Знекровлена прифронтова Луганщина намагається виживати в умовах війни.
Разом із заступником з аграрних питань питанням Олексієм Малеванцем вкотре побувала в селах Станично-Луганського району. Для мене це не просто район, це земля, яка полита кров’ю, яку ми відстояли в 2014 році і не дали можливості російським найманцям тут створити чергове гетто ЛНР.
Пройшло 4 роки після активних бойових дій, а здається, що все відбулося тільки вчора. Люди у розпачі та зневірені. Вони з надзвичайним болем тиа розчаруванням говорять про свої проблеми.
Таке враження, що ми перемістилися на багато-багато років назад. Абсолютно т відсутні дороги. У таких селах, як Благовіщенка, Талівка, Красна Талівка рейсові автобуси бачили ще до війни. Здебільшого просто на людському ентузіазмі якось працюють ФАПи. Але в результаті медичної реформи Супрун, яку люди просто ненавидять, скоро і вони закриються. Тут згадують медичні автомобілі Юлії Тимошенко, які і сьогодні ще їздять по розбитих дорогах і рятують життя людей.
Шкільні автобуси часто ламаються і діти просто не доїжджають до школи. Я вже не говорю про банкомати, термінали банків, які люди в селах в очі не бачили. Навіть поштових індексів в деяких селах вже немає…
За такої політики влади скоро і корову, яка була майже в кожному дворі, можна буде побачити тільки в зоопарку.
Чи можна допомогти людям? Так, на державному рівні це можливо. Необхідно відремонтувати дороги, дати кредити для розвитку бізнесу, пільгові канікули. Зокрема, треба ухвалити закон, який запропонував народний депутат від «Батьківщини» Вадим Івченко. Також для селян одноосібників доцільно було б купувати зерно у фермерів Луганщини за нормальною ціною, закуповувати у людей овочі і фрукти та переробляти їх.
І це дасть друге дихання не тільки для Станично-Луганського району, а і для всієї Луганщини.
Ірина Верігіна, член Політради партії «Батьківщина», голова Луганської обласної парторганізації, Facebook, 31 серпня 2018р.
