Іван Крулько: Між Тимошенко і Савченко нема конфлікту

Про те, як вона освоювалася у парламенті та налагоджувала стосунки із командою, про ситуацію із виборами на Донбасі, а також про те, які наслідки матиме виїзне засідання бюджетного комітету на Закарпаття.

Іван Крулько – один із тих народних депутатів «Батьківщини», хто їздив на суди Надії Савченко в Росію. А після її повернення в Україну вже тут допомагав обжитися у Верховній Раді. Минулої п’ятниці, наприклад, разом із колегами показував сесійну залу. Пізніше у Фейсбуці назвав цю подію історичним моментом. Ми зустрілися із Іваном у вівторок, коли у Савченко був перший робочий день в парламенті. Розпочала вона його з виступу перед народними депутатами. З того, яким було враження у депутатів, ми й розпочали нашу розмову із Крульком.

САВЧЕНКО СТАВИЛА БАГАТО ТЕХНІЧНИХ ПИТАНЬ. ЇЙ ВСЕ ЦІКАВО

– У вівторок Надія Савченко вперше виступила з трибуни Верховної Ради. Які враження були від цього в залі?

– Її виступ був достатньо коротким. Їй могли дати часу стільки, скільки вона хотіла. Але Надія сказала, що буде виступати в межах того регламенту, який відводиться для всіх інших депутатів. Тобто не збиралася зловживати, що говорить про її професійні якості.

Взагалі це була знакова подія, коли політичний в’язень Кремля, який був першим звільнений з полону, мав можливість виступити в парламенті. Не як запрошений, а як народний депутат. Мені пригадуються слова Надії, які вона сказала під час прес-конференції: якби кожна партія взяла до своїх лав по одному політичному в’язню, на цей момент ми б уже могли звільнити більше людей. Я з нею абсолютно згоден.

Зараз ми чуємо, що, можливо, будуть визволені й інші українці, яких Кремль тримає в полоні. Це Солошенко, Афанасьєв, Сенцов, Клих, Кольченко та інші. Звільняти потрібно всіх. Але є питання, в якому форматі це буде відбуватися. «Батьківщина» мала рацію, коли ми заявили, що піднявши на найвищий рівень питання Савченко, ми створимо прецедент, відповідно до якого Україна намагатиметься витягти із «кремлівських лап» інших своїх бранців.

– Але питанням Савченко вирішувалася на найвищому світовому рівні. До Путіна щодо неї неодноразово зверталися лідери європейських країн та США. З приводу інших політв’язнів такого ажіотажу немає.

– Тому що Надія є членом парламенту та ПАРЄ. Але ж що залишилося після її справи? 22 квітня 2015 року парламент затвердив список Савченко, який очолює Путін. Там 35 осіб, які причетні до фабрикування справи проти неї. Це ті, хто її викрадав, слідчі, прокурори, судді. В тому числі, політичне керівництво Росії. Що з ним сталося? Ми домоглися, щоб його почали розглядати парламенти інших країн. Він став предметом обговорення Європарламенту та Конгресу США. Наприклад, Литва його вже також прийняла. Він має бути доповнений…

– Ким?

– Усіма тими, хто фабрикували справи Клиха, Кольченка, Сенцова та інших. Список не припинив своє існування. Навпаки – він наповнюється. Після підняття справи Савченко на найвищий рівень, питання українських політичних в’язнів нікуди не зникне з порядку денного ні світу, ні України. Воно весь час буде топовим.

– Ви проводили для Надії екскурсію у Верховній Раді. Як вона пройшла?

– Чудово. Там був не тільки я. Після першої великої прес-конференції Надії ми прийняли рішення показати, де її робоче місце, кабінет. У нас відбулася чесна та щира розмова з жартами. У неї добре почуття гумору. Вона подивилася, де сидять прем’єр, Президент.

Ставила дуже багато технічних запитань – як відбувається голосування, обговорення законопроекту, запис на виступ. Їй все цікаво. Це, здавалося б, прості та тривіальні речі. Але коли людина потрапляє вперше, їй парламент здається мурашником, де вона навіть не знає, куди йти. У вівторок був ажіотаж. Однак Надія вже знала, куди йти на засідання фракції, та де її робоче місце.

Прийшла, мабуть, найперша. Я прийшов о дев’ятій, вона вже тут була. Це говорить про її внутрішню дисципліну та відповідальність.

– Чому Тимошенко не була на цій екскурсії?

– Не шукайте чорну кішку в темній кімнаті, якщо її там немає. Планувалося, що ми усі мали зустрітися в парламенті. Але затрималася прес-конференція Надії. Після неї було ще два інтерв’ю – CNN та російському опозиційному каналу «Дождь». Через це таймінг збився на годину. А в робочому графіку Юлії Володимирівни вже були заплановані інші зустрічі, які вона не могла зірвати чи перенести. Тому вона зателефонувала та сказала, що змушена від’їжджати з парламенту. Але доручила команді провести ознайомлення.

Я це детально розповідаю, тому що дивіться, з чим ми стикнулися: Надію ще не звільнили, а вже почали розповідати про якийсь конфлікт між Тимошенко та Савченко. Його немає. У Верховній Раді всі могли в цьому переконатися. Навіть на прес-конференції це було зрозуміло, коли Надія персонально дякувала Юлії Володимирівні та всій команді. Тому я хотів би спростувати будь-які домисли, що там є якась напруга. Там, навпаки, довірливі та партнерські стосунки, які в найближчий час переростуть в дружбу.

– Домисли, як ви кажете, з’явилися не на порожньому місці. Злі язики звернули увагу на те, що в аеропорту Савченко не захотіла приймати квіти та обійнятися із Тимошенко…

– Ви правильно називаєте – «злі язики». Безумовно, від звільнення Савченко багато очікувань. Дехто в цьому вбачає, що вона дає для людей новий імпульс, надихає їх. Інші – що тепер вона наведе порядок у Верховній Раді, а всі будуть голосувати, озираючись, та думати, що скаже з цього приводу Надія. Ще є такі, хто хочуть використовувати її в приватних цілях. Наприклад, розколоти «Батьківщину»…

– Це Ви про кого?

– За всіма соціологічними опитуваннями «Батьківщина» має найбільшу підтримку. Чи подобається це нашим політичним друзям та опонентам? Безумовно, ні. Насправді є політична конкуренція та боротьба. Ми це розуміємо та готові до цього.

Так от щодо ситуації в аеропорту. По-перше, ніяких квітів для Надії не було. Вони були вручені, як планувалося, її мамі. Скажу вам по секрету: ми були в курсі, що Савченко не належить до тих жінок, які в захваті від того, що їм дарують квіти.

По-друге, Надія, як військова людина, звикла вітатися не обнімашками, а військовим рукостисканням, що і було зроблено. Це теж нормально.

По-третє, є не тільки публічна, а й приватна складова. Коли ми зібралися фракцією – без камер. Це був абсолютно інший формат та атмосфера. Тут уже були дружні рукостискання та обійми. Надія нарешті потрапила в свою команду, про яку багато знала, кого бачила в Росії в себе на засіданнях суду. Я радий, що ми помилився, коли малював собі портрет Надії Савченко, як дуже порядної та сильної людини, яка має свою позицію, але готова чути інші аргументи та вчитися. До речі, вона до цього прагне.

– Чи «закріплювали» за нею конкретних депутатів?

– Надії допомагають потихеньку всі.

– Тобто Тимошенко не давала вказівок з цього приводу?

– Юлія Володимирівна попросила кількох депутатів, щоб вони допомагали Надії швидше увійти в курс справи.

Загалом було дві складових роботи. Перша – публічна, коли треба було їздити в Росію для підтримки Савченко, чим займалася частина нашої команди. Друга – непублічна, коли потрібно було проводити сотні переговорів на різних рівнях. Я щасливий, що у нас така команда, в якій кожен має свою функцію та намагається виконати її ефективно. Це дає спільний результат.

– В аеропорту Савченко з пресою поводила себе досить агресивно. Звичайно, цьому є пояснення – людина два роки провела в Росії за ґратами. Однак через день на прес-конференції вона була значно спокійнішою та розсудливішою. З нею працювали політтехнологи?

– Ні. Вона тільки поспілкувалася з нами. Але ми їй не давали, говорячи вашою професійною мовою, ніяких меседжів, що вона має казати. Розпочала прес-конференцію з короткого привітання, а потім дала можливість ставити будь-які питання.

Ми прекрасно розуміли, що вона має виговоритися, бо в неї за два роки накопилося дуже багато всього, що вона б хотіла сказати людям.

А щодо поведінки в аеропорту, знаєте, проблема ж була не лише в утриманні в Росії. Коли їй сказали: «На выход с вещами», вона не знала, куди її збираються везти. Можливо, думала, що це етапування в Магадан чи ще кудись. Її понад п’ять годин утримували в «капсулі» – це такий закритий бокс, де людина не бачить світла та не розуміє, де вона знаходиться. Ще 40 хвилин була затримка, бо на російських сайтах пішов злив інформації про те, що її звільняють. Потім переліт, Бориспіль. Враховуючи, що операцію хотіли провести секретно, не було організовано місце для журналістів. Тому вони її оточили з усіх боків, перекрикували один одного. Психологи говорять, що людина може по-різному реагувати на таку ситуацію після тривалого перебування в камері-одиночці. Тому до того ми повинні поставитися з розумінням та не шукати підводних течій. Якою б сильною Надія не була, вона залишається, в першу чергу, людиною з почуттями та емоціями.

ПУТІН СПИТЬ І БАЧИТЬ, ЩОБ ЙОГО КУМ МЕДВЕДЧУК ПОВЕРНУВСЯ В УКРАЇНСЬКУ ПОЛІТИКУ

– У питанні звільнення Савченко знову засвітився Медведчук, хоч певний час про нього навіть нічого не було чутно. Як ви до цього поставилися?

– Давайте пам’ятати, що Медведчук – кум та адепт Путіна, який спить і бачить, щоб той повернувся в українську політику. Використовує для цього все, що завгодно. Це вже не вперше, коли він надає таку підтримку своєму кумові. Якщо ця людина виконала якусь функцію комунікації, яка допомогла просунутися у питанні Савченко, нехай уже так і залишиться.

Але насправді весь світ (лідери країн Нормандської четвірки, США, члени ПАРЄ, Євросоюз) вивів його на такий рівень. Якби про це не говорили Обама, Меркель, Олланд, ніякий би Медведчук в цій справі не допоміг.

– Якщо Путін сподівається на повернення Медведчука в українську політику, виходить, його не полишає надія на впровадження «русского мира» в Україні?

– Звичайно. Як він і не полишив планів знищення України як незалежної держави та зробити її колонією Москви. Бо без нас Росія не може стати великою імперією. Тому для нього «русский мир» – це була можливість через голови українців нав’язувати свої стереотипи та цінності. Але він дуже сильно помилився в наших громадянах. Коли він почав агресію на Донбасі, думав, що українці будуть відсиджуватися вдома.

Коли побачив, що добровольчі батальйони стали на захист своєї країни та зупинили його там, де змогли, задумався. Зараз він вважає, що якщо покаже Медведчука біля себе в адміністрації, то всі українці, які підтримували Партію регіонів, скажуть: це наш новий лідер. Він і тут помиляється. Бо наші громадяни змінюються. Навіть не зважаючи на те, що у нас на виборах продовжують спрацьовувати гроші та гречка (але це через бідність), вони почали дуже чітко розрізняти: свій-чужий, друг-ворог. Відверті українофоби не мають шансів мати більшість у Верховній Раді.

– До речі, ваші колеги із «Народного фронту» вимагають порушити кримінальне провадження проти Медведчука. Підтримуєте?

– Будь ласка. В його діяльності мають розібратися правоохоронні органи. Якщо буде встановлено, що цей громадянин вчинив злочин проти української держави та її безпеки, мусить нести відповідальність. Іншого варіанту просто й не може бути.

– У питанні Донбасу є ще один момент – Захід наполягає на проведенні там виборів найближчим часом. Вже бачили під Верховною Радою акцію тих, хто проти цього. Які тут перспективи?

– На Донбасі продовжують гинути українські військовослужбовці. Я нещодавно був під Зайцевим, де стоїть наш 34-й батальйон територіальної оборони «Батьківщина», який ми всіляко підтримуємо. Бандити просунулися на кілометр вперед, атакують та готуються до наступних агресивних дій. Про які вибори можна говорити?! «Батьківщина» вважає, що передумовами для їхнього проведення має бути виведення російських військ з території Донбасу, контроль над кордоном, повернення вимушених переселенців до своїх домівок, забезпечення безпеки. Але не навпаки: провели вибори під дулами автоматів. На них може статися будь-що. Ще в результаті отримаємо не просто антиукраїнську, а проросійську владу. Терористи стануть депутатами місцевих рад і будуть претендувати на обрання до Верховної Ради.

– Якщо до парламенту все ж надійде законопроект про призначення виборів на Донбасі, що може статися?

– Я поки не бачу в парламенті 226 голосів за таких закон. Навіть колеги у фракціях БПП та «Народний фронт» розуміють небезпеку від проведення волевиявлення в таких умовах. Та й взагалі – у нас є діючий закон про місцеві вибори. Він же стосується не окремих територій, а усіх областей, в тому числі Донецької та Луганської. Як тільки з’являться можливості, ми його там застосуємо. Поки вони відсутні. Росія не виконала жодного пункту Мінських домовленостей. Тому передумов для подальших політичних кроків немає.

– Але Захід не чує ці пояснення. Як достукатися?

– Треба не ховати голову в пісок, не гратися за принципом: «Чего изволите?», а мати свою позицію та діяти відповідно до національних інтересів своєї країни. Це завдання для всіх – дипломатів, переговорників, політиків. У нас нещодавно була зустріч із німецькими депутатами ХДС, яка стосувалася всіх проблемних питань, зокрема виборів на Донбасі. Там були наші представники з різних фракцій. Мені було приємно, що всі вони говорили в один голос…

– А з «Опозиційного блоку» там були депутати?

– Ні. Були ті, хто представляють партії, які раніше входили до коаліції. Так от наші німецькі колеги задумалися над тим, що ми говорили.

МИ НАВІТЬ САМІ НЕ УЯВЛЯЄМО, ЯКИЙ УКРАЇНА МОЖЕ ЗРОБИТИ ПРОРИВ

– Нещодавно ваш бюджетний комітет проводив виїзне засідання на Закарпатті. Які головні висновки після того зробили?

– Знаєте, ми один із небагатьох комітетів парламенту, який взяв за практику проводити такі виїзні засідання. Ми дивимося, як виконуються місцеві бюджети, які інвестиційні проекти держава може підтримати. Це дає свої результати, тому що відбувається поштовх для вирішення проблем. На Закарпатті ми поїздили по кількох районах, комплексно подивилися на ситуацію.

Головні висновки: оскільки ми тимчасово втратили Крим, Закарпаття є тим регіоном, який має функцію забезпечення відпочинку українців. Інвестиційні можливості тут феноменальні. Але ні один інвестор не приїде туди, якщо там дороги будуть в тому ж стані, як сьогодні. Закарпаття може жити й кормити себе тільки завдяки туризму. Якщо Україна хоче з нього зробити своєрідну Мекку, куди будуть приїжджати не тільки українські, а міжнародні туристи, держава мусить інвестувати в дороги. А далі бізнес сам все зробить – платитиме податки, створить робочі місця й так далі. Але дороги загальнодержавного значення повинна зробити держава.

– Ви міністру про це говорили?

– Не просто сказали, а на цьому засіданні були присутні представники міністерств, губернатор Закарпатської області. Результатом стало рішення бюджетного комітету у вигляді листа до прем’єр-міністра України, який стосується, до речі, не тільки цього питання. Всього їх було 15. Наприклад, у Хусті ми були на стадіоні, який може стати прекрасною ареною для підготовки збірної України з легкої атлетики. Там можна буде проводити міжнародні змагання, враховуючи близкість кордонів чотирьох країн – Румунія, Угорщина, Польща, Словаччина. Плюс, кліматична зона для оздоровлення спортсменів. Від держави потрібна невелика інвестиція, і цей стадіон може стати інфраструктурним об’єктом, який буде притягувати сюди додаткову кількість туристів. Наш комітет рекомендує знайти кошти, щоб втілити цю ідею.

Ще ми знайомилися з питанням виноробної галузі. Ви ж знаєте, що в часи так званого сухого закону знищувалися всі виноградники. Зараз вони поступово починають відроджуватися. На Закарпатті можна вирощувати виноматеріал, з якого потім робити фантастичні вина, які не будуть поступатися французьким чи італійським. Що треба зробити? Є законопроект (я – один із його співавторів), який дає можливість виноробу продати те, що він виростив та виробив. Бо зараз діє правило: ти мусиш заплатити 500 тисяч гривень на рік – купити ліцензію на оптову торгівлю. Інакше не можеш своє продати. Ми порахували, що в рік держава отримує три мільйони гривень, бо здатні платити лише великі компанії. З точки зору державного бюджету – це нуль. Все керівництво області підтримало цей проект закону. Бо треба створювати можливості для бізнесу.

– Уряду ви це пояснювали? Маєте там підтримку?

– Так. Я сподіваюся, що ми ухвалимо цей закон. Хоча є й такі, кому він не подобається. Бо у парламенті є лобісти, великі корпорації, яким вигідно бути монополістами. Але “Батьківщина” є прихильником того, щоб дати подих малому та середньому бізнесу. У нашої країни фантастичні можливості. Ми навіть самі не уявляємо, який Україна може зробити прорив, якщо людям дозволити відчути себе господарями на своїй землі.

– Ваш лідер стверджує, що бюджет на наступний рік не готується. За законом, уряд має його подати до парламенту до 15 вересня. Чи не вийде так, що бюджетний процес знову буде зірваний?

– Згідно з Бюджетним кодексом, до першого квітня уряд має подати до парламенту бюджетну резолюцію, яку депутати, доробивши, затверджують у вигляді постанови. Це ті основні показники, на яких Кабмін повинен розробити проект бюджету та подати його до 15 вересня. Якщо її немає, то урядовці або зі стелі беруть цифри, або просто не вносять його до Верховної Ради. Бюджетна резолюція мала надійти ще два місяці тому…

– Але тоді уряд змінювався.

– Той уряд все одно мав її внести. Я розумію всі причини, чого тоді не зробили. Однак чому ж новий Кабмін досі зволікає? У парламенту лишається три пленарні тижні. Потім він збереться аж у вересні. Ми знову стикнемося з тим, що строки будуть зірвані. Тому дуже добре, що Юлія Володимирівна зараз підняла це питання, щоб ми встигли його розглянути ще на цій сесії. Якщо ми не будемо нормально працювати над основоположними документами, матимемо бюджети, які приймають “під ялинку” вночі та написані на коліні. Так не робиться. Такий бюджет буде наперед провальним. Тоді під парламентом отримаємо мітинги студентів, медиків, вчених та інших.

– Урядовці вже пообіцяли внести резолюцію?

– Обіцяють. У понеділок було засідання підкомітету з питань державного фінансового контролю та діяльності Рахункової палати, який я очолюю. Ми розглядали звіт Кабінету Міністрів про виконання бюджету за минулий рік. Були представники Міністерства фінансів, Держказначейства. Я поставив питання: «Так же бюджетна резолюція?». На що отримав відповідь: на цьому тижні планують її затвердити та наступного внести до парламенту. Це вже буде з порушенням терміну, але краще пізно, аніж ніколи.
Іван Крулько, народний депутат від «Батьківщини», інтерв’ю Цензор.net, 3 червня 2016 року.