Зібрали в комітеті ПЕК понад 80 людей для обговорення в концепції нової стратегії низьковуглецевого розвитку України. До речі, за словами парламентських старожилів, це перший випадок, коли ця тема обговорювалась в стінах Верховної Ради.
Саму стратегію українська влада ще повинна розробити та впровадити. Концепцію як свій варіант бачення підготували експерти Програми розвитку ООН завдяки фінансуванню німецького уряду.
За результатами обговорення дійшли до висновку, що краще зробити єдину стратегію низьковуглецевого розвитку, узгодивши також цілі та показники енергетичної, кліматичної, економічної та інших стратегії розвитку держави.
Радію, що вдалося започаткувати дискусію у професійному колі та дати політичний сигнал, що влада зацікавлена у співпраці з громадськістю при розробці цього важливого документу.
Хотілося б від перших осіб держави якомога частіше чути про декаплінг економічного зростання, циркулярну економіку, сталий розвиток, трансфер технологій та декарбонізацію енергетики.
Дякую колегам з комітету ПЕК та з екологічного комітету за активну участь у роботі круглого столу.
Подаю тези з мого вступного слова на засіданні Комітету ПЕК.
Отже, проблеми, з якими стикаються політики в сучасному світі, дуже сильно відрізняються від тих, з якими вони мали справу ще декілька десятиріч тому.
Сьогоднішні проблеми є набагато складнішими, більш комплексними, потребують не тільки професійних знань в окремих секторах, а широкого розуміння проблем в цілому, системного мислення, яке часто перебуває на межі різних областей знань та компетенцій.
Міждисциплінарність – це основна вимога до тих, хто має справу з вирішенням складних проблем у сучасному світі, не зважаючи на те, працює людина в бізнес-середовищі, науковій сфері, чи займається політикою.
Сьогодні найпрогресивніші уряди різних країн світу переформатовують міністерства згідно з цими вимогами міждисциплінарності, адже організаційна структура органів, які несуть відповідальність за прийняття складних рішень та розв’язання комплексних проблем, має йти в ногу з часом – це є запорукою ефективного управління країнами.
Навіть назви міністерств різних прогресивних країн говорять про те, що в рамках одного органу виконавчої влади поєднуються декілька різних завдань, які мають розглядатися і вирішуватися комплексно, але не у відриві одне від одного.
Прикладами таких міністерств є Міністерство клімату і навколишнього середовища в Норвегії, Міністерство енергетики, комунального господарства і клімату в Данії, Міністерство екології, сталого розвитку і енергії у Франції.
Що стосується України, то наші політики мають не менш складні проблеми, ніж їхні колеги в інших країнах, але організаційна структура відомств, розподіл обов’язків є дуже далекими від сучасних та ефективних методів.
Структура наших відомств тягнеться з радянських часів і ускладнює реалізацію амбітних планів та ідей, які пропонуються багатьма прогресивними політиками в Україні.
Багатьом людям, далеким від теми, може здатися, що проблеми зміни клімату – це забаганки екологів, і вони є не такими нагальними, як проблеми безробіття, низького рівня життя, корупції, судової системи та інших.
Але, якщо ми подивимося на питання економіки зміни клімату детальніше, спробуємо розібратися в її суті, то зрозуміємо, що значні викиди парникових газів в атмосферу викликані низькою енергоефективністю всієї економіки країни, станом застарілого промислового виробництва в Україні, станом енергетичного сектору, транспорту, житлово-комунального господарства, станом лісів в решті решт.
Проблеми клімату тому і є цікавими та нагальними, що вони наглядно одночасно демонструють симптоми неефективного розвитку багатьох різних галузей української економіки.
Для того, щоб зменшити кількість викидів парникових газів в атмосферу на рівні всієї країни в цілому, нам потрібно прийняти єдиний, добре скоординований план для різних секторів одночасно.
Цей план має бути чітким, зрозумілим, містити єдині показники ефективності та вимірювання успіху реалізації, включати в себе завдання, пов’язані з енергетикою, житлово-комунальним господарством, сектором промислового виробництва, аграрною політикою, екологією, транспортною сферою тощо.
Крім того, цей план має бути довгостроковим.
Давайте будемо відвертими: ми не вміємо будувати плани на майбутнє. Більшість політиків схильна думати в перспективі строку своїх повноважень, але багато з перелічених завдань, які наразі перед нами стоять, потребують 10-ти, 20-ти, 30-тирічного горизонту планування.
Якісні системні зміни не будуть швидкими і на це не варто розраховувати. Але розпочати перебудову системи ми маємо зараз, всі разом, за єдиним планом. Це необхідні умови для того, щоб країна в цілому досягла успіху.
Олексій Рябчин, голова підкомітету Верховної Ради з енергозбереження та енергоефективності Комітету паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, народний депутат від «Батьківщини»,
Facebook, 19 січня 2016 р.
