В новий навчальний рік українська освітня сфера входить з тими ж проблемами – відсутність фінансування, чіткого бачення і суцільні експерименти.
Вже традиційно напередодні Дня знань чиновники звітують про стан готовності шкіл, аналізують свої здобутки і не завжди згадують про помилки та недопрацювання. І цей рік не є винятком.
Зараз ми можемо з певністю говорити, що влада не встигає запустити розпіарений проект уряду – так звану «Нову українську школу». Майже мільярд гривень виділили на те, аби у класах нової школи з’явилися мобільні парти, інтерактивні дошки, зони відпочинку тощо. Пообіцяли владні мужі й оновлену літературу для першачків… Але, як це часто буває в нашій країні, реалізувати задумане вдалося лише наполовину…
Перебуваючи на початку тижня з робочою поїдкою у Дрогобичі, спілкувався з батьками, діти яких цьогоріч йдуть в перший клас. Раніше вони ще покладали надії на оновлений підхід в організації навчання, проте нині розуміють: якщо з власної кишені не витягнуть півтори-дві тисячі гривень – ані парт, ані мультимедіа так і не буде.
Те, що досі неосвоєні кошти на оновлення навчальних закладів свідчить про те, що немає єдності у низинних щаблях влади – обласних, міських та районних радах. До прикладу, на Львівщині на створення НУШу виділили майже 71 мільйон гривень, а освоєно лише 30…
Окрім матеріально-технічного забезпечення, нова школа не отримає на початку року підручників – їх просто не встигли надрукувати. Міністр освіти заспокоює – це на краще, бо за програмою НУШ, навчання першокласника починається з адаптаційного періоду. Діти не носять у рюкзаках важкого, знайомляться зі школою, класом та дорогою додому. І тут можна лише позаздрити винахідливості головного освітянина країни у поясненні своїх недопрацювань та помилок…
Прикро й те, що у Львівській області досі є учні, які пішки долають до п’яти кілометрів відстані від дому до школи – хоч в обласному управлінні освіти і говорять про потребу 40 автобусів «Школярик», але за фактом вона в рази більша, бо ті, що вже курсують потребують постійних ремонтів, а умови перевезення дітей просто переходять всі межі дозволеного.
Виходить, що влада обмежилася лише гарними гаслами і соціальними телевізійними роликами з обіцянками про краще майбутнє, а в підсумку отримали той же результат – незакінчена вчасно реформа, яка впливає на загальний стан освіти в Україні загалом.
Не можу й не згадати про плачевний стан професійно-технічної освіти. В Києві давно махнули рукою на цей напрямок, залишивши педагогічні колективи напризволяще, а видатки скинули на плечі місцевої влади. І знову можемо спостерігати те, як влада просто обмежила можливості розвитку ПТНЗ, оскільки фінансування вистачає лише на виплату зарплати. Необхідні верстати, інструменти, техніку – більшість професійно-технічних закладів просто використовують застарілу матеріально-технічну базу – це в кращому випадку, в гіршому – вивчають просто теорію. Тим самим, мотивують дітей отримувати відповідну освіту за кордоном, а це непоправні наслідки для України, бо в результаті молоде покоління вкладатиме свої сили в розвиток іншої країни…
На жаль, такі сумні реалії нашої освіти, яка уже давно потребує реального вдосконалення, а не ситуативних рішень та передвиборчого піару.
Ми мусимо чітко усвідомити, що освіта, медицина, армія, правоохоронні органи є тими основами, на яких будується міцна країна… а тому недореформування хоча б однієї із цих сфер є більшим злочином, аніж якби взагалі не починати реформ. Особливо це стосується освіти, адже експерименти ставлять на молоді і якщо вони будуть не вдалими, то ми усі отримаємо чергове втрачене покоління. Освітня сфера повинна бути взірцевою, ідеальною, бо лише так ідеальною колись зможе стати держава.
Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина», Zaxid.net, 31 серпня 2018р.
