Після таких, як сьогодні, дискусій у нашому славетному парламенті враження, ніби тобі засунули голову у блендер і декілька разів прокрутили.
Хрєнову, відверто, роботу я собі вибрала.
Коли після звичайного такого робочого дня терміново хочеться спочатку у гарячий душ змити з себе разом з брудом всі почуті слова і дотики, а потім на всякий випадок здерти верхній шар шкіри.
Пан Луценко сьогодні явно був в ударі.
Спочатку він голосно подав у відставку, потім звинуватив свою ж коаліцію, що «наприймали законів, що без рішення суду й аналіз на кислоту не можна зробити».
Потім облаяв декілька разів депутатів, які сиділи поруч, а вишеньку на торті повставив елегантно-лицемірною заявою, що поки всі ініціатори ТСК щодо нападів на активістів та друзі Гандзюк (які в цей час обирали хрест та одежу для Каті, щоб проводити її в останній путь):
«є діячами, які збирають на цьому свої криваві дивіденди», – «похоронами Гандзюк займається «Народний фронт».
Народний фронт, щоправда, такої підстави не очікував і був щиро здивований таким поворотом речей, бо про це й не здогадувався.
Талант публічної промови, що тут скажеш.
Але завершився виступ Генерального прокурора словами про Єгора Соболєва, які ризикують стати хрестоматійними і увійти в історію українського парламентаризму.
Він назвав його: «просто «недоросль», в якого діарея мозку виливається тут прямо в залі».
Більше аду, шановні. Подумалось, чи є красивий переклад російського чудового виразу «белены объелся»?
Після цього блискавичного завершення виступу – півзали нашого славетного парламенту Генеральному прокурору плескали стоячи, очевидно, за красномовність.
Інша частина зали – голосно пореготала або скромно посміялася.
…А я – дивилася на їх обличчя.
І зробила один з багатьох чудесних висновків за цей день, який проминув несподівано для мене між різним яскравими цензурними і не дуже думками й страхом за те, де я є у своєму житі опинилась:
жодна жінка, яку я бачила у ВР у цей час, не сміялася та не аплодувала, і не скалила своє обличчя в цей час справжнього тріумфу виступу пана Генпрокурора.
Жінки сиділи мовчки. Навіть у коаліції.
Отакі спостереження.
…А Юрій Віталійович задоволено покивав плескаючим йому колегам, гордо цокнув каблуками і нарешті замовчав.
…У Британії своїми палкими промовами, парламентську залу міг зрушити сер Черчиль, у США в найскладніші історичні моменти – зривав аплодисменти депутатів Джон Адамс та Джон МакКейн.
У нас – пан Луценко.
Що тут скажеш.
У кожного часу свої герої.
Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 7 листопада 2018р.
