Напередодні у Херсоні було скоєно черговий напад на місцевого активіста. Цього разу мішенню злочинців став відомий в регіоні борець із рейдерами, учасник Вищої аграрної ради та помічник народного депутата від «Батьківщини» Юрія Одарченка – Андрій Федоренко.
Невідомі обстріляли його автомобіль, поранивши самого Федоренка та водія, який перебував із ним у машині.
Це вже не перша спроба фізичного тиску на громадських діячів на Херсонщині. Раніше невідомі підпалили авто активіста Дмитра Бухтіярова та побили співробітників обласного штабу «Батьківщини» Станіслава Трошина та Віктора Гаврилюка. Але це перша відверта спроба вбивства.
«Батьківщина» вимагає терміново встановити деталі нападу на Андрія Федоренка та інших активістів. Знайти і покарати виконавців та замовників цих зухвалих злочинів. А також припинити тиск на українців, які відстоюють порядок та законність в державі. Тобто роблять те, що, на жаль, навіть не намагаються зробити правоохоронці та найвища влада.
Мовчання керівників держави дозволяє криміналу не зупинятися ні перед чим, розуміючи, що покарання радше за все вдасться уникнути.
Напади на активістів стали системним явищем. Дня не минає без повідомлень про них. Але це, здається, геть не обходить ані очільників правоохоронних відомств, ані главу держави, покликаного координувати та контролювати їхню роботу. Кількість подібних злочинів вже йде на десятки, а гарант дотримання конституційних прав відбувається формальним «занепокоєнням».
Складається враження, що Україна повертається у лихі 1990-ті: часи, коли у країні панував криміналітет, а громадяни боялися виходити на вулиці. Небайдужі люди, які намагаються протидіяти беззаконню, виявляються цілковито беззахисними. Особливо кричуща ситуація в регіонах. Безпорадність правоохоронців та усунення від проблеми вищого керівництва держави лише заохочує злочинців до нових нападів.
Ситуація в країні стає дедалі менш контрольованою. Можновладці, які мали би перейматися безпекою громадян, останнім часом опікуються здебільшого виборчою кампанією. А правоохоронна система, куди призначають не за професійними якостями, а за особистою відданістю, дедалі частіше використовується владою не для наведення ладу та покарання злочинців, а як інструмент боротьби із політичними опонентами.
