Міністерство охорони здоров`я (МОЗ) масово піариться на своїй «медреформі». Мовляв, вона відбувається чудово, ось тільки місцева влада гальмує процес. Та чи дійсно проблема в громадах?
Зустрічаючись із медиками, місцевою владою, дедалі більше переконуюсь, що МОЗ тільки «малює слайди» і ні за що не хоче відповідати.
Нещодавно голова нового монопольного органу, Національної служби здоров’я (НСЗ) Олег Петренко сказав, що за організацію надання медпослуг первинкою (сімейними лікарями) відповідає місцева влада. Згодом і сама т.в.о. міністра Уляна Супрун, яка вважає, що за третину інсулінів мають (!) заплатити місцеві бюджети, хоча цього у жодному законі чи підзаконному акті не прописано.
Чесно кажучи, ці заяви просто ставлять у ступор будь-якого правника. Відкриємо законодавство.
Перше. Фінансувати охорону здоров’я вдосталь має виключно центральна влада – через державний бюджет. Щоб не маніпулювали потім словами, процитую нашу Конституцію – Основний закон.
Стаття 49: «Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування».
Стаття 95: «Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків».
Охорона здоров’я – якраз загальносуспільна потреба.
Друге. Якщо держава делегує виконання деяких своїх зобов’язань органам місцевого самоврядування, то має забезпечити і фінансування – у повному обсязі й за рахунок коштів держбюджету.
Конституція України, стаття 143: «Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об`єкти державної власності».
Не може держава виконати повноваження – делегує їх до місцевої влади. І разом з цим зобов’язана передати частину загальнодержавних податків – міжбюджетних трансферів або субвенцій.
Конституція регулює тільки загальні норми. Взаємодію ж між центральної владою і місцевим самоврядуванням в сфері охорони здоров’я – закон «Про місцеве самоврядування». То може Олег Петренко правий – саме місцева влада відповідає за організацію надання медичних послуг первинної ланки?
Одразу скажу – ні. Закон не суперечить Конституції, хоча, ви знаєте, в Україні і таке можливо. Та не цього разу.
Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 32: до власних (самоврядних) повноважень органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я відносяться управління закладами охорони здоров’я та організація медичного обслуговування.
Але. Організація обслуговування не передбачає забезпечення фінансування їхньої діяльності – тільки забезпечення організації їхньої роботи.
А от доступність і безоплатність медобслуговування для всіх і ліки й медзасоби для пільгових категорій дійсно має забезпечити місцева влада – такі повноваження їм делегувала центральна влада.
Згадаємо Конституцію? Хто у нас має фінансувати делеговані повноваження, відповідно до 143 статті? Так, центральна влада. ПОВНІСТЮ.
Закон «Про місцеве самоврядування» ще раз наголошує на цьому для тих, хто невірно трактує Конституцію.
Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 66: «У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону:
Стаття 67:
«1. Держава фінансово забезпечує здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади у повному обсязі за рахунок закріплення за відповідними місцевими бюджетами джерел доходів бюджету, надання трансфертів з державного бюджету, а також передання органам місцевого самоврядування відповідних об`єктів державної власності.
2. Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов`язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів.
Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою».
То хто має утримувати заклади охорони здоров’я і фінансувати надання меддопомоги? Держава.
Якщо місцеві бюджети через рішення центральної влади додатково вимушені витрачатися, хто має їм давати компенсацію? Держава.
Хто має компенсувати громадам утримання закладів первинної медичної допомоги, коли там просто немає достатньої кількості пацієнтів? Держава.
Бо саме через рішення державної влади, заклади тепер фінансуватимуться через НСЗ – відповідно до підписаних декларацій. І якщо коштів, які надходять в заклад охорони здоров’я за новими правилами, недостатньо для їхнього фінансування, місцевий бюджет додатково фінансує заклад, а держава має компенсувати ці витрати.
Хто має докупати інсулін, коли він закінчився? Держава, передаючи субвенцію.
Пояснюю, чому. Зі зміною механізму отримання інсулінів (запровадження реімбурсації), на нього зросли ціни. Це як причина – наслідок.
Механізм запровадила державна влада постановою Кабміну. Ми вже знаємо, що Конституція і ст. 67 закону «Про місцеве самоврядування» зобов’язують Кабмін збільшити розмір медичної субвенції, щоб компенсувати додаткові витрати місцевих бюджетів. 100% потреби у фінансуванні для закупівлі інсуліну повинно бути забезпечено коштами державного бюджету. А ми що маємо?
Незрозуміла бездіяльність влади призводить до того, що українці втрачають здоров’я – через недоступність і невчасність медпослуг. Бо ті, хто ще не зміг виїхати за кордон, просто приречені жити зі своїми проблемами сам на сам.
Вимагаю від влади припинити цю політику зменшення населення України!
Валерій Дубіль, народний депутат України, фракція «Батьківщина», «КиевVласть», 15 листопада 2018р.
