Думки проти ночі.
Взяла, як Ви, мабуть, помітили, довгу паузу у Facebook. Багато чого встигла за ці 9 днів особистої тиші в соцмережах. Ми тут варимося у своїх комфортних колах, однакових думках і емоціях, перекидаємо одні одному ті ж самі почуття та меседжі у різних красивих словах та комбінаціях, а всі вони нічого не варті, бо не дають результату.
А навколо – зовсім інший світ.
Забудьте про Facebook: ми відписалися від протилежних поглядів та не чуємо інших думок, ми втратили почуття реальності. Це наша зона комфорту, яка, наче у задзеркаллі, показує нам те, що ми хочемо бачити.
А я інколи бачу через двірний отвір іншу реальність: два заходи сьогодні з двома дипломатами тих країн, що мають для нас стратегічне значення та вирішують зараз (без перебільшення) нашу долю, як держави.
Ми говорили про Авдіївку, про вбитих та поранених, про військові злочини, про санкції.
А нам коротко відповідали (перекладаю з дипломатичної мови): «Не цікаво. Ми навіть не впевнені, хто почав обстріл – російська сторона чи українська. І визначити це точно – не можливо. І ви, і РФ порушуєте режим тиші майже однаково. Ви також не відвели важке озброєння та не виконуєте Мінськ. Забудьте про так звану «велику картину» (тобто про міжнародне право, про те, що на нас напали, забрали Крим та інші «дрібниці»). Дипломатія у деталях документів – ви підписали Мінськ, тож ви маєте його виконувати. Тепер ви не хочете цього робити, бо треба проводити вибори до того, як війська РФ залишать Україну. Але ж ви це підписали і ваш президент на це погодився. Ми всі стомилися. Наші лідери стомилися розмовляти з Путіном. Ви маєте дати Путіну щось (Це пряма цитата). Маєте піти на болючі поступки. Інакше, він не погодиться на жодні кроки. Все інше – лірика…»
Ми втратили момент, друзі.
Втратили той момент, коли Україна була у центрі уваги, коли наші друзі були сильнішими.
Втратили майже 3 роки, поки МЗС боялося сказати хоч одне жорстке слово, а його керівництво здавало державні інтереси, поки міністр закордонних справ був і є «заступником Голови АПУ».
Поки Президент займався бізнесом і боявся навіть пошепки сказаних у стінах Адміністрації слів «надзвичайний стан» та «оголошення війни».
А мій Facebook у своїй більшості вірив у наявність якогось «геніального плану» влади, потім у ще один план «Б», а потім в ще один, який ми просто не усвідомлювали.
І сперечався годинами й днями про правильність формулювання «спеціальний статус» чи «порядок самоврядування»
План провалився, друзі.
На фронті знову вмирають солдати, а вони кожного року ділять вночі бюджет, не показуючи нікому його до голосування і продовжують дерибан так, наче збираються жити вічно у іншій теплій далекій країні.
І наші союзники – знають це.
Історія розставить все на свої місця. І я, зрештою, не можу претендувати на єдину істину, хоч і весь мій досвід у парламенті та на міжнародних зустрічах за останні 2 роки лише підтвердив те, про що я тут писала 2 роки тому. Час вже майже добіг кінця. Залишилися останні піщинки в нашому історичному годиннику, які падають у безодню та які ми вже не повернемо. Сто років назад ми вже втратили час та країну.
Авдіївка має стати нашим Рубіконом у бездії.
І я б хотіла, щоб саме про це писав мій Facebook.
Деталі катастрофи та трагедії не цікаві: світ банально не чує наші крики і звик до них; керівництво держави знає ці деталі краще за нас усіх.
Писати треба про можливості дій, про реальні вимоги, про відставку тих, хто здає національні інтереси, про вимоги до тих, хто здатен на вчинки та позицію, про реальні заяви до дій від громадянського суспільства та високоповажних об’єднань українців та лідерів думок.
Не розповідайте у різних тонах про катастрофу, а запитайте, що ви можете зробити для нашої держави у цей момент.
У яких вимогах до свого керівництва держави ми можемо об’єднатися, бо лише на своє керівництво ми в змозі вплинути? Яку роботу над помилками за 2 роки ми маємо зробити і що вимагати далі? Як швидко виправити скоєні помилки?
Тільки це має значення, тільки це змінить статус-кво.
Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 01 січня 2017р.
