Українська влада вкотре продемонструвала, що упродовж останніх років займалася просто окозамилюванням українців.
Чиновники переконували нас, що ми не купуємо російського газу і, що в країні все гаразд із теплопостачанням. Навіть на сайті «Укртрансгазу» ще досі працює лічильник, який відраховує час, впродовж якого Україна не купує російського газу – сьогодні, 5 березня, 2 роки 99 днів… Нібито.
Але карти всі були відкриті, коли минулого тижня російський «Газпром» відмовився постачати газ Україні. Після цього стало очевидно, що залежність від монополіста країни-агресора в України таки є.
А до того була перемога України, з якою, очевидно, в Росії не могли змиритися… Стокгольмський арбітраж зобов’язав ПАТ «Газпром» доплатити НАК «Нафтогаз України» 4,63 млрд дол. за недопоставку узгоджених обсягів газу для транзиту. І нам не вдалося б його виграти, якби не виважена позиція Юлії Тимошенко, яка підписала газовий контракт з Росією в 2009 році.
Скільки бруду було вилито чиновниками проти лідера «Батьківщини» (тепер і нинішній, і колишні президенти повинні вибачитися за образи), але зараз картина чітка – Юлія Тимошенко завжди відстоювала передовсім державні інтереси.
Якщо минулі три зими були «на руку» Україні (без сильних морозів), а відтак, запасів блакитного палива лишалося вдосталь, то цьогоріч погода відіграла свою роль – чиновники не розрахували потужностей і витрат, а тому звернулися до українців «прикрутити» свої газові прилади… І в цій ініціативі, нібито нічого поганого немає, але… В той час, коли керівник «Нафтогазу» Андрій Коболєв отримує зарплату мільйонами гривень в місяць в мене виникає великий сумнів – чи він «прикрутив» опалення у своїй домівці.
Натомість дитячі садочки, школи, вищі навчальні заклади пішли на вимушені канікули – з метою економії. Пріоритети, очевидно, влада розставила на свої місця.
В Україні, на жаль, відсутня чітка і злагоджена енергетична політика.
Ми багато говоримо про енергоефективні технології, власний видобуток газу, але далі слів справа не доходить. Так, до прикладу, у сусідній Польщі на котельнях спалюють власне польське вугілля, а нам продають свою частину імпортного російського газу. Окрім того, наші сусіди мають стовідсотковий поквартирний та побудинковий облік газу і тепла. В Україні ж 3,5 мільйони квартир споживає блакитне паливо без обліку, а за нормами, половина багатоквартирних будинків без теплових лічильників.
І це на тлі того, що котельні Червонограда, Соснівки, Нововолинська працюють на газу, а видобуте вугілля не має збуту через домовленості олігархів. У цей же час теплові станції Західної України купують вугілля з Донбасу (за схемою Роттердам+). Така недолуга енергетична система країни, бо українським олігархам не вигідно економити газ, їм потрібно «приписувати» блакитне паливо та списувати гроші через субсидії.
Чотири роки бездіяльності і маніпуляцій – так можна коротко описати ту ситуацію, яка склалася на енергетичному ринку країни. Українська влада так і не спромоглася встановити квартирні газові лічильники у понад трьох мільйонах квартирах. Варто негайно продумати загальнодержавну програму зі встановлення теплових лічильників з регуляторами. Українців потрібно навчити заощаджувати, а не сподіватися на субсидії від держави (це ж наші кошти), бо українська економіка може зайти в глухий кут, коли понад 9 мільйонів домогосподарств отримує державну пільгу. Складається враження, що влада хоче заговорити ще одну тему – чергове підняття цін на газ.
Енергоощадність і енергетична безпека мають стати стратегічними завданнями держави, а не простором для маніпуляцій. На жаль, влада цього не розуміє чи не хоче розуміти.
Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина», ZIK, 5 березня.
