Ти не один! Нас 52 мільйони! Пам’ятаєте рекламне гасло 90-х років минулого століття?
І, дійсно, на початку незалежності в Україні проживали майже стільки наших співгромадян, але зараз динаміка зміни населення країни надзвичайно плачевна і не вселяє жодного оптимізму. За різними підрахунками, за кордоном постійно проживає від 5 до 8 мільйонів українців і ця цифра чи не щодня зростає.
До прикладу, лише Польща щорічно видає 900 тисяч дозволів на роботу для українців. А в умовах війни на Сході України, анексії Криму – нас лишилося менше як 30 мільйонів.
Не тішать і останні зведення Державної міграційної служби. Там повідомили, що від 2015 року з українського громадянства вийшли близько 24 тисяч осіб. Основна причина, кажуть у відомстві, складна економічна ситуація в країні.
Поряд з тим зазначається, що за минулий рік указами президента було прийнято в українське громадянство близько тисячі іноземців – це в рази менше порівняно з попередніми роками. Воно й не дивно – чотири роки в Україні іноземцям було престижно заробляти гроші, але не на холодних підприємствах, а в теплих чиновницьких кабінетах. Тим більше не на мінімальну зарплату, а за сотні тисяч гривень в місяць. Деканоїдзе, Згуладзе, Квіташвілі, Абрамавичус, Яресько, Балчун, Супрун – цей перелік прізвищ можна продовжувати ще довго. Але саме ці «яскраві» постаті і приїхали в Україну працювати «задля її кращого майбутнього»… і як ми побачили згодом, ніхто з них так і не зумів провести якісних реформ у тій сфері, за яку відповідав.
Відбулося те, чого найбільше остерігалися – вони зруйнували старе, нова модель українським реаліям не підійшла, отримали зарплату і більшість з них Україну назавжди, заливши все напризволяще.
І тут утворюється коло трагічного абсурду. Українці тікають зі своєї країни, тому що держава не може забезпечити їм якісних умов для праці та основи для кар’єрного росту, натомість Україна запрошує до себе іноземців, нібито фахівців, які є просто заробітчанами і не зацікавленні підвищувати рівень життя українця. Ті, хто народився у своїй країні – тікають, а ті, хто приїжджає – зароблять і теж тікають… То ж для кого наші діди-прадіди здобували незалежність України? Для кого, коли, отримавши її, не розбудовуємо Україну, а, навпаки, заганяємо у ще більшу невідомість, перетворюючи найбільшу державу Європи на землю тимчасового перебування.
Нині наше першочергове завдання – зберегти державу, бо вже дуже довго просто спостерігаємо за її занепадом. А почати потрібно з економіки і її повинні підіймати саме українці – громадяни цієї держави, незалежно він національності – в нас вистачає своїх фахівців у всіх галузях, які окрім досвіду та освіти, мають ще й моральну, патріотичну відповідальність. Таких людей багато і їм потрібно створювати належні соціальні ліфти, які дозволятимуть фахівцям реалізувати себе і змінити життя в країні на краще.
І не потрібно експериментувати із так званими «новими обличчями» (а насправді давно відомими персонами), які у нинішній владі вже себе показали – чого лише вартує голова Нацбанку Валерія Гонтарєва, яка своїм непрофесіоналізмом та байдужістю, знецінила гривню і тим самим стала причиною бідності мільйонів українців. А найбільшим досягненням своєї роботи вона вважає… закриття понад 80 українських банків. Такі реалії української політики впродовж останніх чотирьох років – коли після роботи не маєш жодних результатів, щоб показати суспільству – просто йдеш, без пояснень.
Деканоїдзе повернулася в Грузію, Абромавичус – знову в бізнесі, Балчун, польський рокер, який намагався реформувати «Укрзалізницю», повернувся до рідної країни – і це його найбільша його перемога. Із іноземців на вищому щаблі влади залишається представниця США, виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун.
До речі, з офіційних джерел так і не зрозуміло чи приймала вона українське громадянство… Також у Міністерстві юстиції досі продовжує працювати заступником грузинський юрист-міжнародник Гія Гецадзе.
Коли на запрошення влади в київський аеропорт прибувають літаки з іноземними фахівцями, потрібно пам’ятати і про те, що на західному кордоні в кілометрових чергах стоять автобуси з українськими заробітчанами – тими людьми, яких тут, в Україні, не почули і тепер вони вимушені за 15-20 тисяч гривень в місяць залишати свої домівки, свою землю, своїх рідних, аби вижити. Йдучи на великий страх і ризик, аби не залишитися ошуканим.
Відсутність логіки поступового розвитку держави і надалі усе більше перетворюватиме Україну на знедолену і розхитану країну із багатіями при владі й убогими мешканцями «внизу». Змінити цю ситуацію вірогідно вдасться тільки зі зміною владної верхівки… хоч вірю, що і нині у чиновницьких кабінетах ще є люди, які бачать усю трагічну абсурдність картини і таки докладуть хоча б мінімальних зусиль, аби протидіяти загрозам нашої державності.
Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної партійної організації ВО “Батьківщина”, ZIK, 26 лютого 2018р.
