У Донецькому міському суді Ростовської області відбулося друге слухання по суті у справі народного депутата від «Батьківщини» Надії Савченко, яка незаконно ув’язнена в Росії.
Сьогодні, зокрема, українська льотчиця детально розповіла, як потрапила в полон.
Подаємо розшифровку свідчень Надії Савченко із зазначенням реального часу.
11:41
«Мне очень сложно говорить на русском языке, у меня устал язык и уши за полтора года от него, но делить свои мысли на фразы для переводчика еще тяжелее. Я попробую давать показания на русском языке. Если буду забывать слова, буду спрашивать у переводчика. Никто не против?» — запитала під час слухань Надія Савченко. Все «за».
Адвокати перейшли до допиту підзахисної.
Савченко, розповідаючи, чим вона займалася до липня 2014 року, повідомляє, що народилася 11 травня 1981 року. Отримала фах конструктора жіночого одягу, заочно навчалася за спеціальностями філософія та журналістика. Служила в армії: у 2003 році в залізничних військах України, у повітряно-десантних військах, півроку служила у миротворчій місії в Іраку. Потім 3 роки 4 місяці вчилася у Харківському університеті військово-повітряних сил. Випустилася штурманом Су-24, але служити відправили на вертоліт Мі-24. П’ять років прослужила оператором Мі-24.
На прохання захисту пояснити її військову підготовку, яким чином вона стосується коректування вогню, Савченко розповідає, що занять з коректування вогню на вертольоті не проходила, а про роботу коректувальника артилерійського вогню вона знає тільки в загальних рисах.
«Корректировка огня у каждого рода войск своя, на вертолете это вычисление и расчеты курса и направления выхода на цель», – сказала Савченко.
Каже, що один раз мала справу з мінометом і з гранатометом, але там дуже складні математичні розрахунки і потрібні координати.
«В деле есть послужной список, в котором есть все мои подготовки. Я служила в десантной роте, в ней нет артиллерийского оборудования», — пояснює Савченко.
11:49
Адвокат Новіков просить Надію Савченко розповісти про участь у подіях на Майдані в Києві.
«Я присутствовала там по мере возможности, когда имела время, я тогда работала, служила в Бродах. Приезжала я туда по собственному желанию — это было волеизъявление моего народа и мое собственное. Я считаю правильным, что тираны зажравшиеся не должны управлять людьми. Я полностью поддерживала мой народ в желании жить свободно, достойно и честно», – розповіла вона.
Савченко пригадує, що була на Майдані 19 січня і 20-21 лютого.
«Просто помогала людям там находиться и существовать, подкладывала дрова в печку. 19 числа, когда все начиналось, я пыталась это все остановить, говорить с солдатами МВД. Когда нельзя уже было, старалась смотреть за ситуацией, не допускать ненужного кровопролития. 21-22 я занималась оказанием в основном медицинской помощи», – каже Надія.
Згадує, як вона і «ще одна людина з Майдану» захистили беркутівця, якого схопили і почали бити:
«Просто по-человечески остановить то, что можно не допустить. Все мы люди, все мы украинцы, никакой агрессии к сотрудникам МВД у меня не было. Они просто щит. Вот те, кто за этим щитом прятался — это к ним у нас были претензии».
11.57
Савченко продовжує розповідати:
«Было очень тяжело, потому что начиналось все с Крыма. Задача офицера — защищать свою землю и исполнять присягу и долг перед своим народом. Решения сверху не было, людям было тяжело все это пережить, ребятам, с которыми я служила и которые стояли в Крыму. У меня в этом вопросе есть разделение чувства и долга. Конечно, мы понимаем, что Крым был просто захвачен, я понимаю, как это все было сделано. Не было бы Крыма — не было бы войны на Донбассе. Но я спокойно отношусь к людям и на Донбассе: нету плохого народа, везде есть отдельные люди. Никакой ненависти у меня нет. Люди делали выбор, насколько им хватало смелости и понимания».
«Я думаю, все эти люди заблуждаются. Они все украинцы, но очень легко поддаются на пропаганду. Те, кто украинцы, — они заблуждаются. Те, кто пришел на Украину как наемники, — ими суд будет заниматься. Те, кто пришел туда защищать так называемый русский мир, — их мне жалко. Им рак мозгов сделала русская пропаганда».
11:59
Савченко каже, що військовим було «складно не могти захистити свою землю». І коли почалася антитерористична операція, «я прийняла самостійне рішення взяти участь у АТО». Командир їй не дозволив, в частину в зоні АТО її не перевели, і вона пішла у відпустку – «туди, де був мій народ».
Вона поїхала в зону АТО, там зустріла військову частину ВСУ України, де формувався батальйон, який відомий як «Айдар».
«Я решила на некоторое время остаться там, чтобы помочь своими знаниями», – сказала льотчиця.
Згадує, що приїхала туди 2-3 червня.
12:02
Військовослужбовці, до яких приєдналася Савченко, перебували приблизно за 150 км на північ Луганська. Розташування складалося з наметового табору на руїнах цегляного складу.
«Это была военная часть на стадии комплектации, там не хватало людей и не хватало оружия».
Савченко познайомилася з командиром Сергієм Мельничуком. Офіційно вона в «Айдар» не була оформлена.
«Людей было мало, они рады были любой помощи. Я не могу сказать, что это были отношения подчиненный-начальник, мы таковыми не являлись. Я обучала там личный состав — стрельбе и тактике. Вообще в батальоне 300-400 человек, была недоукомлектация человек 250. Из них даже в срочной армии раньше служила меньшая часть».
12.10.
Савченко Пояснює, що після викрадення не сказала слідчому, що знала Мельничука: «Выдавать военную тайну я не собиралась».
«Как можно считать человека следователем, который тебя похищает и держит под оружием?»
Савченко розповідає, що десь 13-14 червня була підготовка бази до оборони «від нападу диверсійної чеченської групи, була така інформація від розвідки», а 15-16 червня була операція «зі звільнення міста Щастя від сепаратистів, я в ній брала участь».
12. 14
16 червня ввечері до Савченко приїхала сестра у своїй машині. Сестра була волонтером, привозила допомогу і мала забрати Надію, яка збиралася 17 червня повернутися з відпустки у частину в Броди. Ввечері та вночі з 16 на 17 червня Савченко була «десь у місті Щастя у розташуванні якоїсь бази».
«Когда вы попадаете в плен к врагу, вы будете говорить неправду врагу, я не могла рассказывать им о расположении украинских войск», – каже Надія.
17 червня о 6 ранку їй подзвонили від комбата з повідомленням про обстріл розвідки.
«Я поднялась и подняла личный состав, взяла автомат и разгрузку и с сестрой на ее машине поехала в сторону боевых действий».
Розповідає, як, залишивши сестру, пішла сама далі. Це відбувалося в районі Веселої гори, де перебували підрозділи українських військ. Пройшла близько кілометра.
12:18
У цей район вирішили відправити техніку: «Там были офицеры, они принимали решения»,
У «Айдара» тогда было только стрелковое оружие, бронетехника была у других подразделений. Отправили туда, где было первое боестолкновение, возле гольф-клуба.
Савченко з ще 5 солдатами під’їхали туди у танку, але бій уже закінчився. По дорозі назад вони побачили «цивільні машини сепаратистів, забиті боєприпасами».
«Машина желтого цвета как городская маршрутка, но в ней перевозились не люди, а оружие».
Савченко зв’язувалася з Мельничуком, стоячи на перехресті недалеко від гольф-клубу і основної дороги.
«Дальше танк поехал вперед, у него был свой командир.Я не успела на танк, потому что говорила с Мельничуком. Там начала техника еще подъезжать. Разведки не было, я сказала, что пойду посмотрю ситуацию: были взрывы, пошел дым — техника, скорее всего, попала в засаду».
Савченко уточнила, що підрив техніки був поза зоною її видимості.
12:25
Вона пройшла близько двох з половиною кілометрів, побачила багато поранених після бою, вони були в будиночку поста ДАІ. Там же були речі сепаратистів і роздруковані з гугла карти.
«На них были обозначены, ну, расположения сепаратистов и их операции по защите города Счастье».
Вона взяла ці карти, щоб звірити свою дорогу, дійшла до перехрестя по дорозі на Стукалову Балку, там помітила чотирьох поранених українських солдатів. Їх поранило під час вибуху бронетехніки, двоє у «непересувному стані», їх треба було вивозити.
Савченко згадала, що сама була поранена – легко, куля пройшла наскрізь, вона давала вогонь у відповідь.
Подзвонила комбату, «хотіла попросити машину сестри»: вивозити поранених бронетехнікою шумно і помітно, тому потрібно було щось менш габаритне. Машиною її сестри поїхали двоє з батальйону «Айдар» (пізніше вони разом з Савченко потрапили в полон).
«Я им говорила ехать по «зеленке» и медленно по левой стороне. Но машина поехала на большой скорости и попала в ту же засаду».
Розповідає, що у неї було два мобільні. На її прохання пораненим військовим викликали ще БТР, щоб їх забрати, а вона вирішила пройти вперед подивитися ще: визначити, що там сталося, і порахувати, по можливості, людей супротивника. Було видно, що там засідка, горить техніка і її захоплюють.
«Почему вы решили идти вперед?» — уточнює Новіков.
«Потому что я так решила. Добыть как можно больше информации, чтобы спланировать операцію», – відповіла Савченко.
12:33
«Увидела, как люди носят припасы для ручных гранатометов. Примерно в двухстах метрах от центральной заставы, мне навстречу вышел парень, это было за «зеленкою» с левой стороны от песчаной дороги».
«Он сказал: ну ты попался, иди сюда».
«Потом я прочитала в деле, что там еще был снайпер, который держал меня на прицеле», — додала українська льотчиця.
Вона вирішила не стріляти: «Потому что сзади остались раненые ребята, и их могли не успеть забрать. Я решила поговорить с ним. Почему? Потому что это противник, но не враг. Враг — это другое государство».
Пішла разом з ним, сепаратисти зі зброєю збили її з ніг, побачила вже захоплену машину сестри.
«Потом на меня надели мешок, ну, повязку. Понятно, что захват проходил с криками «сука, снайпер, сейчас мы тебя покончим», обычные дела. Надели наручники, завязали глаза, быстро посадили в машину».
Адвокат Новіков дістав і показує суду жовту пов’язку, якою Савченко закривали очі.
«Она была у меня еще с Майдана, просто косынка», – прокоментувала це Надія.
12.40
На запитання «Поняли ли эти люди, кто вы такая? Что вы офіцер?» Савченко відповіла:
«Да, очень быстро: в плен попала машина сестры, на которой я собиралась возвращаться домой, там были все мои вещи и документы. Там было удостоверение офицера и участника боевых действий».
При собі, розповідає Савченко, у неї була тільки одяг, розвантаження, автомат, радіостанції, боєприпаси, 2 мобільних телефони: «Рации были слабые китайские, реальная связь получалась только по мобильным телефонам».
«Рюкзака у меня не было, в бой с рюкзаком ходят только мародеры. Там на видео у вас такой луганский один есть, с рюкзачком бегает, потом посмотрите», – сказала вона.
У тому місці, куди її привезли в Луганську, на годиннику було 12:00. Вона уточнила, що час був московське, за словами викрадачів, – тобто 11:00 за київським.
Савченко просить перерву, але не для себе, а для учасників процесу:
«Мне-то не надо, я на вас смотрю, что вы уже устали».
12:47
Перерви немає. Запитує Николай Полозов:«Про гибель российских журналистов когда вам стало известно?»
Савченко каже, що її доставили в луганський військкомат і прикували там до чогось, а приблизно на наступний день прийшли журналісти Lifenews, які й повідомили про загибель російських журналістів.
«До этого я и понятия не имела», – заявила вона.
— Когда вам стало известно, что вас связывают с этим обстрелом?
— Когда они зарядили этих журналистов, сепаратисты сказали им, что вот наводчик.
Коли її привезли у військкомат, командир батальйону сепаратистів «Зоря» Ігор Плотницкий був уже там.
Савченко привезли вранці, а ввечері приходила медсестра і змінювала їй пов’язку – у неї було поранення на правій руці. Накладала цю пов’язку вона собі сама.
— После ранения вы могли этой рукой полноценно пользоваться?
— Рука болела, но я ей пользовалась.
12:51
«Первые дни они были агрессивные», — описує полон Савченко.
Крім неї в сусідній кімнаті знаходилися вісім полонених, ще десь лежали поранені, але вона їх не бачила.
Каже, що сепаратисти на другий чи третій день стали вести розмови про обмін полоненими: «Начали нас оценивать. Мне сказали, что меня, скорее всего, отдадут в Россию. Других ребят поменяли».
З Савченко говорив чоловік, який називав себе «особістом» і представився прізвищем Громов. Він дав їй вперше зателефонувати сестрі.
12:54
23 червня в 6:00 за тим годинаником, який висів у військкоматі, Савченко стали вивозити.
«Они зашли, их было много, надели наручники. Было две машины — «четверка» и «Нива», сидели люди в форме и с георгиевскими лен точками».
Савченко каже, що там був присутній Ігор Плотницький, але сам він її не віз.
«Он называл себя министром обороны ЛНР», — уточнила вона.
У цій «четвірці» Савченко везли хвилин сорок в бік Донецька і Красного Луча.
«Довезли до подъема на какую-то гору с шахтовыми разработками, сказали, что «четверка» не пройдет и меня пересадили в «Ниву». Поднимались в гору минут 10-15. Там на какой-то поляне остановились, сепаратисты сказали, будем ждать здесь», – розповіла Савченко і додала:
«Из лесу вышли двое с автоматами, они абсолютно не понимали украинскую речь».
Савченко з усіма речами передали їм.
«Солнце еще высоко было, часов 7 вечера было».
Ці двоє відвели її через лісопосадку на іншу галявину, йшли близько семи хвилин. Там Савченко посадили в «уазик», в якому був водій і двоє озброєних людей.
Хвилин 15 знову їхали, потім її пересадили в іншу машину, в якій вікон не було – тільки вузькі тоновані щілини. У цьому автомобілі – імовірно, з українськими номерами – Савченко везли близько 3,5 годин. Очі в неї весь цей час були зав’язані, але нещільно, тому на просвіт вона дуже багато чого бачила.
«Дальше им показалось, что я много вижу, и поверх повязки мне еще скотч намотали», – розповідає вона далі.
Зупинилися на узбіччі, яка нагадувала автозаправку. Там з Савченко зняли наручники і посадили в «дев’ятку», начебто синього кольору. Там з неї зняли пов’язку.
Суддя Степаненко зупиняє допит і оголошує перерву до 14:00.
14:14
Після перерви Савченко продовжує розповідь про те, як її везли. З неї зняли наручники, а в машині – «дев’ятці» – зняли і пов’язку. На машині були російські номери. Всередині знаходилися дві людини в цивільному одязі, «начебто без зброї». На годиннику в машині було 00:11.
«Я у них спросила: что, в Россию привезли? Они сказали: да, подарок атаману везем», – каже Савченко.
Вона уточнила, що дорогою вони кудись дзвонили, а водій виходив розмовляти з міліцією, «при цьому один з ДПСників мене охороняв». На перехресті з покажчиком «Богучара 56 км» її пересадили ще в одну машину, цього разу бежеву.
14:19
— Скажите, когда вы находились в плену, с вами лично Плотницкий разговаривал? — запитує адвокат Полозов.
— Да, раза два-три. Он говорил мне, что ребят обменяют.
— Он говорил, что вас собираются вывезти в безопасное место, чтобы отпустить?
— Не было такого.
— Вы вообще в России когда-либо бывали? — підключається адвокат Фейгин.
— Никогда, до тех пор как меня похитили, никогда не была в России.
Фейгін просить розповісти, що відбувалося у Воронежі.
Савченко розповідає, як машина зупинилася на перехресті, там були поліцейські. Один з них запитав у неї: «Правий сектор?»
«Очень странный вопрос был», – зауважує Савченко.
14:22
Приїхав мікроавтобус, продовжує Савченко, «начебто” Фольксваген “», міліція сказала «ось ваш” Правий сектор “», посадили в машину, де був «людина в діловому костюмі, при краватці і в масці».
Близько 2:00 ночі її довезли до Воронежа, людина в костюмі і масці кудись зателефонував, і йому сказали проїхати до будівлі Слідчого комітету.
«Там был полковник Медведев, но он только на следующий день представился». Допрашивали «пару часов» без адвоката. Я им сказала, что меня похитили, они в ответ смеялись».
Близько 5 ранку відвезли в готель «Євро», люди в масках зі зброєю провели її в номер і весь час перебували разом з нею.
— Кто платил за гостиницу?
— Понятия не имею. Я их спрашивала: за чей счет банкет? Отвечали ухмылками. Денег у меня с собой не было, а русских денег я вообще никогда не видела.
Савченко була все так само одягнена в тільняшку і військову польову форму. Документів при собі у неї не було. У людей в масках були ксерокопії якихось її документів.
14:26
Надія розповідає, що охорона озброєних людей в масках змінювалася щодня з ранку.Наступного дня прийшов слідчий Маньшин, потім він приходив щодня.
«Он промямлил, что он какой-то следователь какого-то комитета», и что он ведет дело против Авакова и Коломойского, задавал вопросы о войне, Майдане и «Правом секторе», – розказала Савченко і додала, що потім слідчий привів якусь жінку, потім чоловіка перекладача, робив відеозапис. Зателефонувати і повідомити рідним, що вона в Росії, Савченко не дали.
14:30
«Он продиктовал мне заявление на то, чтобы мне выдали какие-то временные документы», — розповідає Савченко.
Нібито це потрібно було, щоб відправити її на Україну. 26 Червня Савченко написала цю заяву під диктовку і віддала Маньшину. Каже, що нікуди за межі номера її не випускали.
Адвокат Новіков просить зараз пред’явити Савченко том 5, аркуш справи 50 – згадану підсудною заяву.
Прокурор заперечує проти дослідження документа, і суд відмовляє.
14:34
Савченко каже, що забрані у неї телефони вона пізніше бачила в руках слідчого Маньшина.
Фейгін запитує, хто був присутній при її допитах. Савченко відповідає, що спочатку тільки Маньшин, потім він і жінка, потім ще чоловік, який знімав відео, і людина, який проводив дослідження на поліграфі. Скрізь була охорона і один раз людина, який привіз її речі: спортивний костюм, кросівки без шнурків і футболку.
«У меня обнаружили деньги русские, я очень удивилась, как они туда попали, и требовала провести экспертизу, проверить отпечатки там пальцев», – обурилася Савченко.
Надія далі розповідає, як її перевозили з готелю в ІТТ і вилучали речі. 30 червня в СК їй пред’явили постанову про затримання в якості підозрюваної.
«Следователь сказал, что он бы и рад меня отпустить, но у него начальство есть. Сказал, что в интернете они увидели видео, где какой-то парень говорит, что я наводила огонь, и что тот парень подписал мне смертный приговор».
При проведенні процесуальних дій у СК присутній адвокат за призначенням.
Суддя, «опустивши очі», заарештував її, говорить Савченко.
Фейгін уточнює, про який поліграф вона говорить. Савченко розповідає, що дослідження на поліграфі проводили прямо в готелі, ні про які результати їй потім не говорили. Там же, в номері, її знімали на камеру.
14:42
У СІЗО після арешту судом Савченко оголосила голодування, і тільки через тиждень до неї допустили консула, зустрічі з яким вона вимагала з самого початку.
«Маньшин ущемлял меня даже в человеческих правах», — каже Савченко і наголошує, що подзвонити рідним або адвокату він їй тим більше не дозволив.
14:44
— Как часто вы в обычной жизни созваниваетесь со своими родными? — запитує адвокат Новіков.
— Зависит от ситуации, с сестрой очень часто.
— В этой ситуации, если бы вам не создавали препятствия, вы бы связались с сестрой?
— Да, конечно. В гостинице был телефон, но у меня в комнате его забрали. Мне не позволяли подходить к окну и двери.
— Кто впервые сообщил вам о том, что вас подозревают в корректировке огня?
— Когда я была в плену, на день второй с утра, ко мне пришел человек, он назвался Адамом Омаровым, командиром чеченского отряда, сказал, что они ищут наводчика, показал на бумажке его фамилию. Я сказала, что я его не знаю, и тогда он сказал, что он будет считать наводчиком меня. И потом позвали журналистов.
Савченко каже, що цей «Умаров» – якийсь Максим Баун, як їй стало пізніше відомо, а в справі він засекречений як Сурков.
14:48
Полозов запитує, чи приймала Савченко участь в артилерійському обстрілі, що спричинило за собою смерть журналістів Волошина і Корнелюка.
«Я и близко не принимала участие в корректировке этого огня и в этом обстреле. Когда я шла по дороге, огонь велся с двух сторон артиллерийский. И метрах в двухстах от меня взорвался снаряд. До блокпоста “Металлист” я не дошла около 2,5 километров, я видела только засаду. Этот Омаров вообще мне говорил, что журналисты попали под ошибочный обстрел своих же. Я вообще не наводила ни минометы, ни гаубицы», – розказала вона.
Савченко уточнює, що на місцевості, де вона йшла, – пагорби і лісосмуга, «нормальна українська місцевість». Наголошує: сама вона кордон ніколи не переходила.
У захисту поки питань більше немає, суд дає слово прокурорам.
Савченко додає, що могла б дізнатися всіх людей, які її викрадали і брали в полон.
14:51
— С учетом вашего опыта службы в вооруженных силах, обладаете ли вы познаниями в области ориентирования по карте? — запитує прокурор.
— Да, у меня есть на уровне сержанта ориентировка на местности, определять координаты по карте я могу.
— В Ираке вы участвовали в боевых операциях?
— Да, в качестве стрелка, не снайпера. Автомат АК-74.
— Приходилось ли вам убивать людей?
— Да, я убивала людей, которые пытались убить меня и нападали на мою землю. Во всех войнах, в которых я принимала участие.
Прокурор питає, які підрозділи знаходилися поряд з «Айдаром».
«Я не смотрела и не запоминала это на тот случай, если меня вот так враги, как вы, будут спрашивать», – відповіла Савченко.
Каже, що мінометів ніде не бачила, тільки гаубиці. Пояснює, що навчала бійців військово-польової тактиці та стрільбі з автомата
— Вы тактике и методике разведопераций обучены?
— Нет, специального обучения я не проходила.
14:57
— Что конкретно вы сообщали представителям СМИ, которые опрашивали вас?
— Посмотрите интервью. Они спросили, знаю ли я, что убили российских журналистов. Задали тот же глупый вопрос, убивала ли я людей. Спросили, зачем эта война. Я там сказала им, что можете считать меня наводчиком, если хотите.
Пояснює, щоротоколи, які їй давав слідчий, вона підписувала: «Вы вообще понимаете, что я в такую систему попала в первый раз? Мне никто не объяснял, что я могу и что должна».
15:00
— Что такое воздушная корректировка огня?
— Есть тактика воздушного боя. То, что делает оператор, это не называется корректировка: у него есть аппаратура, и он ее наводит. Может быть один вертолет-корректировщик, который наводит остальных. Это надо высчитывать, я этого не проходила. Стрелять я стреляла, но это другое.
Каже, що в Іраку їй доводилося стріляти з мінометів, але вона тільки «смикала», а наводили на ціль інші спеціально підготовлені люди.
15:04
— Зачем вы поехали на Юго-Восток Украины?
— Защитить землю Украины от вторжения русских солдат. От ваших солдат.
— Кого вы называете сепаратистами и считаете врагом?
— Противником я называю мой народ, который взял в руки российское оружие и начал убивать мой народ. Это сепаратисты, себя они называют ополченцами. Врагом я называю иностранцев, военных, которые пришли на мою землю и убивают мой народ. Враг — это вторжение другого государства, а противник — это тот, кто стоит перед тобой в бою.
15:07
Відповідаючи на запитання прокурора, Савченко каже, що бачила там гаубиці, але на питання про кількість і розташування військ відповідати відмовляється – «це військова таємниця».
З Мельничуком спілкувалася по мобільному, він у неї в телефоні записаний як «комбат». Зв’язок був «переривчастою» в тій місцевості, де знаходиться Стукалова балка.
15:14
— Назовите фамилию человека, о котором вас спрашивал человек, представившийся как Омаров?
— Первая буква С, полностью я не назову. Может, он еще жив.
— С какой целью вы сказали журналистам, что вы наводчик?
— Я объяснила, почему я Омарову сказала, что я наводчик, а журналистам меня уже представили так.
Савченко пояснила, що «поступила як солдат», бо той чоловік, можливо, ще був на волі і міг виконати своє завдання, а вона і так в полоні, тому і взяла все на себе.
15:22
Савченко пояснює, що вона додзвонилася до сестри і просила її передати там, щоб не стріляли по дорогах.
— Разве не корректировали вы в данном случае артиллерийский огонь? — цікавиться прокурор.
— Я потому журналистам и сказала, что говорила правее-левее, можете считать меня наводчиком. Я когда звонила, говорила только, чтобы не стреляли по дороге.
15:24
Допит Савченко закінчено.
