Приватне життя і інформація про людину має охоронятися державою так само, як і недоторканність житла.
Уявіть, що хтось заліз до вас у квартиру і почав там господарювати. Це те ж саме, що хтось поширив вашу персональну інформацію без вашого дозволу. Для того, щоб убезпечити від цього українців, у Кримінальному кодексі навіть існує окрема стаття 182 «Порушення недоторканності приватного життя»:
«Ніхто не може без згоди людини поширювати, передавати зберігати або обробляти конфіденційну інформацію про нього, до якої відносяться відомості про приватне життя особи, що складають його особисту або сімейну таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані)».
На жаль, влада цього не розуміє (або не хоче розуміти) і не забезпечує безпеку персональної інформації українських пацієнтів.
У ході псевдореформи медицини, пацієнт підписує декларацію з медзакладом. Він надає згоду на обробку своїх конфіденційних даних (паспортні дані, податковий номер, дата народження, телефон, а в деяких випадках – дані зі свідоцтва про народження дитини та копії паспорта та інших документів) електронною системою охорони здоров’я. А медичний заклад без його згоди передає дані в абсолютно іншу інформаційну систему – «електронну систему обміну медичною інформацією».
До того ж, декларація на вибір медзакладу набуває чинності не в момент підписання між пацієнтом і медичним закладом, а тоді, коли медичний заклад підпише договір з НСЗУ на медичне обслуговування населення за програмою державних гарантій. Так, персональні дані пацієнта вже зберігаються і обробляються і в самому медичному закладі, і в електронній інформаційній системі ще до того, як починає діяти згода.
Це говорить у першу чергу про непрофесіональність МОЗівської команди, адже медзаклади вимушені обманювати пацієнтів і передавати інформацію – паспортні дані, ідентифікаційний код, – стороннім людям. МОЗ мав би убезпечити українців, а не розкидатися політичними слоганами.
Ще одна цікава річ. Інформація до «електронної системи обміну медичною інформацією» надходить через посередника, який підключив медичний заклад – власника і оператора медичної інформаційної системи. Зараз таких посередників 8, які МОЗ відібрав за незрозумілими критеріями.
Все виглядає правильним. Та от відповідальність за збереження зберігання конфіденційних даних і правила роботи цих посередників нічим не визначені. Немає типового договору між ними і медичними установами, в якому чітко визначається доступність інформації, відповідальність за її розголошення. Немає затвердженого регламенту роботи електронної системи охорони здоров’я, а той, який є, затверджений громадською (!) організацією.
У деяких випадках конфіденційна інформація українських пацієнтів у операторів МІС знаходиться за межами України!
У століття дистанційного продажу, соціальних мереж і єдиної світової інформаційної павутини персональна інформація про кожну людину і є найціннішим ресурсом. За нею полюють, її крадуть і купують.
Як можуть використовувати цю інформацію? Так як завгодно, і з метою нав’язати вам свій товар – дзвінками, СМСками або навіть особистими візитами продавців. Можуть приходити непрохані гості – представники небезпечних/небажаних для Вас і Ваших дітей організацій. Можуть включати Вас в опитування і дослідження. Можуть їх використовувати шахраї – ви раптом станете поручителем за кредитом або покупцем непотрібного Вам товару, продавець якого вимагає від Вас гроші або неустойку за невиконану угоду. Та й багато ще як. Шахрайських схем безліч.
Хто відповідатиме за збереження інформації? Зовсім не МОЗ, адже персональні дані до системи передають медзаклади. І саме їхні дії підпадають під ст.182 Кримінального кодексу і ст. 188-39 і 188-40 Кодексу адміністративних правопорушень. Ми знову бачимо реформу заради реформи. Такі непрофесіональні дії представників Міністерства можуть призвести до непередбачуваних наслідків!
Валерій Дубіль, народний депутат від фракції «Батькивщина», «КиевVласть», 22 травня 2018р.
