Одна з найголовніших «перемог» МОЗу – передача закупівель ліків міжнародним організаціям. У результаті такого кроку, запевняють чиновники, вдалося зекономити значні суми бюджетних грошей і провести «єдину реальну антикорупційну реформу».
Рахункова палата ж у своєму аудиті дещо іншої думки: провівши «реформу», МОЗ збільшив середній строк поставки ліків і медвиробів після їхньої передплати. Тепер пацієнти чекають на них по 20 місяців.
Чим насправді обернулися ці «успіхи» і «економія» для звичайних пацієнтів – розповідаю на простому прикладі.
Понад 2 роки після виділення державою коштів тепер чекають пацієнти з нирковою недостатністю на безкоштовний діаліз. МОЗ вирішив, що може дозволити собі при критичній нестачі бюджетного фінансування виділити значні кошти на закупівлю і заморозити їх на 2 роки. Адже тільки 1 березня 1919 року МОЗ видав наказ № 493 про розподіл між областями витратних матеріалів на суму півтора мільйона гривень для проведення перитоніального діалізу за централізованими бюджетними закупівлями за програмою «Закупівля медикаментів та медичних виробів для дитячого діалізу». А поставила їх «міжнародна організація» Crown Agents за рахунок бюджетних закупівель, зверніть увагу, аж 2017 року!
І це ще не повне закриття поставок за цим напрямком за рахунок коштів бюджету 2017 року. Поставки в рахунок закриття авансів, отриманих з українського бюджету в 2017 році цією англійською компанією з обмеженою відповідальністю (її повна назва – Crown Agents Ltd) триватимуть ще мінімум впродовж першого півріччя цього року.
Скільки ж людей не дожили до отримання безкоштовного лікування!? Бо ж далеко не всі можуть оплатити його зі своїх особистих коштів. Про це ми ніколи не дізнаємося – таку статистику, звісно, ніхто не проводить.
Однак ми можемо вирахувати, у скільки обійшлася ця «антикорупційна реформа» і впровадження «ефективної системи закупівель», а простими словами – затримка поставок для кишень пацієнтів.
Усього на закупівлю витратних матеріалів для проведення перитоніального діалізу держава виділяє трохи більше 175 млн грн. Так, у бюджеті 2019 року на закупівлю витратних матеріалів для лікування хворих методом перитоніального діалізу для дорослих виділили 143,8 млн грн, а на закупівлю витратних матеріалів для дитячого діалізу – ще 32,7 млн. За останні кілька років сума практично не змінювалася. Цих коштів не вистачає на покриття потреби в лікуванні навіть 40% пацієнтів. Запасів витратних матеріалів немає, тому чи будуть люди лікуватися безперервно прямо залежить від ритмічності поставок необхідних витратних матеріалів.
Для пацієнтів з нирковою недостатністю припинення або переривання режиму проведення процедури діалізу означає тільки одне – смерть. І таких пацієнтів в Україні не 10 або 20, а понад 810 осіб.
Скільки ж коштує для пацієнта оплата за свій рахунок проведення цієї процедури в той час, поки міжнародні посередники неспішно проводять торги і кілька років «крутять» видатками українського бюджету? Скільки при цьому зароблять постачальники цих витратних матеріалів, продаючи їх в Україні і пацієнтам, і місцевим бюджетам, поки відбуваються «міжнародні закупівлі»?
За протоколом лікування процедуру перитоніального діалізу пацієнт повинен отримувати 2-5 разів на день. У середньому – 4 рази. На кожну процедуру використовується один мішок з діалізним розчином. Його вартість мінімум 6-7 дол. США, а в роздріб доходить і до 10-11 дол.
Навіть якщо взяти і мінімальну ціну, то продовження життя пацієнта на один день коштує його родині мінімум 28 дол. або 840 дол. на місяць. І альтернативи цьому немає. Або плати або помри.
За ті півтора року, на які мінімум затримали закупівлі міжнародні організації, кожен з пацієнтів за продовження свого життя змушений був заплатити понад 15 тис. дол. А це – реальна фінансова катастрофа для кожної з цих родин! І таких пацієнтів понад 800!
Така майже дворічна затримка з поставками витратних матеріалів для діалізу за рахунок держбюджету через міжнародні організації забезпечила додатковий ринок фармділкам мінімум у 12 млн дол!
І це тільки один з прикладів реальних результатів роботи МОЗу і наслідків його «медичної реформи». А таких прикладів десятки або сотні.
Тепер стає зрозумілим, чому за останні три роки прямі медичні платежі людей виросли більш ніж на 45% і вже досягають 130 млрд грн на рік (приватні витрати домогосподарств за даними Національних рахунків), а українська система охорони здоров’я за своєю ефективністю опустилася в міжнародному рейтингу на 79 позицій і Україна знаходиться зараз на 137 місці серед 149 країн світу. Це нижче Афганістану (135), Конго (133) і Ліберії (136 місто в рейтингу), а відразу нижче за нами африканські країни Ефіопія (138) і Ангола (139).
Та не варто втрачати надії. Разом із Національною платформою охорони здоров’я ми вже розробляємо дієвий і здійсненний план будівництва нової національної політики охорони здоров’я – часу залишилось мало. Ресурсом для неї стане державне медичне страхування. Впевнений, вже дуже скоро ми розберемо спадщину недолугих реформаторів і закладемо фундамент нової української медицини, щоб кожен пацієнт відчував себе потрібним і захищеним державою.
Валерій Дубіль, народний депутат України, фракція «Батькивщина», KиевVласть, 15 березня 2019р.
