Сьогодні більшість селянських родин змушені, як і за радянських часів, виживати завдяки присадибним ділянкам, виснажливій праці руками в домашніх господарствах. А також завдяки тому, що надлишок продукції вони здають перекупникам.
Від держави селяни не отримують жодної копійки на підтримку своїх господарств, адже вважаються не виробниками, а просто населенням. На пенсію більшість взагалі не розраховує.
Уряди, змінюючи один одного, так і не змогли досягти консенсусу щодо подальшого розвитку аграрного сектору. Все частіше чуємо твердження, що сільське господарство і самих селян врятує тільки початок купівлі/продажу земель сільськогосподарського призначення. Слухаємо обіцянки, що все відбуватиметься в правовому полі.
А що дасть селянину можливість купити чи продати землю? Він стане заможнішим? На якийсь час – можливо. Продавши свої паї, він отримає пару тисяч доларів і вже не матиме стимулу залишатися в селі, адже роботи там обмаль.
Гроші на купівлю навіть одного паю, скоріш за все, зможуть знайти не більше 1% селян. Аграрні ж корпорації, які й куплятимуть землю, не наймають великої кількості робітників.
Зупинити катастрофічне зубожіння селян – третини населення України – можна лише через повернення значної їх частини до господарчої активності та через збільшення ефективності їхніх господарств за пріоритетної підтримки з боку держави
Селяни на своїй землі мають заробляти значно більші гроші за допомогою держави.
Те, що домогосподарства в останні десятиріччя забезпечують половину валового виробництва галузі без неї, займаючись видами сільського господарства, які вимагають важкої ручної праці та особистої відповідальності, – тваринництвом, ягідництвом, бджільництвом, горіхівництвом та ін. – свідчить про те, що є від чого відштовхуватися і є що розвивати надалі.
Сьогодні, утримуючи шість корів і здаючи молоко, сім’я має на місяць близько 15 тисяч гривень. Більшість експертів сходяться у тому, що починаючи з 8-10 корів з’являється механізація, а дохідність справи в перерахунку на одну корову зростає. В Україні більш ніж третина сільських дворів утримує дві корови і більше. Ще чверть мільйона відгодовує чотири свині і більше за рік. Якщо порахуємо господарства з таким самим рівнем концентрації бджолосімей, кіз та овець, птиці, великими садками, ягідниками, баштанами та теплицями, то одержимо понад мільйон домогосподарств.
Статистика свідчить, що саме такі родини у середньому молодші на сім років порівняно з іншими. Вони також чисельніші за інші – 3,3 члена порівняно з 2,4 у середньому.
Однак, щоб ці сім’ї продавали більше продукції і ціна на ринку не падала, потрібен експорт. Внутрішній ринок у нас занадто вузький, а тому кожен новий відсоток додаткової пропозиції, якщо не продаватиметься за кордон, призводитиме до декількох відсотків падіння ціни. Тому допомога держави повинна адресуватися не просто тому, хто малий і хоче укрупнитись, а тому, хто ще й дотримується певних вимог. Україна поступово інтегрується в Європу, застосовує європейські вимоги та стандарти до всієї продукції, в тому числі до якості молочної продукції. А отже, виробники теж повинні виконувати певні вимоги.
Цих вимог не треба боятися. Якщо сім’я утримує одну-дві корови, вона в принципі не може дати продукцію певної якості, адже молоко, здоєне вручну у відро, завжди буде бактеріально забрудненим порівняно з молоком, отриманим на фермах, облаштованих доїльними апаратами, системою охолодження та іншим обладнанням.
Те саме стосується рослинницької продукції, ягід, фруктів, які мають бути не лише певного розміру, а й мати сертифікат відповідності, який гарантує, що вони вирощені без використання заборонених засобів стимулювання росту, засобів боротьби із шкідниками, запаковані у відповідну тару, зберігались у спеціально пристосованому приміщенні. І що більша партія, що відповідальніший виробник, який дотримується узгодженого графіку поставок, що більша готовність підстрахувати при формуванні однорідної партії, тим більше шансів її продати за високу ціну.
Ті ж молочні переробні підприємства зацікавлені у придбанні саме великих партій молока в одному місці й готові сплачувати за це вищу ціну. Наприклад, у населення закупівельна ціна молока (на 15 жовтня 2017 року) складала приблизно 5660 грн за тонну молока (категорія – другий сорт), а в сільгосппідприємств – 9500 грн за тонну молока (категорія – перший сорт).
Перекупники, які їздять селами й збирають у населення молоко, овочі, фрукти, мають перекривати свої витрати на логістику, тому вони дають за продукцію зовсім невисоку ціну, що робить одноосібне виробництво невигідним.
Виходом із такої ситуації може бути об’єднання невеликих сімейних ферм у групи та кооперативи. Середньостатистична селянська родина, яка об’єднає кілька своїх паїв, уже матиме достатню базу для утримання такого невеликого господарства. А маючи сучасне обладнання, може розраховувати на стабільний прибуток за рахунок гарантованого збуту на переробне підприємство за хорошою ціною. З обладнанням і збутом це не кустарний одноосібний промисел, це бізнес! Також такий шлях розв’язує проблему працевлаштованості населення, до бюджету сплачуються податки, споживач отримує безпечну продукцію, а родина – хороший прибуток.
І це значно вигідніше, ніж просто здавати свої паї в оренду! Не кажучи вже про те, що таке господарювання принесе землі екологічну збалансованість.
Так що ж заважає справі? А те, що треба за щось цих корів купити, а також придбати доїльний апарат, охолоджувач, трактор, насіння, добрива, засоби захисту, паливо, побудувати складські приміщення…
Ось тут і повинні прийти на допомогу різні програми підтримки, як це робиться в усіх розвинених країнах. Однак після прийняття Закону України 1067-VIII від 31.03.2016 «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств» залишається проблема з ідентифікацією сімейних господарств.
Вже понад три роки ми намагаємось ідентифікувати в податковій площині громадян – членів сім’ї для створення сімейної ферми. Декілька розроблених законопроектів з тієї або іншої причини не були прийняті у Верховній Раді. Сьогодні колектив депутатів та експертів підготували законопроект №6490, який вводить сімейних фермерів у податкове поле (четверта группа платників податків) і надає їм багато преференцій, низькі ставки, статус легального виробника, перспективу мати пенсію, соціальний захист, пряму підтримку. Також документ унеможливлює проведення різного роду перевірок у сфері господарської діяльності до 1 січня 2028 року.
Це світова практика. Щоб мати пільги й підтримку, треба бути в законодавчому полі, виконувати певні вимоги, особливо щодо безпечності й участі в соціально-пенсійних програмах.
Зараз усі політики напередодні виборів почнуть говорити про однакові правили гри для всіх господарств, зокрема малих. Однак вкотре наголошу: щоб ті, хто зараз поза грою, почали грати, їм спочатку треба допомогти вийти на поле, вдягнути у форму й навчити правилам гри. І поки мільйон сільських сімейних господарств не заграє на організованому ринку, не почне потужно розвиватися, «гри не буде», тобто ні конкуренція, ні ціна, ні рівень життя на селі ніколи не зростуть.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщина», «Вечірні Вісті», 10 квітня 2018р.
