Блиск та убогість приватизації по-українськи: жертва традиційна – громадяни.
Схоже, приватизацію щодо більшості об’єктів і надалі буде законсервовано, тому що немає ні політичної волі, ні клієнтів.
Український уряд оголосив «великий розпродаж» державних підприємств. На вимогу Міжнародного валютного фонду. Але одразу виникає застереження – коли в країні триває війна, економіка перебуває не в найкращому стані – продавати державне майно (очевидно, що олігархам) вкрай небезпечно.
Чомусь нинішній президент України не продає свій бізнес, а натомість чиновники вкотре шукають не зовсім моральних джерел надходжень до державного бюджету? Бо усі інші прибутки перекрив жорсткий непрофесіоналізм і низькопробність владного апарату.
Так, цьогоріч чиновники очікували до 22 млрд грн приватизаційних надходжень в казну. Але по факту дефіцит бюджету буде зростати, оскільки приватизаційний план зірвано. Це підтвердив уже звільнений міністр фінансів Олександр Данилюк.
Однак все ж варто визнати пафосну грандіозність планів українського уряду – на початку року хотіли приватизувати 26 підприємств (чим не сезонний sale?), серед яких і низка обленерго. Тепер апетити чиновників зменшилися в п’ять разів, бо така, мабуть, доля усіх популістських і пафосних заяв, не підкріплених фаховістю.
Результатом низькопрофесійної роботи уряду є те, що натомість в державному бюджеті виникала діра, яку закривати, на жаль, нічим. Очевидно, що урядовці знову потягнуться до кишень українців, збільшуючи тарифи на комунальні послуги, податкові збори тощо.
Важливе питання – деякі об’єкти «висять» на продаж ще із 2016 року. Наприклад, Одеський припортовий завод, який цього року спробують продати (зрозуміло, вкрасти) вже втретє. Це стратегічне підприємство, яке насправді працює на повну потужність і має прибутки, що кинулося в око одному з українських олігархів – інших пояснень, чому так часто у владі повертаються до його приватизації, я не знаходжу.
Фактом є те, що якби чиновники хотіли реально щось зробити, то вже потрібно було оголошувати конкурси з огляду на часовий період між оголошенням і визнанням результатів та перерахуванням грошей. Схоже, приватизацію і далі щодо більшості об’єктів буде законсервовано, тому що немає ні політичної волі, ні тих клієнтів, які реально могли б бути зацікавленими.
Інша причина гальмування приватизації – це поганий бізнес-клімат та низькі інвестиційні рейтинги України. Зараз ціни об’єктів, які виставлено на приватизацію, набагато нижчі, ніж та потенційна вартість, яку можна було виставити ще кілька років тому і навіть один рік тому. Інвесторів на такі об’єкти буде вкрай важко знайти.
Показово, що такі реалії приватизаційного процесу відбуваються на тлі заяв Кабінету Міністрів про нові правила прозорого продажу невеликих державних підприємств та компаній зі значною часткою державного капіталу. В Уряді тішаться, що таким чином буде сформовано нормативну базу для малої приватизації. Приватизація і корупція – це вже приреченість справи.
Чиновники вкотре демонструють, що вони неспроможні адекватно оцінити реальний стан української економіки. Отже, чиновники як ті сліпці навмання шукають виходи – нераціонально, не обдумано, без бачення перспективи, а лише згідно з інтуїцією.
Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної парторганізації ВО «Батьківщина», «Гордон», 11 червня 2018р.
