Десятки тисяч українських учителів та вихователів у дитячих садочках стали заручниками невиконання районних та міських бюджетів, а відтак недоотримують надбавки за престижність до своєї зарплати.
Напередодні спілкувався з педагогами одного з районів Полтавської області. Місцева районна рада виконує бюджет лише на 85%, а тому видатки перемножують на коефіцієнт 0,85. Мовляв, потрібно економити на всьому.
Проте в Україні такі випадки не одиничні, що змушує педагогів цілком справедливо вимагати, аби їм виплачували всі 20% надбавки за престижність праці. Після того як освітянам «урізали» всі можливі доплати, вони отримують у середньому по 4 тисячі гривень на місяць, а завідувачі дитсадків – до 6 тисяч. Учителі нарікають, що такі посадові оклади є меншими, аніж заробітна плата касирів у супермаркетах, а тому ставить під загрозу всю систему української освіти.
Не погодитися з такими твердженнями вкрай важко. Бо в країні склалася разюча й цинічна зарплатна несправедливість. На моє глибоке переконання, саме вчителі та медики є тими категоріями суспільства, які не повинні нарікати на свої зарплати, а мають відчувати впевненість у своїй праці та власному майбутньому. Тільки матеріально забезпечені працівники можуть успішно виконувати свою роботу і постійно вдосконалюватися. А нинішня малооптимістична ситуація веде в єдиному напрямку – у соціальну прірву.
Ще напередодні нового року директори шкіл, дитячих садочків отримали розпорядження із відділів освіти про скорочення виплат «за престижність роботи». Замість 20% доплати вихователям запропонували значно менші відсотки – подекуди навіть від 1 до 5%.
Добре розумію педагогів, оскільки такого жахливого становища із фінансуванням потреб дошкільних навчальних закладів та шкіл, як зараз, не було вже багато років. Педагоги залишаються наодинці зі своїми проблемами – за останні два роки не отримували грошей ані для придбання фарби, ані для закупівлі мийних засобів, ані на ремонт пральних машин та іншої техніки.
Немає сумнівів, що чим багатший район, тим краща ситуація в освітній галузі, але, на превеликий жаль, більша частина адміністративних одиниць дотаційні з державного бюджету – це наслідки непродуманої децентралізації чи менеджменту окремих територій, покаже час. Утім, педагоги цього часу не мають, бо повинні щоденно боротися із нестачею…
Це мали б розуміти в уряді. Принаймні в міністерстві освіти та науки до 15 квітня мають намір напрацювати новий концепт оплати праці педагогам. І дійсно зараз надбавка за престижність праці встановлюється для всіх педагогічних працівників, і ніхто не застрахований від суб’єктивного ставлення директора школи до педагогічного працівника, і вона може залежати не тільки від фінансового ресурсу.
Розглядаючи питання доцільності й відсоткового співвідношення виплати доплат вчителям, варто згадати міністерку освіти та науки Ганну Новосад, яка говорила, що не зможе утримувати дитину на зарплатню 36 тисяч гривень, а вихователям садків та вчителям пропонує це за 4 тисячі гривень.
Дивні парадокси часом виникають у головах нинішніх посадовців. Дуже дивні й вкрай небезпечні…
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «ГОРДОН», 19 лютого 2020 року.
