Ілля Новіков – один із трьох російських адвокатів українки Надії Савченко – викликав протягом останнього часу особливу увагу користувачів соціальних мереж. Шквал позитивних реакцій викликає не тільки його професійна діяльність, а й прояви українського патріотизму. Не раз Іллю Новікова бачили в українській вишиванці, чи ж із краваткою синьо-жовтого кольору, а тепер стало відомо, що й українську мову він вивчив самотужки.
Про це адвокат Новіков розповів Радіо Свобода. А також він поділився деякими деталями суду над Надією Савченко, що триває цими днями.
– На своїй сторінці у Facebook Ви змальовуєте сюрприз, який Ви зробили для суддів, приїхавши разом із українським консулом до центрального суду Воронежа, звідки ведуться допити по скайпу. Ви кажете, що поставили суддів у таку ситуацію, коли вони були змушені підтримати таке, як ви називаєте, «процесуальне хуліганство». Як це було?
– По обличчю судді було дуже помітно, що йому це неприємно, вони, звичайно, повинні були з цим погодитися, тому що в нас минуле наше засідання у вівторок закінчилось тим, що суд констатував, що він не може зв’язатися з судом Воронежа, де перебуває свідок, і не може показати свідкові ті документи, про які ми хотіли запитати. Там були 2 протоколи письмових пояснень, які той свідок начебто брав (він був підполковником ФСБ), ось він начебто брав їх у двох інших свідків цієї справи, але він казав, що не пам’ятає, щоб щось таке було, і ми просили суд, щоб йому показали ці листи зі справи, суд погодився, але не було технічної можливості. Тому ми мали таку підозру, що вранці, коли наше засідання буде поновлене, суд також оголосить, що в них немає технічної можливості, тому в свідка не можна про це запитувати.
І ось ми з українським консулом паном Гончаровим о 4-й годині ранку просто сіли в авто і поїхали у Воронеж, ми приїхали до Воронезького суду, нас там ніхто не чекав – то була теж, напевно, несподіванка для судді, який відповідає за те, щоб свідок був приведений до присяги на тому кінці відео-конференц-зв’язку. Коли начебто підполковник ФСБ нас побачив – він був здивований, йому теж було неприємно, він почав якось так труситися, і так, звичайно, він пригадав, що він таки робив ті допити, що то було недовго, тривало десь 10 хвилин…
Але це ще не все! У нас з’явилась така підозра, що нам – під обличчям того чоловіка в темних окулярах та в перуці – показують когось іншого, не підполковника Почечуєва, тому що Надія казала нам, що вона пам’ятає ту людину, вона насправді їхала до Воронежа в машині, де сидів той чоловік, але він, напевно, не був у той час із тими двома свідками. Вони просто взяли якогось іншого чекіста, який тієї ночі їхав із Надією до Воронежа, який віз її, який був у тій групі, що заарештувала Надію, але він не Почечуєв, не справжня людина.
– В одному зі своїх інтерв’ю цими днями Ви сказали, що зараз справа перебуває на етапі, який можна назвати початком кінця. Яким Ви бачите кінець у реальній перспективі?
Таким, що десь протягом місяця чи, може, до кінця листопада ми отримаємо вирок. Він, напевно, буде обвинувальний, Надія буде засуджена до 25 років ув’язнення, але це не має значення, тому що ми вже маємо такі дуже певні ознаки того, що російська влада вже ухвалила рішення, що Надія буде обміняна чи звільнена протягом наступних кількох місяців – ми чули заяву від російського Мін’юсту, який казав, що «так, за певних умов є можливість того, що Надія буде відправлена на відбування покарання на батьківщину».
І оскільки всі розуміють, що це означає, що вона не залишиться ув’язненою, якщо вона взагалі потрапить до України, це, дипломатичною мовою, така ознака того, що Росія вже погоджується з тим, що Надія за якийсь недовгий час буде звільнена. Може, то буде обмін, може, звільнення, може, то буде якесь інше вирішення, але процедура вже не має такого значення, як сам той факт, що Надія буде звільнена.
– Чи для Вас українська мова – це один з елементів тактики у справі Надії Савченко? І чи справді Ви змогли вивчити українську самі за один рік?
– Я справді самотужки її вивчив. Просто колись вирішив, що я хочу розмовляти українською, що я хочу знати цю мову. То було кілька років тому, не було ніяк пов’язано з цією справою.
Але нам було дуже зручно, тому, що коли нам із Надією доводиться розмовляти в присутності когось із охоронців, наприклад, коли вона була в лікарні під час голодування, там немає умов для того, щоб забезпечити конфіденційність бесіди ув’язненого з адвокатом, то ми розмовляли українською. Ми й так часто розмовляємо українською, щоб нас просто ніхто не підслуховував, а якщо і підслухав, то щоб йому важко було зрозуміти, що ми кажемо.
– Ваша діяльність у цьому процесі – чи залишає вона також час на участь в інших справах?
– Зараз, коли у нас триває цей суд, у мене не залишається часу майже ні на що інше, я зупинив цілу низку своїх справ, у яких я брав участь, перепросив своїх клієнтів, вони зрозуміли, що ця справа важливіша від того, що я для них робив.
– Після закінчення цієї справи, чим Ви особисто будете займатися?
– Ну, це складне питання. Але, напевно, в Росії ще багато кримінальних справ, які потребують незалежного захисту і, напевно, мені ще на багато років вистачить таких (ну, може, не таких яскравих, може, не таких цікавих, як справа Надії), але таких справ, які потребують такого захисника, як я та мої колеги.
Радіо Свобода, 7 жовтня 2015р.
