Сьогодні в Україні у сільському господарстві спостерігається домінування великих аграрних холдингів та підприємств, які здатні вести бізнес навіть в умовах складної економічної ситуації. Дрібні ж товаровиробники стикаються з проблемами збуту продукції на внутрішньому ринку, їм важко, а іноді й узагалі неможливо отримувати кредити, вони давно вже не розраховують на будь-яку державну підтримку.
Не втомлююсь повторювати: сьогодні, як ніколи, з позиції соціальної ефективності, забезпечення зайнятості та трудової активності сільського населення, реалізації підприємницького потенціалу, збереження культурного осередку села, раціонального використання земельних угідь та розвитку сільських територій загалом, вагоме значення набувають саме малі форми господарювання — сімейні фермерські господарства, невеликі ферми, а також трансформація у такі форми особистих селянських господарств.
Провладні депутати, члени уряду, експерти, які працюють на грантах (або на зарплаті закордонних фондів), декларують, що саме мораторій на продаж землі заважає розвитку сільського господарства, становленню як повноцінних гравців ринку тих таки малих та середніх сільгосптоваровиробників та залученню інвестицій, і як приклад завжди наводять країни Європи, де ринок землі вже існує багато років. У цих країнах фермерство не тільки прибутковий бізнес, який передається в спадок від батька до сина, це одна з найважливіших виробничих галузей Євросоюзу!
Але вся справа в тому, що ще півстоліття тому країни, які сьогодні складають основу Євросоюзу, започаткували систему державної підтримки малих та середніх сільгоспвиробників, і на сьогодні субсидування сільського господарства ЄС — найзатратніша стаття бюджету — приблизно 40%.
Для чого це було зроблено? Для того, щоб забезпечити гідний рівень життя для сільських жителів, створити додаткові робочі місця, стабілізувати продовольчі ринки та гарантувати поставку продуктів за доступними цінами (що сьогодні гучно називається продовольчою безпекою країни).
Розуміючи світову тенденцію на ріст попиту на продукти харчування, Євросоюз багато інвестує саме в розвиток сільського господарства. І не тільки кредитує своїх виробників, а й допомагає своїм фермерам зі збутом продукції, врегулюванням питань експорту, узгодженням фітосанітарних вимог і дотриманням прав інтелектуальної власності.
Дійсно, в різних країнах по різному підходять саме до дотацій фермерам та сімейним фермерським господарствам. Але єдине, що можна сказати — вони існують у всіх розвинених країнах світу. Давайте розглянемо декілька, на мій погляд, доволі цікавих форм підтримки фермерства.
Франція
Близько 520 тис. працівників зайнято у кооперативах, і їхній річний товарообіг становить у середньому 77–80 млрд євро, а на збут припадає близько 60% сільгосппродукції.
Переробно-збутову діяльність ведуть 3500 сільськогосподарських кооперативів.
Дуже поширені також кооперативи, які надають послуги зі штучного осіменіння ВРХ.
Найбільше кооперативами охоплено збут зерна — 67–70%, свинини — до 65%, понад половину кількості молока. За рахунок переробних кооперативів у Франції покривається 40–45% загального обсягу продукції харчової промисловості. А значна частка кооперативного сектору у виробництві харчової продукції забезпечує створення сприятливого конкурентного середовища, тобто спонукає приватні переробні підприємства до покращення економічних відносин із фермерами.
Через кооперативи зі спільного використання техніки (CUMA), членами та клієнтами якої є близько 38% фермерів, фермерські господарства одержали доступ до високопродуктивних машин та можливості зменшувати індивідуальні витрати на закупівлю технічних засобів, залучати до виконання робіт професійних механізаторів і навіть вирішувати проблему почергових відпусток для членів фермерських господарств. У них зосереджена третина парку зерно- і кормозбиральних комбайнів, п’ята частина розкидачів добрив, трактори підвищеної потужності, обприскувачі, спеціалізоване обладнання для ремонтних робіт, меліоративна й інша спеціалізована техніка. Машини й обладнання, які знаходяться в кооперативах, є колективною і частково приватною власністю їхніх членів. Їхнє використання відбувається за чітко складеними графіками, відповідно до замовлення фермерів. Щоб залучити молодь до сільськогосподарської діяльності, муніципалітети та комуни стали втілювати в життя програми продажу землі під присадибні господарства, а ще — під будівництво сучасних торгово-розважальних комплексів у сільській місцевості. Також набуває поширення система, за якої комуни купують територію, а потім здають її в оренду або перепродують майбутнім фермерам за доступною ціною. Реалізація цих програм уже приносить результати.
У Франції для сільських виробників діє спеціальний податковий режим, а відтак — вони платять дуже мало податків. Якщо сільгосптоваровиробник до того ж купує якесь специфічне обладнання, наприклад, увесь спектр механічної сільгосптехніки для боротьби з бур’янами, то отримує 40% компенсації вартості такої техніки. Якщо фермер бере практикантів, йому також нараховують компенсацію податків. Окрім того, існує так званий кредит на податки — якщо фермер повинен заплатити €10 тис. податків, то він віддасть тільки €6 тис., а решту отримує як компенсацію.
Кредитування французьких фермерів відбувається під 2% річних. Існує спеціальний вид кредитування за купівлі сільгосптехніки. Компанія-продавець техніки має контракт із банком і видає кредит самостійно, під 2–3%. Протягом першого року фермер не повинен виплачувати відсотки, а віддає їх протягом наступних трьох років. До того ж фермеру в банк йти не потрібно, постачальник сам займається оформленням усіх потрібних документів.
У Франції підтримується органічне виробництво. Для виробників такої продукції окрім базових дотацій — на техніку й податки, перші 2–3 роки перехідного періоду держава оплачує сертифікацію.
Польща
Країна не тільки близька нам територіально, а водночас та, яка ще 10 років тому переживала такі ж економічні та соціальні кризи, які ми долаємо сьогодні.
Польща підтримує фермерські господарства від 3 до 30 га в рамках розвитку сільських територій: за кожний гектар — 150 євро, на озеленення (71 євро за гектар), вирощування картоплі — (400 євро за гектар), хмелю (480 євро за гектар), овочів (400 євро за гектар). Тваринництво також дотується: за кожну голову корови — 69 євро, вівці — 25 євро, кози — 15 євро. Якщо ти молодий фермер, держава сплачує тобі ще 100 євро за гектар додатково.
Крім цього, існує програма здешевлення вартості придбання тракторів та комбайнів до 80%. Не кажучи вже про кредитні ресурси! Кредит можна віддавати до 25 років за відсоткової ставки 3–5%! У країнах Європи уряди захищають себе від концентрації великих масивів землі в одних руках чи у групи осіб, маючи працююче антимонопольне законодавство.
Підводячи підсумки вищенаведених фактів, хочу зазначити: наша країна ще дуже далеко від розуміння, що саме на сільське господарство та його розвиток ми маємо зробити акцент. Напевно, колись ми до цього все ж дійдемо. Головне, до того часу не роздати-продати наше головне багатство, наше майбутнє — українську землю.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», AgroPolit.com, 6 червня 2017 р.
