Українська полонянка президента РФ Надія Савченко в ексклюзивному інтерв’ю УНІАН розповіла, що дуже обережно ставиться до свого звільнення шляхом обміну і наполягає, що обмін може відбутися лише за формулою «всіх на всіх» або «один на один».
За півтора року перебування у російських СІЗО, Надія Савченко стала найвідомішою заручницею президента РФ. Московські правоохоронці звинувачують її у вбивстві журналістів телеканалу «Росія», які незаконно в’їхали на територію України для інформаційного забезпечення російського вторгнення влітку 2014 року.
Те, що на момент їхньої загибелі Савченко вже перебувала у полоні, Кремль не бентежить. А її викрадення та перевезення в Росію вирішили «оформити» як незаконний перехід російського держкордону.
Надія, на знак протесту проти чергового продовження арешту, оголосила голодування. За майже місяць без їжі вона втратила понад 15 кг. Суд Донецьку (Ростовська область) не дозволяє журналістам її знімати, щоб світ не побачив, як вона змарніла. Втім, незважаючи на тяжкий фізичний стан, Савченко зберігає бойовий настрій і готова продовжувати боротьбу.
Адвокати Надії запропонували поспілкуватись з нею будь-якому ЗМІ, яке поставить питання про звільнення Савченко перед Путіним у ході його щорічної прес-конференції. УНІАН вдруге скористався такою можливістю. А отримати відповіді з СІЗО допомогли дипломати з Генерального консульства України у Ростові-на-Дону.
В другому ексклюзивному інтерв’ю для УНІАН з-за грат Надія Савченко розповіла, що дуже обережно ставиться до можливості обміну та повернення додому. При цьому наголошує, що обмін має бути за формулою «всіх на всіх» або «один на один» і проти, щоб її одну обміняли на двох російських ГРУшників.
Надія, як ви себе почуваєте після оголошення голодування? Чи варто піддавати своє здоров’я такому ризику на завершальній стадії суду та можливого обміну?
Стан як завжди. Витримати можна! Мені не вперше… На завершальній стадії суду та можливого обміну, кажете… Я не вірю в казки… і знаю: якщо хочеш чуда – зроби його своїми руками! Якщо я не буду робити все, що я можу, не буду боротися, то ніякого чуда й обміну не буде. Тому все не даремно! І воно того варте!
На своїй щорічній прес-конференції, наприкінці 2015 року, президент РФ Володимир Путін визнав, що ви – заручниця, і почав торги з приводу обміну. Зокрема, сказав, що обмін має бути «рівнозначним». Яка ваша думка з цього приводу? Справедливо обмінювати вас на двох ГРУшників, чи має бути обмін «рівнозначний» – «один на один» або «всіх на всіх»? Ви особисто готові до обміну? Як ви це бачите? Можливо, ви би хотіли, щоб обмін був проведений на когось конкретно?
Коли говорять про обмін, то я себе трохи річчю на торгах чи аукціоні відчуваю. Але торги тут політичні, і я теж заручник «великої» політики. Але життя людини варте – не більше і не менше – ніж життя іншої людини. Тому ніяких двох ГРУшників на одну мене. Або «один на один», або з примиренням і милосердям «всіх на всіх», щоб забути про цю кляту ситуацію! Я не знаю, що там у розумінні Путіна «рівнозначний обмін», але моє життя не варте більше, ніж життя іншої людини. Я йому не належу, щоб він міг думати, що може мене міняти на пільги і вигоди для себе і своєї влади! Часи работоргівлі – у минулому, якщо він ще не в курсі.
Ви особисто вірите, що невдовзі вас чекає воля та повернення додому? Що плануєте зробити на Батьківщині у першу чергу?
Вірю, якби не вірила, то і не жила б. По поверненню до додому, в першу чергу, я втечу від людей в ліс, трохи оговтаюсь, прийду до тями, навчусь знову любити людей, а потім повернусь і почну думати про роботу і політику… Це якщо буде час. А якщо ні, то просто наступного дня по поверненню вийду на роботу.
За чим, перебуваючи у російській в’язниці, ви найбільше сумуєте? Можливо, якоюсь стравою, річчю тощо?
За ВОЛЕЮ! За чистим, свіжим, вільним українським повітрям! За звучанням рідної мови! За небом!
Чи спілкуєтесь ви з кимось у СІЗО? Як до вас ставляться наглядачі та інші арештанти?
На жаль, в СІЗО у мене повна ізоляція. Мені не доступний арештантський світ. Я більше як не у в’язниці, а в якомусь чортовому монастирі! Тому я не знаю, як ставляться і чи знають взагалі про мене інші арештанти. Іноді, коли мене ведуть десь по коридорах чи по вулиці, я чую, як з вікон мені кричать: «Надя, держись!». Значить, знають, і ставляться з розумінням. А наглядачі завжди ввічливі. У нас з ними ділові стосунки. Я чемна з ними, вони – зі мною. Іноді я бачу в їхніх очах розуміння, співчуття і підтримку, іноді просто бачу, що їм наказали по статуту виконувати свою роботу і не більше. По-різному буває.
Де ви знаходите сили протягом ув’язнення, яке вже затягнулось більше ніж на 1,5 року?
В ненависті! І в любові! Коли як. Як по гострому лезу ножа, в один чи інший бік схиляюся, і вже прірва… В собі сили беру і в тому, в що я вірю.
Що знаєте про сьогоднішню Україну? Яка ваша думка з приводу корупції, що продовжує роз’їдати країну, на тлі війни?
Все, що я знаю про Україну – це суцільний гострий біль. Все я знаю, все розумію… Найтяжче, що зробити нічого не можу… Безсилля вбиває… Але воно закаляє злість. Колись прийде час, і всі ці сили знайдуть свій вихід в правому ділі.
Що б ви побажали українським можновладцям на Новий рік? Зокрема, президенту України, прем’єру, генпрокурору іншим?
Побажала?! А їм що, чогось бракує?! У них і так вже все є. Хіба що – совісті, але цього їм ніколи не мати, це для них задорого!
Щоб ви зробили найперше, якщо б стали президентом України?
А що, вже треба?! Я б відмовилась. А якби мені не дали цього зробити і сказали, що це – мій обов’язок, то просто, зціпивши зуби, виконала б свою роботу. Виконувала б так, як дала присягу на вірність українському народові, як би мені це не було тяжко. А якщо б люди попросили мене піти, то пішла б, і подякувала за співпрацю і довіру.
Що думаєте з приводу тотального популізму в Україні, який фактично зводиться до формули «проголосує за мене, і все у вас буде задарма, працювати не треба»?
Це дешево, без креативу і смаку! Я дивуюсь, що є ще люди, які на це ведуться. Невже ми ще не втомились брехати собі і людям?! Давайте вже нарешті щось нове і цікавіше вигадаємо. Може, правду будемо говорити? Може, це здивує політиків і звичайних людей та подіє на реальні зміни?
Минулого року ви через УНІАН бажали українцям «вистояти та не зневіритись». Які будуть ваші побажання українському народові зараз?
Ми вистояли, і я знаю, що не зневірились. Я знаю з тисячі листів людей до мене, що в нас прокинулась національна свідомість і народилась внутрішня сила. Тепер я побажаю українцям довести всьому світові, що творити дива своїми руками – можливо! І ми можемо здивувати світ, перемігши непереможне: людську гниль, корупцію, заздрість, тупість, боягузтво, меншовартість, жадібність.
Ви задоволені діяльністю політичної сили, за списком якої вас обрано народним депутатом України? Наскільки обізнані про діяльність Верховної Ради?
Назвався груздем – лізь у кошик! Політична діяльність в партії – це командна гра. Якщо я вже впряглась, то повинна робити так, щоб партія діяла із врахуванням моєї думки і моєї позиції. А раз поки що не можу так зробити, то і патякати нічого! Можеш – роби, не можеш – мовчи! Я не дуже володію інформацією, що там у Верховній Раді відбувається. Ще менше можу на це впливати. Але це поки що…
Ви заявили про готовність взяти лідера партії «Укроп» Генадія Корбана на поруки, але прокурор піддав сумніву достовірність цього прохання…
Я чула, що прокурор засумнівався, не можу тільки зрозуміти: чому? Якщо хоче, хай сюди приїде, в російське СІЗО, я йому підтверджу. Так, я готова взяти цю людину на поруки. Я написала йому особисто і публічно, чому готова це зробити. На жаль, поки що ця судочинна система, що у нас є в Україні, не здатна судити справедливо і всіх по-рівному. Одного за злочин судять, іншому – минається. От, коли навчимось чесного правосуддя – будемо судити всіх, хто заслуговує, а поки провина людини не доведена, ніхто не має права позбавляти її волі. Я це на собі відчула і добре знаю, про що говорю!
Роман Цимбалюк, УНІАН, 14 січня 2014р.
