Громаду Львівщини неабияк сколихнула інформація про можливе закриття обласної дитячої клінічної лікарні «Охматдит».
Перипетії навколо цього лікувального закладу в місті точилися вже багато років – складалося враження, що це приміщення навмисне доводили до жахливого стану, а фінансування надавали за залишковим методом, покладаючись на спонсорську допомогу.
Невеликими кроками нас просто підводили до думки, що самостійно дитяча лікарня функціонувати не зможе і зараз ми маємо сумний фінал цієї історії – «Охматдит» і Західноукраїнський дитячий спеціалізований медичний центр мають намір об’єднати з вивільненням (розуміти – продажем) приміщень дитячої обласної лікарні.
У Львівській облдержадміністрації цьому процесу знайшли доволі дивне обґрунтування – мовляв «це потрібно для того, щоб пацієнт не бігав між лікарнями, а отримав усі необхідні медичні послуги на місці та не звертався до приватних лабораторій». У чиновницьких кабінетах вирішили піти на оптимізацію лікарняного закладу, але так й не порадилися з колективом та громадськістю. Ніби й організували такі зустрічі, але на них запросили окремих, очевидно лояльних, до влади як працівників лікарні, так і громадських активістів. Відповідно й рішення було прихильне, але це, погодьтеся, лише заговорювання проблеми…
Знаково, що для нової медичної установи розглядають можливість виділення приміщень на вулиці Джорджа Вашингтона – біля перинатального центру, що суттєво далі від центру міста, а відповідно це створюватиме додаткові клопоти як дітям, так і батькам… Окрім того, що це побутовий момент проблеми, бо щоб потрапити до лікаря потрібно було годинами простоювати у черзі, тут додається інше – проблемність у доїзді громадським транспортом до лікувального закладу мешканців з районів та міст Львівщини.
Саме розташування клініки на просторах міста є ключовим питанням всієї цієї історії. Адже очевидно, що приміщення практично у центрі Львова – ласий шматок, який вже давно «комусь» пригледівся. І це ніби й природний процес для трендових українських міст. Та чи є цей процес нормальним і, передовсім, моральним? Звичайно, ні, адже тут ми бачимо повне домінування індивідуального зиску окремих осіб, а не турботи про молоде покоління українців. В умовах війни важливо не допустити жодного продажу приміщень державних установ. Тим більше, що ми маємо хороший приклад столичного «Охматдиту» – там громаді вдалося зберегти лікувальний заклад, попри те, що влада активно намагалася його віддати під приватизацію та продаж…
Очільниця обласного департаменту охорони здоров’я наголосила, що старі приміщення створюють чимало проблем. Одна з них – бактеріологічна мікрофлора, яка може стати причиною багатьох недуг і їх розповсюдження. Пояснення звучить доволі абсурдно, зважаючи на те, скільки коштів було вкладено у цей лікувальний заклад.
Наша чітка позиція – в умовах, коли в країні спостерігається тривожна динаміка захворюваності дітей, важливо не допустити жодної оптимізації або закриття лікувальних закладів! Навпаки – особливу увагу ми мусимо приділяти створенню максимально комфортних умов для пацієнтів, навчанню медичного персоналу, підвищенню їхнього кваліфікаційного рівня, аби важко хворих дітей не відправляли на лікування за кордон, а українські фахівці якісно виконували свою роботу.
Бо здоров’я кожної дитини – це обов’язок будь-якого дорослого!
А усілякі аргументи щодо заощадженням бюджетних коштів є повною дикістю, оскільки здоров’я дітей не може бути тим на чому можна собі дозволити економити.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», Leopolis, 21 жовтня 2019р.
