4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба виступили проти нової хвилі політичних репресій серед української інтелігенції.
Згодом Івана Дзюбу та В’ячеслава Чорновола звільнили з роботи, а Василя Стуса виключили з аспірантури. За два роки ув’язнили Чорновола, а у 1972-му – Дзюбу і Стуса.
Стус до останнього сподівався, що «за літературу» не судитимуть. Але йому інкримінували 14 віршів та 10 літературознавчих статей. Одну з них – «Феномен доби» – у суді переклали як «Феномен суток». Вона й сьогодні сприймається як пророцтво…
На жаль, 4 вересня (!) 1985 року Василь Стус відійшов у вічність у карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у селі Кучино Пермської області чи то від переохолодження, чи то від серцевого нападу (за офіційною версією). На переконання друзів, Стуса вбили, як і знищили близько 300 його поезій, написаних в ув’язненні…
Навіть у найтяжчі хвилини життя Василь Стус твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом, що народ його почує і його поезія залунала в Україні…
Тож найкращим спомином про великого патріота, поета та політв’язня Василя Стуса у цей день буде прочитання його віршів і згадка про ціну, яку він заплатив за виборювання кращої долі України…
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
Іван Крулько, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 4 вересня 2017р.
