Люблін – місто у Польщі, яке одне з перших відмовилося від державного та «порційного» фінансування.
Нині туристична перлина нашої країни-сусіда стала яскравим прикладом для інших населених пунктів як потрібно проводити владну роботу, аби наповнювати місцеві бюджети й самостійно впливати на рішення та події, які відбуваються у межах громади. Досвід цього польського міста вже вивчають понад 40 українських населених пунктів. Причина такого успіху – поступовий та виважений процес децентралізації.
Всесвітньо відомий інтернет-ресурс Wikipedia чітко дає пояснення, що децентралізація – це передача значних повноважень та бюджетів від державних структур органам місцевого самоврядування. Так, аби якомога більше господарських прав мали ті органи, що ближче до людей, де такі повноваження можна реалізовувати найбільш успішно. В основі цього тлумачення – близькість до звичайного мешканця, аби кожен відчував, що саме від нього залежить чи буде відремонтована дорога, яку зарплату отримуватиме міський чи селищний голова…
У сучасних умовах розширення повноважень на місцях необхідне Україні для того, щоб нарешті назавжди відійшла у минуле практика вертикальних рішень і безсенсового ручного управління країною. Європейський досвід довів, що децентралізація робить держави сильнішими та багатшими. Нам же потрібно виробити/знайти чітку свою унікальну модель розширення влади у громадах.
Хорошим прикладом у цьому може стати Польща або ж Німеччина (там адміністративна реформа відбулася ще 40 років тому). В обох країнах центральна влада допомогла на місцях провести оптимізацію шкіл, садочків, медичних закладів, а після того передала громадам важелі впливу та бюджет.
Так, у Польщі не проводилася окремо реформа децентралізації й зазначу, що це був далеко не безболісний процес для громадян країни. Разом із нею було змінено низку речей, зокрема освітня галузь, охорона здоров’я, система перерозподілу коштів через бюджет. У нашій країні здебільшого все відбувається навпаки: реформу намагаються провести без змін в адміністративному устрої чи державному управлінні. Вочевидь, така модель є завідома хибною, адже має бути системний підхід, який би базувався на зміні в територіально-адміністративному поділі, а потім на це накладалися б інші реформи, які могли б функціонувати в комплексі.
Ще один цікавий факт децентралізації у Польщі. Ті фахівці, які розробляли реформу були понижені у громадянських правах й ані вони, ані члени їхніх родин впродовж 10 років не могли брати участь в управлінні місцевими громадами. Причина одна – аби не було власних інтересів.
В Україні традиційно «все до навпаки». Так, напередодні очільник Уряду анонсував укрупнення районів в Україні з метою створення приблизно ста таких адміністративно-територіальних одиниць. У владних кабінетах пояснюють це необхідністю існування нових економічно спроможних районів з однаковими можливостями.
За гарною картинкою процесу децентралізації і красивою риторикою Кабміну насправді ховається багато серйозних викликів для всієї держави. Насамперед, якщо відбудеться укрупнення районів (до прикладу, на Львівщині згідно з новою територіальною основою планується три райони) – залишиться невирішеним питання функціонування міст районного та обласного підпорядкування, районних центрів.
Оптимізація районів за пропозицією Кабміну насамперед стане перешкодою для мешканців інших територіальних одиниць – не центрів, адже доводитиметься їздити за простими довідками десятки кілометрів. Так, вже в нашій країні створені міжрайонні прокуратури, суди, управління юстиції, низка інших управлінь, зокрема і поліцейських. Поволі, під гаслами децентралізації, насправді країну без погодження з громадою готують до масштабного укрупнення, а отже до фактичного відходу від самої ідеї децентралізації.
Ще одне важливе питання – юридичне визначення та повноваження об’єднаних територіальних громад. Для завершення реформи децентралізації необхідні зміни в Конституції України. Передовсім необхідно зафіксувати, що основні повноваження на місцях мають виконувати органи місцевого самоврядування, а не державні органи, призначені з Києва. Окрім того, районні та обласні ради зобов’язані створювати власні виконавчі комітети з чітким терміном «ОТГ». Зміни потрібні й у Законі «Про місцеве самоврядування», який прописує повноваження та обов’язки депутатів, голів та працівників органів місцевого самоврядування. В цьому законодавчому документі народні обранці так і не спромоглися вписати всі необхідні пункти, аби визначити статус об’єднаної територіальної громади, а відтак де-юре ОТГ просто випало з системи місцевого самоврядування. А виправляти цю помилку, на жаль, зараз ніхто не збирається, бо це питання «зависло у повітрі» впродовж останніх чотирьох років.
… У День місцевого самоврядування бажаю, аби кожен депутат або чиновник відчував свою велику відповідальність за свою громаду й, попри досі невизначеність об’єднаних громад, – впевнений, що кожна з них стане самобутньою частиною нашої України.
Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної парторганізації «Батьківщини», Zaxid.net, 7 грудня 2018р.
