Будинки для людей похилого віку в Україні – чи є надія на якісну реформу?
Без сумніву, Україна вже багато років поспіль потребує якісного та налагодженого функціонування будинків для осіб похилого віку та пансіонатів. Згідно з даними Державного комітету статистики, у нашій країні проживає понад 7 млн людей, яким виповнилося понад 65 років. Міністерство охорони здоров’я своєю чергою наводить не досить оптимістичні цифри: кожна п’ята літня людина – самотня. Серед одиноких є багато людей, які неспроможні подбати про себе.
У сучасних українських реаліях до будинку для літніх людей не так уже й легко потрапити: закладів не вистачає для всіх, хто потребує соціального захисту. До того ж за місце в пансіонаті потрібно щедро заплатити, а гарантій якісного догляду в цих установах просто немає. Ба більше: можна говорити, що умови проживання в більшості випадків бажають очікувати кращого – стіни у цвілі, пружинні ліжка, залізний посуд, розбиті туалети й мізерне харчування. У таких умовах проживає близько 50 тис. українських пенсіонерів.
Саме через такі нелюдські умови потреба реформування геріатричних пансіонатів назрівала давно, але лише зараз на умови утримання людей похилого віку починають звертати увагу у владних кабінетах.
Серед найбільш видимих і кричущих проблем геріатричних пансіонатів ми бачимо цілу низку обставин, від яких мурахи ідуть шкірою. Зокрема, відомо, що часто пансіонати недостатньо опалюються, а пенсіонерів змушують працювати в господарстві закладу або місцевої адміністрації закладу. Також відомі факти недоглянутості одягу, постільної білизни, харчування тощо. Вочевидь, для того, аби приховати проблеми, у приміщення будинків престарілих часто не пускають відвідувачів, в тому числі друзів і близьких постояльців.
Вочевидь, із такими речами ні держава, ні суспільство миритися не можуть і не повинні. Відтак це стимулює кілька шляхів вирішення нагальних проблем. Зокрема, геріатричні пансіонати та інтернати для осіб з інвалідністю повинні відмовитися від підсобних господарств, промислових і переробних виробництв – у центрі уваги закладу повинні бути люди похилого віку та їхні потреби, а не «шкурні» інтереси керівництва закладів. Ми знаємо про багато випадків, коли дирекція лікувальних закладів передавала ділянки, які перебувають на балансі пансіонатів, в оренду фермерам і ще примудрялася заробляти на цьому.
Якість послуг у лікувальних закладах повинна контролювати громадська рада, до якої мають увійти представники громадських об’єднань, благодійних організацій, волонтери, мешканці закладів та їхні родичі. На законодавчому рівні потрібно встановити невід’ємне право друзів і родичів відвідувати мешканців пансіонатів, як і право пенсіонерів за власним бажанням тимчасово залишати заклад.
Важливий момент – працівники закладу повинні проходити навчання з питань догляду та надання першої медичної допомоги, а також необхідно запровадили підвищення кваліфікації для працівників установ. За всім цим процесом, як і за щоденними умовами догляду за жителями пансіонатів, повинна стежити держава, яка і має нести відповідальність за будь-які порушення прав людей похилого віку. Адже варто пам’ятати, що діяльність геріатричних пансіонатів в Україні є державною монополією, оскільки утворюються, підпорядковуються, фінансуються та контролюються такі заклади виключно державними органами.
Однак також потрібно додати, що чинне законодавство не містить прямої заборони створювати приватні компанії, які б надавали населенню послуги із забезпечення житлом та медичною допомогою на платній основі. І хоча вже тривалий час ходять розмови про легалізацію приватних геріатричних закладів, досі це питання не вирішене, а тому на альтернативні форми зайняття діяльністю в цій сфері є значний попит.
У реформуванні сфери діяльності геріатричних пансіонатів варто передовсім опиратися на світовий досвід, який засвідчує, що ця ділянка може бути успішною і вигідною державі, суспільству, приватним інвесторам. Наприклад, у США вважається нормою для літніх людей, які наблизилися до вікового рубежу 80 років, проживати у спеціальних комплексах і будинках, де за ними здійснюється догляд, у тому числі спеціальний – залежно від стану здоров’я. У різних штатах такі заклади мають різні назви, але в більшості випадків їх дослівний переклад означає «заклади проживання з доглядом» – без жодного натяку на «похилий вік».
У сусідній Польщі кількість будинків для літніх людей зростає значними темпами. Передовсім це пов’язано зі старінням польського суспільства. За оцінками місцевих демографів, через 20 років пенсіонери становитимуть третину населення країни. Відтак, це стимулює і розвиток сфери забезпечення літніх людей гідними умовами для життя. Станом на сьогодні у приватних і державних будинках для літніх людей у Польщі перебуває не менше 80 тис. осіб.
Але повернімося до України. За статистикою, в нашій країні знижується фінансова спроможність сімей піклуватися про батьків. Свою роль відіграють як демографічні чинники, так і індивідуально-особистісні, притаманні західній цивілізації, наприклад, брак часу, відстань, обмеженість ресурсів. У таких умовах налагодження дієвої системи функціонування пансіонатів є життєво важливою справою для всього суспільства і безпосереднім обов’язком держави. Окрім перелічених вище обов’язкових реформ у цій сфері, потрібно також звернути увагу на ще один бік проблеми – самі заклади для людей похилого віку фінансуються жахливо, а працівники пансіонатів часто за копійчану зарплату доглядають стареньких, іноді геть безпомічних.
Саме тому реформа, пов’язана з функціонуванням пансіонатів, повинна бути багатоаспектною і особливо ретельною: від жорсткого контролю за роботою цих закладів та їхніх працівників до збільшення фінансування роботи пансіонатів та заробітної плати персоналу. Лише в цьому симбіотичному підході до проблеми можна знайти шлях виходу з неї. І ми як держава повинні це зробити, адже в турботі про громадян, які цього потребують, і криється головна суть держави!
І насамкінець варто сказати про суто індивідуальний і ментальний бік проблеми: дуже хочеться, щоб у нашій країні заклади для людей похилого віку сприймалися не як місце «доживання», а як куточок відпочинку й насолоди поважним віком. Завдання кожного з нас – викорінити стереотип, що будинок престарілих означає розрив стосунків із родиною. Навпаки (поки це мета і мрія, яка повинна стати реальністю), такі будинки повинні бути новою молодістю для пенсіонерів, своєрідним клубом за інтересами, де люди живуть, комунікують і тішать своїх рідних власним повноцінним життям.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «ГОРДОН», 10 березня 2020 року.
