони не воїни, а хлібороби. Нехай Бог і держава допомагають їм у цій благородній справі.

 Вадим  Івченко, народний депутат від «Батьківщини», «Вісник «Фермер України», 19 вересня 2016-го.