У ці дні минає два роки Уряду Володимира Гройсмана. Головний урядовець тішиться своїми досягненнями і схоже таки має переконання, що показує усім, «як керувати країною», але для громадськості й усіх людей, які здатні критично мислити, діяльність уряду Гройсмана (не кажучи уже про досягнення) є більш, аніж сумнівною!
Ми чітко бачимо, що дії більшості міністрів за цей час лише наближали українців до ще більших злиднів, депресії та невпевненості у завтрашньому дні. А відтак, початкові слова Гройсмана про філігранні управлінські вміння вже сприймалися як погроза та приреченість.
За гарними словами прем’єр-міністра дуже багато невирішених, а також наново назрілих проблем. Також додаються все нові виклики, перед якими постає Україна, і які пов’язані з війною, геополітичними перетрубаціями та й врешті цілком природною зміною світу. Втім, ні старі, ні нові проблеми уряд не вирішує, а скоріше з якимось дещо дивним і диким фанатизмом грається в політику, забуваючи про господарську роботу. Він працює на те, аби втримати чиновників на своїх посадах якомога довше, а добробут українців, на жаль, у владних кабінетах відставили як справу останнього порядку, як щось непотрібне і навіть зайве.
За два роки в Україні суттєво знецінилася гривня, зросли ціни, відбувається безперервний процес інфляції, постійно підвищуються комунальні тарифи, росте індекс корупції, підвищується рівень злочинності, українці активніше втікають за кордон для того, щоб вижити… і цей перелік можна продовжувати далі.
Сам же Уряд Гройсмана – це суцільні вибіркові та експериментальні рішення – пенсійна, медична, адміністративна, правоохоронна реформи – чи не всі вони, ледь розпочавшись, показали, що результату не буде. Бо для того, аби щось реформувати потрібно по-справжньому хотіти, створювати усі необхідні умови, а не просто демонструвати «хороше лице» перед зовнішніми кредиторами при паскудній грі всередині країни. У результаті псевдореформ з державного бюджету витрачено сотні мільйонів на нереалізовані плани… на плани. Які ніхто й не хотів реалізовувати.
Нинішні чиновники тішаться ростом іноземних інвестицій (більшість коштів переводяться в офшори), але якщо порівнювати з попереднім роком, то вони зменшилися на 1 мільярд доларів. Міжнародний валютний фонд суттєво скорочує об’єми фінансування об’єктів в Україні і найважливіший, «найуспішніший» показник діяльності Уряду – це трудова міграція сотень тисяч українців.
Й не дивно, що цього тижня Володимир Борисович так і не відзвітував за свою роботу перед парламентарями, його звіт перенесли аж на 20 червня і, ймовірно, що таке відтермінування було вмотивоване тим, що голосів на його затвердження у Раді може й не вистачити. А отже, тривають домовленості і торги, а отже знову політики без господарювання.
На тлі таких «успіхів» смішним видається бажання Володимира Гройсмана брати участь у чергових парламентських виборах. І ця заява, впевнений, була адресована не широкому загалу, а конкретно Президенту України Петрові Порошенку, бо ж про те, що між ними існує конфлікт політологи говорять все частіше. Таким кроком прем’єр-міністр демонструє те, що він остаточно йде у самостійне політичне плавання, яке поволі може перейти у волання про допомогу потопельника… І не виключено, що прем’єра таки порятують, доєднавши до однієї з політичних сил…
Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина», ZIK, 20 квітня 2018р.
