Завершується загадкова пауза, яка затяглася у справі Савченко. У п’ятницю 21 серпня в Ростовському облсуді рішення про місце підсудності народного депутата України Надії Савченко буде, нарешті, прийнято. Тим часом, її захист використував цей час для зміцнення своєї доказової бази. Та ось один з адвокатів, Марк Фейгін в розпал цієї роботи вилетів до Європи. Навіщо? Марк Захарович розповідає про підсумки своєї поїздки.
– Так, я їздив до Варшави і Лондона. І там детально викладав ситуацію, що склалася навколо справи Савченко. Описував політичні перспективи. Старався, так би мовити, дати загальний абрис цієї справи на сьогоднішній момент, коли очікується розгляд судом по суті.
– А з чим пов’язана така необхідність? Невже в Європі досі недостатньо добре знають про справу Савченко?
– Це поширена помилка, що там всі тільки про це думають і прекрасно в цьому обізнані. Так, до справи Савченко є увага, але переважно серед фахівців. А так, в середньому, в цілому там дуже багато хто не розуміє, що відбувається тут, які особливості російського суду.
– До того ж на Заході, напевно, активно працює російська дипломатія, преса.
– Звичайно. Контрнарратив нинішньої російської пропаганди там сильно відчутний. Причому тут відбулася дуже цікава «зміна віх». Якщо раніше говорили про те, що силовик, військовий холоднокровно вбив журналістів (а журналісти, як ми пам’ятаємо, на Заході – це святе), то тепер основна версія змінилася. Кажуть: не хвилюйтеся, суд у всьому розбереться. І цю думку намагаються навіяти не лише обивателям, а й політичному істеблішменту.
– Невже це може мати якийсь успіх після справи Ходорковського, після справи Pussy Riot?
– Так, може. Ми живемо своїм життям, а вони – своїм. Вони не стежать за нашими новинами настільки прискіпливо. Наприклад, Лондон. Усі, з ким я спілкувався із значущих представників ЗМІ, вважають учасниць Pussy Riot чимось максимально несерйозним і навіть дурнуватим. Розумієте, західна преса не живе в умовах нинішньої Росії. І вони не можуть уявити особливості нашого судочинства. Вони не можуть зрозуміти, як суддя може приймати принципово неправосудні рішення, що суперечать здоровому глузду.
Для прикладу. Я їм розповідаю, показую докази невиннуватості Савченко. І вони кажуть: «Ну ось білінг, астрономічні розрахунки, час на відео. Суддя ж не може цього не бачити, не врахувати?!» І їм дуже важко пояснити, що може. Що у нас регулярно приймаються політично вмотивовані рішення.
Тому так важливо періодично виїжджати за кордон. Не можна допустити того, щоб ця тема відійшла на периферію з їхнього порядку денного. Треба, щоб вона залишалася у фокусі. І ця теза, що в Росії в політично заангажованих процесах немає суду, немає правосуддя, і не треба вибудовувати з цього приводу ілюзій, весь час слід пояснювати, оскільки на Заході це ще не стало загальним місцем. Але коли вдається їм все пояснити, показати істотні документи, їхнє ставлення стає конструктивним: «Чим допомогти? Яка може бути наша роль? Що можуть зробити наші уряди?»
– Деякі критикували вас за те, що ви прямо сказали, що готуєте Надію Савченко до того, що їй дадуть політично мотивований вирок – 25 років.
– Зовсім не розумію цієї критики, яка доходить іноді до звинувачень (причому я маю на увазі не мережевих тролів, а реально адекватних людей). Подивіться на справу Сенцова-Кольченко, на естонця Кохвера. В одному випадку запросили 23 роки. В іншому випадку дали 15 років. У Росії зараз такі терміни. І в справі Савченко теж буде обвинувальний вирок всупереч усьому, що прозвучить на процесі. Насправді, розвіювання всяких ілюзій про наявність у Росії правосуддя є одним з головних інструментів захисту, дуже і дуже ефективним. А ті, хто вірить і всерйоз обговорює можливість того, що суд стосовно Савченко ухвалить виправдувальний вирок, шкодять справі захисту не менше, ніж Кремль. Тільки переконливе, підкріплене вагомими аргументами викриття російського суду як інструменту політичних репресій, може створити передумову для звільнення Надії Савченко.
– Давно якось писали, що ви нібито бралися захищати Естона Кохвера. Чи це правда? Якщо так, то що не склалося?
– Справді, трохи менше року тому міністерство закордонних справ Естонії звернулося до нас із Миколою Полозовим, щоб ми захищали інтереси Естона Кохвера. Ми погодилися і пішли до нього в Лефортово. Але до того часу там уже все було ясно і очевидно. Кохвер пішов на угоду зі слідством. А ми у випадках, коли є угода зі слідством, а значить, визнання своєї провини, не працюємо. Ми, як адвокати, які часто займаються політичними справами, тут не корисні і навіть шкідливі. Тоді Естон Кохвер, звичайно, від нашої допомоги відмовився. Після цього я не мав морального права говорити про його справу. Але зараз, після винесення вироку вже можу.
– Вражаюче! Тому, хто пішов на угоду зі слідством після Болотної справи, дали 4 роки. Чирнію і Афанасьєву – вже 7 років. А зараз при наявності угоди зі слідством дають 15. Це важко усвідомити.
– Так. І я давно про це говорю. Відсутність публічності, укладення таємних домовленостей зі слідством нічим не допомагає. У випадку з Кохвером теж був великий момент неочевидності. Головне питання – де його взяли? На території Естонії? На території Росії? Там багато роботи… Але тепер я цього не зачіпаю. Це – справа спецслужб. Він же співробітник естонської Поліції безпеки (КаПо). Мабуть, тепер його будуть міняти. Як я розумію, є на кого з того боку.
– А що ви скажете щодо «справи руферів» – про жовто-синю зірку на висотці?
– Там багато обвинувачених і у кожного свій, свої адвокати. На мене теж виходили родичі одного з хлопців. Але договору ми не уклали. Я зараз не стежу детально за цим процесом. Але думаю, що вирок буде також обвинувальний, незалежно від того, як буде йти процес. Ніякі відеосвідчення, викладені в мережу цим українським руфером, який зафарбовував зірку, не допоможуть.
Я вже не кажу про те, що наполовину пофарбована зірка – це взагалі не кримінальний процес. Це можна кваліфікувати, максимум, як хуліганство… І, до речі, в цьому випадку проведення суду, робота звинувачення полегшується тим, що процес взагалі не перебуває в центрі уваги, а значить, можна працювати в більш комфортних умовах.
– Стривайте, як це «поза зоною уваги»? Трансляцію із залу суду вели сайт «Медіазона», Радіо Свобода.
– І що? «Медіазону» скільки людей читає – тисяча, кілька тисяч? А ми ж говоримо про 140-мільйонну країну. У Радіо Свобода аудиторія більша, але теж переважно своя, кількісно обмежена.
– Повернімося до справи Савченко. Чим ви пояснюєте нинішнє його затягування?
– Читав слова мого колеги Миколи Полозова з цього приводу. Згоден, що можуть бути і найбанальніші пояснення: відпустки, зміна голови суду. Також думаю, що в Ростові, в Ростовській області без великого бажання займаються справою Савченко. Тим паче, що у них не військовий суд, як у процесі Сенцова-Кольченко, а звичайний, цивільниий. І є багато причин, через які їм не хочеться лізти в цю справу. Доказова база звинувачення – не дуже. А вирок виносити треба. Це значить, що потрібно брати на себе відповідальність за неправосудне рішення… Але і про це, здається, ми вже говорили. Знаєте, у зв’язку з новими обставинами я можу висунути ще одне припущення. Зараз закінчується процес Сенцова-Кольченка, який також викликав великий резонанс. І, можливо, влада, хоче, щоб все якось стихло, заспокоїлося. Тим паче, що на прикладі того процесу ми бачимо, що суд може вкластися в два-три тижні.
– Чи є якісь новини у вивченні матеріалів справи?
– Так. Ми тут займалися щоглою, якій приділено стільки уваги в аргументах звинувачення. На неї, нібито, залазила Надія Савченко, щоб з неї, начебто, коригувати вогонь. Там теж багато нового. З’ясувалося, що вежа не 40 метрів, а 31. І вся вона похилена, і залізти на неї неможливо. Ну все, як завжди… Але тут ми ще опрацьовуємо матеріал.
– Як вам здається, на засіданні в п’ятницю, яке рішення прийме Ростовський облсуд з приводу місця підсудності Надії Савченко?
– Я не налаштований оптимістично. Думаю, залишать нас у Донецьку Ростовської області.
«Укрінформ», 20 серпня 2015 року
