У неділю був запрошений на ефір hromadske.ua розповісти про Паризьку кліматичну угоду.
Дуже вдячний журналістам, що вони вирішили обговорити саме цю тему – вона вкрай актуальна і практична, однак в інформаційному полі їй приділяється недостатньо уваги.
Через це українці вкрай мало знають про угоду і що означає для України її ратифікація. Тож перерахую основні тези, які розкрив для глядачів «Громадського».
По-перше, щодо ратифікації. У цьому питанні українцям не має бути соромно за свою владу, оскільки ми змогли ратифікувати нову Угоду в рекордні терміни – 20-ю країною ц світі.
Це заслуга як Верховної Ради, так і Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента. Виявивши лідерство, ми випередили навіть США та Євросоюз.
По-друге, про зобов’язання. Ратифікувавши Угоду, ми зобов’язались виконувати її вимоги. Ми надіслали чіткий сигнал світовій спільноті, що ми є цивілізованою країною і готові долучатись до глобальних цілей, навіть за умов війни та економічної кризи. Тож тепер від нас очікуватимуть виконання цих зобов’язань, і того, що ми будемо притримуватись взятого темпу. Розслаблятись і здавати позиції ми не маємо права.
По-третє, про політичну волю. Вона зараз необхідна як ніколи. Наразі у нас є Стратегія розвитку енергетики до 2035-го року, що зараз оновлюється, є Стратегія екологічного розвитку та Стратегія соціально-економічного розвитку, є Нацплани. Наразі вони працюють як герої байки «Лебідь, рак та щука». У кожному з цих документів визначені різні цілі та різні цифри. А ще ми маємо розробити Стратегію низьковуглецевого розвитку. Щоб узгодити усі ці документи, має бути політична воля.
Для прикладу: у США команда Обами, для якого це було пріоритетом, лобіювала питання узгодження стратегій на всіх рівнях, і за 5 років їм вдалось досягти поставленої мети, щоб країна рухалась у правильному напрямку.
По-четверте, стосовно можливостей. Ми можемо отримати фінансування на модернізацію енергетики, яке закладено в Паризькій угоді. Можемо залучити інвестиції на «зелену» енергетику, можемо взагалі трансформувати нашу економіку за найкращими екологічними та енергетичними стандартами. Однак спершу ми повинні поставити перед собою достатньо амбітну мету – створити енергоефективну країну.
По-п’яте, про конкуренцію. Фінансування за Паризькою угодою зовсім не схоже на фінансування за Кіотським протоколом. Раніше виділення коштів було за принципом: ось вам яблука на нижніх гілках, а яблуня сама просила: «з’їж мої величезні стиглі плоди». Але навіть такі кошти ми не зуміли нормально використати, окрім «Тойот Пріус» для нацполіції і згадати важко щось, окрім корупційних скандалів.
Зараз ситуація кардинально змінилась. Ці яблука висять вже на верхівці дерева, а у деяких охочих їх з’їсти є навіть драбини. Тобто нам доведеться конкурувати з іншими країнами, серед яких є досить розвинені.
По-шосте, щодо хитрощів. Ще за вимогами Кіотського протоколу ми мали знизити використання викопного палива нашою енергетикою й промисловістю. І справді – цей показних зменшився. Але не за рахунок модернізації виробництва, а тому що разом з Кримом і Донбасом Україна втратила низку підприємств, які використовували викопне паливо.
Не забуваймо і про економічну кризу. Якщо демонструвати це як наші здобутки на шляху до зменшення викидів – то це просто ганьба. Однак наша влада так і робить. Це надто очевидно, тож такого не можна допускати.
По-сьоме, про бізнес. Західний бізнес більшою мірою орієнтований саме на «зелені» стандарти. Тож держава має допомагати українському бізнесу трансформуватись, щоб підприємства були конкурентоспроможним на світовій арені. І давати чіткі орієнтири, щоб у бізнесу була можливість заздалегідь реагувати на виклики та зміни у законодавстві.
По-восьме, стосовно перспектив. Для порівняння: інвестиції у викопну енергетику зараз є на рівні 150 мільярдів доларів на рік. А інвестиції в зелену енергетику нового покоління – на рівні 350-400 мільярдів на рік.
Висновки для нас – очевидні.
Олексій Рябчин, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 17 жовтня 2016-го.
