Під час зустрічей із пацієнтами – нашими з вами земляками, виникає багато запитань: невже тепер пенсіонери вимушені будуть платити за старховку ще й офіційно? А як же малі діти?
Хочу розвінчати всі страхи і показати – загальнообов’язкове медичне страхування не таке страшне, як здається. Спершу поясню, як і хто платить за медицину зараз.
Реальне населення України у нас 38,8 млн. Економічно активне – 17,9 млн, безробітних – 1,7 млн. Отже, зайнятого населення у нас 16,2 млн. І кожен із них фактично оплачує через податки медичну допомогу собі і членам своєї родини, які працювати не можуть. Бо навіть пенсіонери зараз в умовах солідарної пенсійної системи отримують пенсії не за рахунок своїх минулих накопичень, а за рахунок податків, які платять їхні працюючі родичі.
Скільки ж йде на медицину щороку із зарплати одного працівника? На 2019 рік МОЗу передбачено 95,8 млрд грн. Отже, на кожного працюючого приходиться у середньому 5,9 тис. грн.
Але це ще не всі гроші, які зайнятий українець витрачає на медичну галузь. За даними Нацрахунків, платежі домогосподарств за медицину в 2018 році становитимуть понад 126,4 млрд грн. Або ще у середньому 7,8 тис. грн з одного працюючого.
У сумі – кожен зайнятий українець витрачає у середньому 13,7 тис. грн на рік або 1,14 тис. грн на місяць.
До слова, гроші ці витрачаються неефективно. За висновками ВООЗ, якщо рівень витрат громадян на охорону здоров’я з власної кишені перевищує 10% рівня доходів домогосподарств (за вирахуванням потреб на існування), є катастрофічним. Якщо частка витрат домогосподарств в загальному обсязі фінансування охорони здоров’я перевищує 40%, то система охорони здоров’я вважається критично неефективною. Виходить, що через податки такий українець забезпечує медичну галузь на 40%, а напряму – із власної кишені, аж на 60%. А це – набагато більше за 10, і навіть за 40%.
Зараз людина платить напряму лікарю. І платить не за здоров’я, а за хворобу. Бо лікарю вигідно отримати з пацієнта більше грошей, призначити дорожчі і не завжди потрібні обстеження, ліки. А пацієнт не може визначити – потрібно йому це чи ні, якісна медпослуга чи ні, чи коректна, достатня і ефективна.
Ситуацію реально почати вирішувати одним голосуванням.
Ми розробили й подали до Верховної Ради Закон про обов’язкове медичне страхування. Після його прийняття пацієнт платитиме вже за здоров’я, а не за хворобу. Бо страхова компанія буде страховою ніжкою, яка забезпечить фінансову стійкість і ефективність системи. А страхові відрахування пацієнта не залежатимуть від обсягу наданих йому медичних послуг.
Формула така: для отримання свого доходу лікар хоче збільшити вартість послуг. А страхова компанія отримає дохід від своєї діяльності тільки якщо зменшить фінансові апетити лікаря. Тобто, вона платитиме тільки за те, що реально необхідно пацієнту для його лікування. Це зробить медицину якісною і ефективною.
Що ж до страху перед збільшенням платежів – одразу заспокою. Закон не вводить додаткове фінансове навантаження на роботодавця або працівника. Він передає в управління через страховий механізм невелику частину коштів, які і так витрачає працівник на власне медичне обслуговування або своїх близьких. Тоді, як ми вже рахували, зараз у середньому він витрачає 1,14 тис. грн на місяць, то страховий платіж становитиме від цієї суми близько 40%, 400-450 грн. Тобто, пацієнт залишається у виграші.
Тільки така схема зможе і підвищити ефективність системи охорони здоров’я, і знизити фінансове навантаження на кишеню кожного працюючого жителя нашої країни.
І на додаток до цього, система обов’язкового медичного страхування дозволить забезпечити найголовніше – знизити і спрогнозувати небезпечні для людей критичні витрати на медицину при важких захворюваннях. До того ж не буде вже медичних банкрутств домогосподарств. Саме на це і спрямована в першу чергу будь-яка система страхування – зниження критичних платежів кожного за рахунок перерозподілу їх на всіх.
Валерій Дубіль, народный депутат фракция «Батькивщина», KиевVласть, 5 грудня 2018р.
