Вадим Івченко: Який може бути ринок земель, коли агресор на нашій території?

– Як ви та ваша політична сила ставитеся до відкриття ринку землі? Що дасть прийнятий мораторій?

– 10 листопада Верховна Рада 309 голосами підтримала ухвалення закону щодо продовження мораторію на продаж сільськогосподарської землі до 2017 року. Я особисто та фракція «Батьківщина» наполягали на іншому терміні – до 1 січня 2020 року! Але коли наша поправка не була підтримана, фракція усім складом підтримала цей законопроект.

Сьогодні щодо питання необхідності ринкового обігу сільгоспземель у владі домінує думка, що, мовляв, це практика цивілізованого світу. Я не заперечую: ринок землі неминучий. Але постійно наголошую: якщо ми так прагнемо апелювати до зарубіжного досвіду, то давайте запитаємо думку наших західних партнерів, які давно чи недавно запровадили ринковий обіг земель.

Коли під час зустрічі з французькими парламентарями я поцікавився, яка частка сільгоспугідь Франції уже не належить французам, то відповідь була такою: до 20%.

Коли розпитував про наслідки запровадження «земельного ринку» в наших колег із профільного комітету Литовського сейму, почув чітке застереження: не поспішайте. Ми, мовляв, стільки на цьому набили ґуль – і досі болить. Відкрили ринок для європейців, але часто компанія, яка придбала наші масиви і зареєстрована, наприклад, у Франції, згодом міняє засновників, і земля зрештою опиняється у власності афільованої структури російського банку чи холдингу.

Тому, наголошували нам литовські колеги, ринок землі – це правильний вибір, але його треба запроваджувати тоді, коли в країні стабільність і спокій. Важко з цим не погодитися: коли маємо на нашій території агресора, який може бути ринок земель?

А з іншого боку, ми ж говоримо про новий аграрний устрій. І хоча високотехнологічне виробництво все більше охоплює аграрний сектор, у селі завжди залишатимуться самозайняті господарі. І їм треба вже сьогодні допомогти піднятися, вийти на виготовлення конкурентоспроможної продукції, дати їм статус сільгосптоваровиробника, розробити та реалізувати для них державну програму сприяння, забезпечити їм реальний доступ до землі.

Запровадивши сьогодні-завтра ринок землі, дамо простір не середньому класу,  а великим вертикально інтегрованим агропідпідприємствам. Та ще посередникам, які непогано житимуть за рахунок перепродажу масивів.

І для перших, і для других соціальні зобов’язання, підтримка та розвиток сіл – поза інтересами їхнього бізнесу. Ми тим самим лише піднімемо нову страшну хвилю обезлюднення та вимирання сіл. А наші чорноземи працюватимуть на олігархів. І врешті-решт можемо дожитися до України з кордонами, але без землі.

– Ви наголошували на необхідності державного контролю за використанням земель. У чому він має полягати?

– По-перше, це контроль за правильністю виділення та оформлення землі. Від цього залежить, зокрема, повноцінність державного земельного кадастру.

По-друге, це контроль за цільовим використанням землі, за сплатою податків. Кабінет міністрів і той таки Держгеокадастр мусять напрацювати, як повинна діяти ця система і хто здійснюватиме державний контроль. Головне – щоб вона була прозорою і зрозумілою людям.

– Дехто з ваших колег-депутатів пропонує почати ринок із державної землі. Мовляв, так і досвіду набудемо, і від масштабних прорахунків убезпечимося.

– Економічний експеримент? У той час як немає закону, який унормував би долю відумерлої спадщини, коли потрібно 17 законів, щоб розширити всі вузькі місця, які нині реально стоять на заваді земельному ринку?

Що ж, уявімо собі, що така новація почалася (до речі, на сайті Кабміну вже розміщено подібну інформацію), і якась частка державних масивів виставлена на аукціон. Одразу виникає природне питання: хто сьогодні може придбати, скажімо, 700 гектарів угідь – саме таким є середньостатистичний обсяг державних земель за межами одного села?

Беремо калькулятор, рахуємо. Нинішня нормативно-грошова оцінка гектара ниви становить майже 26 тис. грн. Перемножуємо ці дві цифри – отримуємо десь 18,2 млн грн. Хто в селі сьогодні має такі гроші?

Природно, що в цих умовах процвітатиме бізнес посередників. Той, хто володіє мільйонами, придбає цю землю і здасть фермеру – з половини врожаю. Це не є повноцінним ефективним господарюванням – це форма лихварства чи «рантьєзації» сільського господарства.

Ще один бік – фінансовий. Нині банки дають кредити під 27% річних. Хто їх може взяти? Яке має бути забезпечення у того, хто прийде за кредитом у 18 млн грн? Щонайменше 30 млн – у цінному для банка майні. (Тому що вартість заставного майна має бути чи не вдвічі більше, ніж сума кредиту). Це, умовно кажучи, будинок вартістю півтора мільйона доларів!

Оце і весь «експеримент». Немає ні повноцінного законодавчого поля, ні фінансово-банківського забезпечення, ні економічного підґрунтя. Єдиним реальним покупцем державної землі стане той самий олігарх.

– Але водночас у нас є чимало власників паїв, яким ці паї не потрібні, а ось виручені за них гроші могли б неабияк знадобитися.

– Наша фракція пропонувала законодавчо запровадити порядок державного викупу таких земель. Звісно, держава поки що не має на це коштів, їх треба передбачити у видатках держбюджету. До того ж, потрібно проаналізувати, скільки землі може бути одразу продано. За нашими підрахунками, це десь 10-15% паїв. В основі ціни може бути нормативно-грошова оцінка землі. Ціна може бути й вищою – і це, очевидно, було б правильним політичним рішенням уряду.

Я не бачу тут жодних проблем. Людина пише заяву про відмову від паю. Держава цю заяву реєструє у нотаріуса, а далі сама готує документацію і переоформляє цю ділянку, зазначивши в кадастрі, хто відмовився від ділянки і хто її набув. Тобто, за чинним законодавством, далі ділянка мала б перейти у розпорядження Держгеокадастру, який здавав би її в оренду.

– Ви згадували про 17 законів, які необхідно ухвалити до запровадження земельного ринку. Наше законодавство у земельній сфері й так надто громіздке: після ухвалення Земельного кодексу додалося чимало нових законодавчих актів, які регулюють земельні відносини. Можливо, час кодифікувати їх і на цій основі підготувати нову редакцію Кодексу?

– Відверто кажучи, я думав над цим. Цих «точечних» змін, які вносимо в Земельний кодекс, звісно ж, вимагає час. І тому цей процес перманентний.

Щодо інших законів, то вважаю, що кожен із них регулює свій сегмент земельних відносин. Зрештою, проблема не в кількості законодавчих актів, а в тому, щоб вони ефективно працювали. Ми сьогодні вже маємо об’єднані громади, нових сільських, селищних, міських голів і нові місцеві ради. Треба невідкладно ухвалити закон, яким державні землі передати об’єднаним громадам – у власність, сільським, селищним радам, які не об’єднуються, – у розпорядження. Маємо тут чітку домовленість з урядом. Нині такий законопроект є, і його потрібно вносити на розгляд у сесійну залу.

Крім того, слід розробити законодавчий механізм спрощених відкритих земельних аукціонів, підготовки та сертифікації аукціоністів. А ще вкрай необхідна нова, прив’язана до ринку, методика нормативно-грошової оцінки землі. Нині це, звісно, ринок оренди. Не може за нормативом гектар землі оцінюватися у 25 тис. грн, якщо його беруть в оренду за 700-800 грн. Не може держава отримувати від паю більше, ніж його власник. Попит на землю має визначати нормативно-грошову оцінку. Там, де за масиви конкуренція орендарів, де орендарі платять високу орендну плату, там і нормативно-грошова оцінка має бути відповідною.

На зрошуваних масивах нормативно-грошова оцінка повинна вираховуватися включно з інвестиціями, тому ми й ухвалили на засіданні комітету законодавчу норму, яка продовжить термін мінімальної оренди зрошуваних земель. Але тепер слід ще й чітко передбачити в законі норму, яка б зобов’язувала орендаря, перш ніж укласти десятилітній договір оренди на такі землі, внести, скажімо, половину інвестицій. Решту – впродовж трьох років. Якщо за цей час орендар не виконає інвестиційних зобов’язань, орендодавець мусить мати законне право розірвати угоду й укласти її з іншим орендарем.

Я вже згадував серйозну проблему з відумерлою спадщиною. Нині маємо області, де таких земель – до 50%. Уже підготовлено проект закону, який унормує порядок використання цих ділянок, переходу їх до іншого власника чи у власність громади, а також процедуру сплати податків та контроль за використанням цих земель. Також готові відповідні законопроекти щодо забезпечення правової підтримки організації ефективного сільгоспвиробництва на максимальній території земель сільгосппризначення, відновлення площ зрошуваних земель і права власності та користування зрошувальними системами, вдосконалення орендних відносин по згуртуванню та самоорганізації власників земельних паїв, формування бази даних Державного земельного кадастру, запровадження регуляторних механізмів для розвитку ринку оренди земель і продажу прав оренди.  Усе це – чітка і ясна дорожня карта: ухваливши ці закони, реально наблизимо ринок.

Валерій Ясиновський, «Вечірні Вісті», 30 листопада 2015 р.