Іван Крулько: Торгівля з окупованими територіями – це дрова у полум’я війни

-Як ставитеся до блокади окупованих територій Донбасу?

-Тут є, як мінімум, три складові. Перша – це юридична. Насправді здійснювати блокаду – справа зовсім не добровольців. Це українська влада мала б припинити будь-які торговельні відносини країною-агресором та окупованими територіями. Міжнародне право йде саме за таким принципом, бо економічні відносини та бізнес не стануть причиною припинення військових дій, а навпаки.

-Чому?

-Тому що гроші – це дрова у полум’я війни, торгівля не припиняє, а роздмухує війну. З юридичної точки зору економічні відносин мали б бути припинені. Але влада не робила цього три роки. Для когось це питання життя, смерті, людських доль чи навіть патріотизму, а для когось-просто бізнес, як завжди.

Є тут й практична складова. Наші люди платять за тариф за ціною, нібито сформованою через війну за схемою «Ротердам+». Вугілля нібито закуповують в Роттердамі, доставляють до Києва, і з цієї формули вираховують тариф. Блокада ж показала, що всі ці роки нам вішали локшину на вуха. Жодного кілограма не приїхало з Роттердаму, а все йшло з окупованого Донбасу за ціною 350 гривень з копанки та 450 гривень з шахти.

Тобто ешелони з вугіллям з шахт Ахметова ішли на підконтрольну територію на ТЕЦ, які теж у власності Ахметова. А людям сформували тариф у 4 рази вищий. Тому тут важливе ще й питання справедливості. Якщо ми розуміємо, що у нас нема іншого альтернативного джерела, аби купувати вугілля, то давайте сформуємо справедливий для людей тариф. Тоді всім принаймні буде зрозуміло, чому ми змушені торгувати з окупованими територіями.

А уявіть ситуацію, що у найлютіші морози Кремль дасть бойовикам наказ припинити постачання вугілля? З ким тоді ми будемо вести діалог і кому погрожуватимемо, що блокаду розженуть? Тому очевидно, що за ці роки влада мала б виробити шляхи убезпечення від таких ризиків.

-Які ще ризики може нести такий сценарій?

-Насправді, це питання не лише енергетичної безпеки, а й металургійних комбінатів. Якби Росія заборонила бойовикам торгівлю, то вона в один момент могла б поставити на коліна металургійну галузь. Це цілий пласт проблем, які стосуються національної безпеки.

Завершується опалювальний сезон, і розуміючи ризики та неможливість поки деокупувати території, маємо шукати шляхи доставки вугілля з інших країн. Треба закуповувати його там, де вугілля не дорожче, ніж на окупованих територіях, аби вступити у наступну зиму підготовленими.

Для цього варто лише чути один одного. Я хочу нагадати ключову вимогу людей перед блокадою: вони вимагали, аби парламент ухвалив закон про тимчасово окуповані території.

Цей законопроект розроблений, «Батьківщина» його підтримує. Він має на меті встановити взаємовідносини з країною-агресором та територіями, які вона тимчасово окупувала. Виконавши принаймні цю вимогу, ми наблизимося до того, аби знайти можливості виходу із ситуації.

– Зараз тривають розмови про відставку голови Нацбанку Валерії Гонтаревої. Чому ваша фракція підтримує цю пропозицію?

-Насправді Гонтарева нанесла серйозної шкоди нашій економіці та національній валюті. Основне завдання Нацбанку – підтримка стабільності національної валюти, у нас же натомість «гралися» з курсом, заробляючи мільйони на коливанні курсу.

Пані Гонтарева призвела до збанкрутування десятків банків, частину з яких знищили, аби банально забрати найбільших клієнтів та вкрасти кошти з рефінансу цих банків.

Наведу приклад – банк «Хрещатик», де 25% належало киянам. Його збанкрутували навмисне, аби забрати звідти великих клієнтів як-от комунальні підприємства, які стабільно платять великі кошти. Гонтарева «вбила» «Хрещатик», щоб відібрати найбільших клієнтів.

У «Хрещатику» зберігалися гроші фонду Богдана Гаврилишина, завдяки якому сотні молодих українців змогли отримати освіту за кордоном та реалізовувати свої проекти. Він вклав кошти у цей банк і за відсотки оплачували, скажімо, проекти «Пласту». Після збанкрутування, 2 Фонд Гаврилишина втратив 50 мільйонів гривень, а хтось заробив ці гроші. То чи ми далі можемо толерувати таку діяльність Нацбанку?

Гонтарева завдала державі надзвичайних збитків на близько 450 мільярдів гривень, це майже як дві третини держбюджету. Тому зараз питання стоїть про відповідальність за ці дії.

-Збираєтеся подавати до суду на голову Нацбанку? Є реальні перспективи виграти таку справу?

-Для «Батьківщини» це питання однозначне. Заяву до Національного антикорупційного бюро подала особисто Юлія Тимошенко разом з депутатами від фракції. Ми показали корупційні факти, хай детективи НАБУ розслідують справу і доведуть, що ці органи не дарма створювали.

-Традиційне для «Батьківщини» питання- наполягання на зменшені тарифного тиску на платників за компослуги. Яку альтернативу пропонуєте?

– Альтернативи зменшенню тарифів не існує. Я вже навів приклад із ціною за «роттердамське» вугілля. Інше питання – баланс газу, тобто співвідношення, скільки ми видобуваємо, скільки споживаємо та за якою ціною це має реалізовуватися.

При встановленні ціни на газ, має бути врахована платоспроможність людей. Коли сьогодні бабусі приходить платіжка з ціною втричі більшою, ніж її пенсія, то для такої людини фактично закінчується життя.

В Україні раніше була практика, коли за компослуги сплачували з авансом навіть наперед, але зараз станом на лютий заборгованість по комунальних платежах становить 29 мільярдів. Тому ми із цим питанням пішли до суду.

-Щодо чого стосується позов?

-Київський окружний суд наразі продовжує розгляд позову Юлії Тимошенко до Кабміну уже 10 місяців. Справа однозначна – постанову Кабміну щодо встановлення ціни на газ треба скасовувати. Але справу затягують  – Кабмін постійно присилає інших людей, які говорять відверту нісенітницю. У 2 суддів завершилися повноваження і їх замінили на інших, які задовольнили клопотання, раніше відхилене попереднім складом суду.

Воно стосується проведення експертизи щодо ринкової цини на газ. Виходить, що у Кабміні не впевнені, що самі правильно встановили ціну на газ. Насправді жоден експерт не дасть точної відповіді, бо ринок мінливий і ціна змінюється щоденно, тому це роблять аби затягнути розгляд справи.

Тут ми зачіпаємо ще одну важливу проблему – у нас немає справедливого суду. От уявіть, якщо Юлія Тимошенко – політик, який має найбільшу довіру в суспільстві, нардеп, екс-прем’єр не може у суді добитися жодного рішення, то як звичайна людина може себе захистити? Питання має суспільний резонанс, його транслюють по телебаченні, ми в парламенті добиваємося створення комісій, а суд діє не за законом, а за вказівками.

Та як би там не було, ми готові боротися та пройдемо всі необхідні інстанції.

-Якщо виграєте справу, то як це повпливає на ту ж саму вартість газу?

-Якщо суд винесе рішення за законом, то постанова Кабміну буде скасована. Адже Кабмін юридично не має права приймати рішення щодо встановлення ціни на газ, це робить НКРЄКП. Тож Кабмін перевищив свої повноваження, а суд має скасувати відповідну постанову. Тоді тариф перерахують і люди менше платитимуть.

-А як вчинити з вже сплаченими коштами або з накопиченим боргом?

-Цим питанням також треба займатися. Кошти, очевидно, назад не повернуть, але послуги можуть надавати вже з урахуванням сплаченої суми. Проте це питання може вирішитися ще дуже не скоро… Якщо ж ми не доб’ємося справедливого рішення, то коли прийдемо до влади, ми як «Батьківщина», встановимо справедливі тарифи.

Юлія Тимошенко, як прем’єр-міністр, вже демонструвала це навіть у час світової кризи. Навіть тоді вона не йшла на підвищення тарифів, бо розуміла, що люди просто не мають змоги сплачувати непомірні кошти.

-А як запобігти зростанню цін за інші комунальні послуги, адже зростають тарифи й на електрику та воду?

-Боротися з тим, що робить влада, можна двома методами – виборами чи революцією.

На жаль, люди вірять в гасла. У нас є політики, які змінили безліч партій.

Ми, як «Батьківщина», завжди йдемо на вибори зі своєю партією та програмою. Так, на шляху в політсили, яка має досвід, були й помилки, але не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Від нас зрозуміло, чого чекати. Зрештою, можна проаналізувати, що ми робили раніше і як тоді жили звичайні українці.

Є ще революція – серйозне потрясіння, але яке теж приведе до змін. Ми пропонуємо варіант виборів.

-Перевиборами можна добитися якісно нового складу Верховної Ради?

-Можна, якщо люди будуть обачні і прискіпливі у своєму виборі. Юлія Тимошенко, як прем’єр-міністр, забрала в олігарха Фірташа на користь держави 11 мільярдів кубометрів газу, які він вкрав. Ось вам приклад державницької політики.

Нам зараз кажуть: треба продати Одеський припортовий завод – підприємство, яке працювало, одне з найкрупніших у Європі. Для цього його доводять до банкрутства. Тимошенко натомість повернула у державну власність «Криворіжсталь» і провела єдиний чесний аукціон. Вона його продала більше, ніж за 22 мільярди гривень, водночас, як попередньому власнику він дістався за 900 мільйонів.

Коли люди навчаться аналізувати і порівнювати, вони зрозуміють, за кого голосувати на виборах.

-Але ж ви самі зауважували, що виборці голосують за гасла. Як з цим боротися?

-Наше завдання – виховувати політичну культуру. Це справа нас усіх. Ми повинні рости, тоді ростиме й якість нашого вибору. Я почав працювати у парламенті ще студентом, і можу сказати, що це скликання з точки зору якості депутатів значно якісніше за попередні. Є багато молодих і толкових людей, яких з кожним разом ставатиме більше.

Якщо ми даватимемо їм можливість брати на себе відповідальність і керувати країною, то маємо шанс. Політика має бути роботою – не хобі, бізнесом чи ще чимось. Якщо ми приводимо таких політиків до влади, тоді й матимемо якісну державу.

Ще один момент. У нас дуже мало політиків найвищого рівня, які прийшовши в політику припинили займатися бізнесом. Це знову ж таки, Юлія Тимошенко, яка була дуже успішним бізнесменом. Ставши політиком, вона припинила ці зв’язки, на відміну від тих, хто торгує з агресором і робить вигляд, що все нормально. Так не буває, політика потребує відповідальності.

-Відповідно до розподілу нардепів ви закріплений за Волинню. Над якими напрямами працюєте у нашій області?

-Скоро маємо вибори в 5 об’єднаних громадах на Волині. У тиждень роботи в виборчих округах я працюю з виборцями. Ми серйозно ставимося до цього, адже це питання нових територій, нових можливостей. Тому дуже важливо, аби там обрали гідних людей.

Для нас партійне будівництво – це забіг на довгу дистанцію. Ми маємо розгалужену систему – у кожному селі ви знайдете представника «Батьківщини» чи маленький осередок. З структурою треба працювати і показувати,що для нас вибори на місцях не менш важливі.

Тому депутат Верховної Ради має бути поруч з однопартійцем, який балотується на голову громади або йде в депутати. Ми плануємо кампанію, зустрічаємося з людьми, слухаємо проблеми і шукаємо шляхи їх вирішення.

Як член бюджетного комітету даю коментарі щодо можливостей фінансової підтримки з боку держави. Ось власне чим я займаюся, бо насправді натискати кнопки в парламенті – це лише вершина айсберга. Основна робота – це робота в округах з людьми, підготовка законопроектів, які будуть працювати.

– На Волині дуже гострою є проблема незаконного видобутку бурштину, вирішення якої шукають й на рівні Верховної Ради. Які ваше бачення щодо її вирішення?

-Ми в цьому плані досить активна фракція, бо один наш мажоритарник з Рівненщини Сергій Євтушок дуже добре знає цю проблематику. Він належить до тих депутатів, які активно борються проти незаконного видобутку. Наша фракція активно працює над тим, аби перевести питання в законне русло. Цей бізнес має припинити бути кримінальним і правоохоронні органи мають перестати його «кришувати», бо чим тоді він відрізняється від того, що відбувається з окупованими територіями?

Єдиний шлях це розроблення прозорого законодавчого механізму, який базуватиметься на зрозумілих речах, – що означає бути старателем, скільки з цього мають сплатити податків, як експортувати видобутий бурштин. Коли схема стане прозорою – зникнуть бандити і зброя. Люди хочуть видобувати бурштин не за «квитки», а легально.

Ми й надалі продовжимо відстоювати зареєстровані законопроекти стосовно цієї тематики. Наша фракція має найменше депутатів, але це не заважає нам бути найактивнішими.

-На вашу думку, чи може мати місце врегулювання питання на місцевому рівні?

-Уявімо, що кожна територія почне щось врегульовувати для себе. На Закарпатті, звідки я родом, до прикладу, врегулюють для себе вирубку лісу, і правила інших їх не цікавитимуть. Тоді ми не будемо країною. Когось Бог наділив бурштином, а когось – вугіллям чи газом. Питання видобутку газу врегульоване державою, тому аналогічно треба вчинити й з іншими копалинами.

Я розумію, чому ви поставили це питання і знаю, що на Волині створили комунальне підприємство. Це відбулося тільки тому, що парламент не прийняв закону. Я не знімаю відповідальності й з себе, як з депутата, та розумію, що це питання вигоди тих, хто стоїть за цим чорним бізнесом. Найбільша риба завжди ловиться в мутній воді.

Проте ми будемо із цим боротися, ми підійматимемо питання на найвищому рівні, і рано чи пізно таки доб’ємося законодавчого врегулювання.

-Недавно на Волині змінився керівник обласного осередку «Батьківщини» – її очолив Валерій Бондарук. Чи доводилося вам із ним працювати та які враження від партійної роботи?

-Давайте рахувати курчат по осені. Безумовно, що ми довіряємо нашим новим керівникам. Проте все ми зможемо побачити після виборів. Для політичної сили квінтесенцією політпроцесу є результат і довіра людей. Власне по цьому ми й зможемо оцінити партійну роботу. Але те, що депутати від «Батьківщини» приїжджають на Волинь, свідчить, що ми підтримуємо обраних нашими активістами кандидатів.

Ми спільно працюємо над тим, аби «Батьківщина» на Волині відновила свій рівень довіри, який сягав найвищих в Україні показників.

-Як оцінюєте роботу попереднього керівника Олега Кіндера?

-Це керівник все-таки більш регіонального плану. Він має дуже високу довіру на Ковельщині, де є міським головою. Якщо ви запитаєте у жителів Ковеля, за кого вони проголосують на наступних виборах, то вони іншого навіть не бачать. Він є членом нашої команди, ми не бачимо волинської команди без таких сильних людей, як він.

Мені здається, що рішення зосередитися на роботі у своєму місті – правильне.

Адже все-таки осередок і центр має бути у Луцьку, який є столицею Волині. Тому те,що колишній очільник міської організації став головою обласної організації, піде на користь усій області. На щастя, цього разу все вийшло так, що всі лишилися в команді і зміна керівництва відбулася цивілізованим шляхом і лише зміцнить нашу команду.

Василина Боруцька, «ВолиньPost», 11 березня 2017р.