Олександр Трохимець: Чому не можливий ринок електроенергії

Стане краще від впровадження так званого ринку електроенергії, чи гірше – покаже час. А зараз можемо лише аналізувати події та документи, аби спрогнозувати, що буде далі.

Реформатори, звичайно ж, агітували за проект Закону України «Про ринок електричної енергії», який вже став законом. Аргументи звичні – це європейська практика, це зобов’язання, які взяла Україна на себе, підписавши Угоду з ЄС та інші міждержавні документи тощо. Ці ж реформатори, які так активно лобіювали вже згаданий законопроект, стверджують, що впровадження «вільного» ринку електричної енергії в перспективі знизить ціну електроенергії для населення, зокрема. Хоча яким чином можливе таке зниження і як воно корелюється із заявами очільника НКРЕКП Дмитра Вовка про те, що ціна на електроенергію для населення сьогодні не є ринковою, – невідомо.

Конкуренція у класичному розумінні – це суперництво двох або більше однорідних суб’єктів ринку за право купувати або продавати однаковий товар на цьому самому ринку.

Ринок електроенергії досить специфічний. І найголовніша його специфіка – це відсутність можливості виробництва товару (електроенергії) на склад – тобто на майбутнє. Це означає, що виробники виробляють рівно стільки електричної енергії за одиницю часу, скільки її потрібно для споживання в цю саму одиницю часу. Тобто виробники електроенергії (генеруючи електростанції) працюють відповідно до певного графіку, який диктується споживанням і має назву в енергетиці – «добовий графік навантажень».

Цей графік неоднорідний протягом доби – вранці і ввечері він має так звані «піки», тобто зростання навантаження на електроенергетичну систему, а вночі, навпаки, провал навантажень. Найменше значення електричної потужності протягом доби називається «базовим навантаженням».

В Україні є чотири види електростанцій, що виробляють електричну енергію: атомні, теплові, гідро та ті, що працюють на відновлювальних джерелах енергії (в свою чергу поділяються на вітроелектростанції, сонячні та біоелектростанції). Кожен з видів генерації має свою собівартість виробництва товару (електроенергії), з якою він виходить на ринок. Найдешевша електроенергія – атомна та гідро, потім – вироблена на теплових електростанціях та електроцентралях, а найдорожча – вироблена на електростанціях, що працюють на відновлювальних джерелах енергії.

До сьогодні модель ринку електроенергії спрощено можна описати так. Вся електроенергія, вироблена на всіх електростанціях зі своєю собівартістю виробництва, «зливалася» в єдиний віртуальний котел. У цьому котлі, залежно від кількості кожного виду електроенергії, формувалась єдина ціна на даний вид товару. Називається вона «оптово-роздрібною ціною». Спрощено можна уявити, що така ціна формується як середнє арифметичне значення.

Котел, в який «зливається» електроенергія, і в якому формується єдина ціна, називається енергоринок. Це державне підприємство, яке підпорядковується Кабінету Міністрів України і яке працює в режимі автоматизованого алгоритму збору і розподілу коштів між виробниками та розподільними регіональними компаніями (обленерго). Воно не є самостійним суб’єктом ринку, який міг би формувати попит чи пропозицію на товар або визначати ціну на нього. Єдина його функція – збір коштів від роздрібних продавців електроенергії і розподіл їх між виробниками.

При цьому слід відзначити, що доступу до коштів на рахунках це державне підприємство не має, тому що всі взаєморозрахунки відбуваються в автоматичному режимі за певним алгоритмом. Алгоритм та оптово-роздрібну ціну для ДП «Енергоринок» затверджує інший державний орган – Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

Отже, твердження реформаторів про те, що сьогодні на ринку електроенергії працює один монопольний покупець в особі ДП «Енергоринок», не відповідає дійсності. ДП «Енергоринок» покликане вирівнювати перекоси та убезпечувати від зловживань, які неодмінно виникнуть, якщо ринок електроенергії відпустити у вільне плавання. Тим паче, ми вже маємо досвід «вільного» ринку електроенергії – в 90-х роках, який мало не призвів до розбалансування і розвалу енергосистеми України.

Тепер повернемося до добового графіку навантажень.

Електроенергетична система насправді ніколи не була окремо українською. Вона будувалася, починаючи з 60-х років минулого століття і була частиною радянської електроенергетичної системи. І побудована вона була так, що велика атомна генерація, працюючи рівномірним графіком, вдень забезпечувала споживачів Української, Білоруської, Молдавської та частини Російської РСР, що межували з Українською РСР, а вночі, коли в цих регіонах провал навантажень – електроенергія споживалася жителями інших часових поясів. Це найбільш економічно доцільна модель роботи електроенергетики того часу.

Після розвалу Радянського Союзу з’явилися лише географічні кордони. При цьому електроенергетична система працювала в звичному для себе режимі, як і при Радянському Союзі. Слід відмітити, що електроенергетичні системи України, Білорусі, Молдови і Росії синхронізовані (тобто працюють як єдине ціле) й досі.

Однак з часом питання пікових навантажень потрібно було вирішувати всередині країни. Сьогодні так звані «піки» беруть на себе теплові електростанції. Технологічно навантаження атомних електростанцій не можна регулювати протягом коротких проміжків часу (наприклад – протягом доби), а теплових – можна. Ця здатність теплових енергоблоків називається «маневрена здатність». Тому атомні енергоблоки навантажуються до базової потреби в потужності добового графіку, а теплові та гідро генерація – працюють у пікових навантаженнях.

Це технічна складова роботи електроенергетичної системи. І жодні реформи та закони, проголосовані у Верховній Раді, її не змінять.

Тепер розглянемо, чи можлива конкуренція на ринку електроенергетики. Тут можна виділити два принципи: технологічний і територіальний.

Згідно з технологічним принципом, з описаного вище вже зрозуміло, що «базове» та «пікове» навантаження можна розглядати як два окремі сегменти ринку. Базове навантаження, як вже зазначалося, забезпечує атомна генерація, яка виробляє найдешевшу електроенергію. Жоден інший вид генерації не здатен конкурувати у цьому сегменті через значно вищу собівартість виробництва товару. Отже, конкурувати може лише інший суб’єкт ринку, що володіє іншою атомною електростанцією. Але всі атомні електростанції належать державі – в особі НАЕК «Енергоатом». Більше того, атомними електростанціями в Україні може володіти лише держава. Тому в сегменті атомної генерації конкуренції не було і не буде.

Йдемо далі – розглянемо сегмент пікових навантажень.

Як вже говорилося, даний вид навантажень забезпечується тепловими та гідроелектростанціями. Атомні не можуть увійти на цей сегмент ринку через свої технологічні особливості – відсутність можливості оперативного регулювання навантаження. Більше 70% потужностей теплових електростанцій належить приватним компаніям (в основному – ДТЕК), решта – державні. Тому й у цьому сегменті конкуренції не передбачається.

Проаналізувавши технологічний принцип ринку електроенергії, можна впевнено стверджувати – жодної конкуренції серед виробників електричної енергії не було і не буде. А якщо немає конкуренції на початку споживчого ланцюжка – у виробництві товару, то говорити про будь-яку конкуренцію на ринку, що має всі ознаки монополії – фарисейство і обман.

Існує також територіальний принцип. Електроенергетична система України – це сукупність електростанцій (в основному великої потужності) та регіональних розподільчих мереж напругою 0,4-110 кВ (обленерго), що зв’язані між собою магістральними мережами електропередачі напругою 220-750 кВ. Існує поняття в енергетиці – «нормальний режим роботи системи». Він характеризується справністю всіх її елементів. Це найбільш економічно вигідний режим роботи.

Однак, буває, коли певні елементи мережі відключаються (енергоблок на електростанції, трансформаторна підстанція або лінія електропередач) через необхідність проведення ремонтних робіт або аварію. В такому випадку для забезпечення електроенергією споживачів вводиться в дію «післяаварійний режим роботи». Технічно можна доставити електроенергію, вироблену на електростанції в західній частині країни, споживачам східних регіонів. Але економічно доцільніше, коли споживається електроенергія, вироблена поруч.

Це і є територіальний принцип. Не будуть електростанції навіть одного виду генерації конкурувати між собою в різних регіонах. Так само, як хлібзавод Чернігова не може бути конкурентом у Львові.

Реформатори обіцяють, що прийнятий ними Закон «Про ринок електричної енергії» відкриє двері інвесторам, які прийдуть в Україну будувати нові генеруючі електростанції.

Не прийдуть! І причин тому декілька.

По-перше, дефіциту потужностей в країні немає і найближчим часом не передбачається. Існуючі електростанції здатні забезпечити зростання споживання електроенергії. Але, з огляду на економічний спад в Україні, зростання споживання електроенергії малоймовірне.

По-друге, виходячи з описаних вище двох принципів ринку, а особливо через територіальний, будівництво нових електростанцій малоймовірне. Не будуватимуть нової атомної чи теплової електростанції великої потужності поруч з уже існуючою. А будівництво малопотужних за наявності великопотужних недоцільне – вартість одиниці виробленої продукції буде неконкурентноздатною.

По-третє, в Україні надзвичайно високий рівень рейдерства та корупції. Звісно, за таких умов жоден інвестор не вкладатиме мільярди доларів у проекти, термін будівництва яких становить 7-15 років, а термін окупності – і того більше.

Як стає зрозуміло, прийняття Закону «Про ринок електричної енергії» не зробить ринок електроенергії конкурентним.

Натомість даний Закон зробив дві надзвичайно небезпечні речі.

По-перше, фактично ліквідовується енергоринок. Внаслідок цього дешева електроенергія піде по двосторонніх контрактах великим підприємствам, а населенню – те, що залишиться. При цьому у населення не буде жодних компенсаторів та запобіжників зростання ціни на електроенергію.

По-друге, вартість генерації виведена з-під державного регулювання. Це означає, що кожна електростанція може встановлювати будь-яку ціну і вона буде законною. Таким самим чином свого часу була виведена вартість видобутку газу Законом «Про ринок природного газу». Наслідки у підвищенні тарифів на газ та тепло у декілька разів ми вже побачили.

Незважаючи на гасла євроінтеграції, реформа в електроенергетиці лише на словах є реформою. Насправді – це злочин, що шкодить насамперед українському народу, а відтак – національним інтересам.

Олександр Трохимець, офіційний представник Юлії Тимошенко у «тарифних» судових процесах проти уряду та НКРЕКП, «Новое время. Бизнес», 13 червня 2017р.