Олексій Рябчин: Стратегія Президента щодо Донбасу. День до реєстрації, тиждень до голосування?

Поважаючи право законодавчої ініціативи, вважаю, що підготовчий процес і комунікація з членами українського парламенту була як ніколи провальною. Законодавчий орган країни на разі вкотре виглядає практично усунутим від розробки важливого рішення.

Більш того, у президента сподіваються, що «депутати проявлять державницьку позицію» і проголосують законопроект протягом одного пленарного тижня до 18 жовтня, коли завершується термін дії закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донбасу.

Спробуємо розібратися, чому влада тягнула час та чекала до останнього моменту, і чи знову депутатів будуть ламати через коліно, змушуючи натиснути на кнопки, інакше «Путін нападе».

«Ещё немного, ещё чуть-чуть»

Десь на початку літа у публічному дискурсі почали лунати заяви про те, що документ, який має унормувати правовий статус нинішнього окупованого Донбасу, вже готовий і має бути от-от внесений на розгляд депутатів. Тоді ще не було зрозумілим хто саме вноситиме цей законопроект – представники більшості чи сам Президент, адже комунікували його представники як депутатських фракцій БПП та НФ, так і чиновники, орієнтовані безпосередньо на Банкову.

Відповідно до моніторингу висловлювань, які ми з помічниками вели аби зрозуміти що відбувається (скорочена версія тут) можна прослідкувати розвиток подій та заяв щодо прогресу стосовно даного законопроекту. П’ять місяців ми слухали одне й те ж: «найближчим часом», «майже готовий» та «на 99,9% готовий».
Утім, як виявилось, від цих людей нічого не залежало – законопроект розроблявся в Адміністрації Президента (АП), і коло задіяних осіб було куди меншим за тих, хто працював «балакучими головами».

Комунікація з суспільством за допомогою зливів документів в ЗМІ?

У червні в ЗМІ потрапила концепція законопроекту, по якій можна було простежити перші більш-менш конкретні положення. Концепція зафіксувала пріоритетність політико-дипломатичних підходів, “відданість” мінським домовленостям, а також створення Оперативного штабу, який керуватиме діяльністю всіх ВЦА та очолюватиметься Президентом.

І лише у липні в Інтернет просочився «неофіційний» текст законопроекту. За кілька днів до цього, 9 липня, Уповноважена Президента з питань мирного врегулювання ситуації на Донбасі Ірина Геращенко говорила, що він буде розглянутий на засіданні РНБО «в найближчі години». Однак пізніше пані Ірина повідомила журналістам, що помилилася і РНБО розглядати законопроект поки не збирається. Попередній огляд «вкинутого» в ЗМІ документу, окрім численних помилок у юридичній техніці, у мене викликав ряд застережень, які я виклав в експрес-аналізі.

У серпні представники Адміністрації Президента та деякі нардепи наряду із заявами міністра МЗС повідомили, про «узгодженість» положень законопроекту із світовими лідерами інших держав. Чи не дивною виглядає така позиція, якщо самого тексту в парламенті ще не бачили?

На початку вересня Ірина Луценко зазначила, що законопроект про реінтеграцію Донбасу підготований повністю, за винятком пункту щодо миротворчої місії. Трохи пізніше заступник міністра з питань окупованих територій Юрій Гримчак зазначив, що у текст запропонують на розгляд народним депутатам після сесії Генеральної асамблеї ООН.

Наприкінці вересня було опубліковано англомовну версію президентського законопроекту. Як повідомила Оксана Сироїд він був розісланий в посольства ключових країн-партнерів для попереднього ознайомлення. «Щоб для них це не було сюрпризом»»,– повідомив мені один із адвокатів законопроекту, зазначивши, що в дискусії з західними дипломатами вдалось відстояти національні інтереси.

Я розумію, що куди легше спілкуватись з трьома послами, аніж з представниками 6 фракцій і 2 груп в парламенті, але ж саме ці депутати представляють думку народу України, якому і вирішувати долю цих законопроектів.

І ось сьогодні, 3 жовтня було викинуто в мережу ще одну версію законопроекту, яку вже встигли охрестили «остаточною», «застарілою» і «рейковою» одночасно.

Невже це нові європейські стандарти законотворчості і взаємодії з депутатами, журналістами та українським суспільством по критично важливим законодавчим змінам?

Коммунікація та дефініції

Розберемося з офіційною та неофіційною назвою законопроектів про долю Донбасу.

У Раді вже є зареєстрований Проект Закону №6400 «Про тимчасово окуповану Російською Федерацією територію України» та два альтернативних до нього.

Неофіційно та скорочено його комунікують як законопроект «про окуповані території» або «про деокупацію».

Як же називається наш таємничий президентський законопроект?

У першій версії, яка потрапила в ЗМІ у липні, законопроект називався «Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей України».

В англомовній версії, яка була злита недавно він так саме називався «restoration of sovereignty» – «відновлення державного суверенітету».

Третій текст, який був сьогодні поширений Оксаною Сироїд, називався вже не про «відновлення», а «забезпечення» державного суверенітету.

В дипломатії, як і в законотворчості, кожна літера важлива, тому цікаво буде почути причину зміни назви законопроекту після консультації з міжнародними партнерами. Також цікаво було б почути, що саме вони порадили, і що з цього в АП врахували після консультацій.

Один із основних спікерів законопроекту Ірина Геращенко в основному називала його то ЗП «про деокупацію і реінтеграцію Донбасу» або «про реінтеграцію окупованих територій і відновлення територіальної цілісності».

Представник президента Ірина Луценко на засіданні Погоджувальної Ради розставила трохи інші акценти, назвавши його законопроектом «про стратегію відновлення територіальної цілісності, звільнення Донбас»

Решта спікерів від влади використовують в основному тезу про «реінтеграцію».

Було б непогано, аби автори надали у тексті визначення реінтеграції/відновлення, та зазначили їх механізми, аби зрозуміти що ж воно таке в юридичному смислі. Бо інакше – це лише маніпулювання смислами і почуттями вже на рівні дефініцій.

Законотворчій процес чи його імітація?

Народні депутати, експерти та журналісти довго намагались розшукати той кабінет, в якому напрацьовувався цей законопроект. Чернетку документу ми з колегою Альоною Шкрум довгий час безрезультатно розшукували по всім можливим міністерствам і департаментам, щоб мати можливість донести наші пропозиції ще на етапі підготовки документу. Але ніхто із зазначених комунікаторів законопроекту так конкретно і не зміг назвати розробника та склад робочої групи.

Можна було б подумати, що до робочої групи відносяться ці депутати та експерти, які зображені на фотографіях з Facebook допису Ірини Геращенко про «засідання робочої групи по доопрацюванню законопроекту про деокупацію і реінтеграцію Донбасу, за участі керівників фракцій коаліції, депутатів, що активно працюють над проблематикою захисту нацбезпеки і оборони та деокупаціі Донбасу, секретаря РНБО О. Турчинова, радників президента».

Однак, скільки разів я бравв участь в доопрацюванні законопроектів, у мене принаймні були супроводжуючи документи і текст законопроекту, чого не скажеш про учасників цієї наради.

І поки ми з депутатами шукали з ким поділитись нашими ідеями, в РНБО проводились якійсь зустрічі та круглі столи з неназваними експертами, котрі «спеціалізуються на зовнішньополітичних, безпекових та оборонних питаннях, а також представники органів державної влади».

І навіть сьогодні на традиційній парламентській мінській платформі за словами віце-спікера Ірини Геращенко обговорювались «філософія законопроекту». Але тексту так ніхто і не побачив. Так і дискутували 50 депутатів з високоповажними дипломатами злиті в інтернет тексти та концепції.

Дуже по-державницьки!

Ухвалити за один тиждень

Процес підготовки тексту виглядав настільки утаємниченим та кулуарним, що скепсис стосовно його змісту почав виникати одразу ж. Особливо враховуючі сумнозвісні голосування за зміни до Конституції, а також інші речі, пов’язані із дотичними законопроектами із мінського пакету.

До слова, як порівняння, можна навести процес підготовки законопроекту №6400 «Про тимчасово окуповану Російською Федерацією територію України», який став результатом роботи спеціально утвореної групи при парламентському Комітеті держбудівництва.

До №6400 у мене є безліч питань, я не погоджуюся з його положеннями. Але треба віддати належне і визнати, що робоча група була відкритою, до неї долучалися депутати, помічники, громадські організації, державні органи, міжнародні партнери, а журналісти мали можливість робити онлайн-стрім.

Кожен мав право висловити свою думку і головне – бути почутим.

Процес підготовки президентського законопроекту викликає більше запитань, аніж відповідей.

Чи пов’язана ця таємничість з тим, щоб депутати та експерти не мали можливості розібратися в цьому коті в мішку? У АП вже заявили про те, що законопроект треба прийняти до 18 жовтня враховуючі міжнародні зобов’язання, які на себе взяв Президент.

Хоча Ірина Геращенко в своєму дописі проговорилась, що законопроектів може бути декілька, і що нас чекають несподіванки.

Саме тому, чекаємо завтра на інформацію про те, що ж саме будуть просити депутатів проголосувати оперативно.

Постфактум

То ж хто насправді є ініціаторами та розробниками даного важливого законопроекту? В якому з кабінетів Адміністрації Президента твориться ця таємнича реінтеграція, та чи реінтеграція насправді?
Складається враження, що усі озвучені публічні заяви про законопроект не є проявом його системності. Це скоріше епізодична рефлексія на обставини, котрі щоразу змінюються. Миротворці, позиція іноземних партнерів, корекція після контрольованих і не дуже зливів.

Про те, що трирічний термін дії Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» закінчується в жовтні, всі давно знали. Так саме як і правовий вакуум, що виникне після, якій потрібно чимось заповнювати. Навіщо тягнули з реєстрацією та початком обговорення?

Якщо законопроект (-ти) дійсно зареєструють завтра, можна не сумніватися, що ми станемо свідками гучних та істеричних заяв про необхідність його найскорішого розгляд та голосування, а тих, хто буде вимагати дотримання регламентних норм, обов’язково охрестять «агентами Кремля».

Можна бути впевненим, що будь-які сумнівні норми прикриватимуть «фіговим листком» – визнанням РФ державою-агресором. У когось є зауваження до тексту? Значить ти – не патріот, не вважаєш Росію окупантом.

Вважаю, що зусилля депутатів і експертів можна було б спрямувати на аналіз і покращення законодавства, а не на збір даних та верифікацію фейків.

Чи невже в АП впевнені, що мають найкращих фахівців, і більше ніхто в країні не розуміється на питаннях Донбасу і міжнародної політики? Судячи з мінських домовленостей і недолугості їх імплементації у національне законодавство, це хибне уявлення у влади.

До влади немає довіри, від неї постійно чекають підступних вчинків. Всі пам’ятають чим закінчилась остання спроба протягнути через коліно мінські домовленості через парламент. Тому застерігаю розробників цієї ідеї, та закликаю перестати бачити в законодавчому органі філіал адміністрації Президента, де немає місця для дискусії.

А для відновлення довіри, якщо це ще можливо, в майбутньому бажаю залучати саме депутатський корпус, а не представників іноземних держав, у якості партнерів в законотворчій діяльності.

Олексій Рябчин, народний депутат від «Батьківщини», Українська правда. Блоги, 3 жовтня 2017р.