Отже, за останні кілька діб:
- Облито від під’їздом кислотою Катерину Гандзюк в Херсоні.
- Застрелено Віталія Олешко «Сармата» у Бердянську.
- Спробували протаранити авто Михайла Кузаконя та Григорія Козьми в Одесі.
- Скоєно замах на батьківщинівця Віталія Чернявського у Кам’янському.
- Екс-депутата Сумської міськради та колишнього голову земельної комісії Анатолія Жука розстріляли на подвір’ї власного будинку.
(Можливо, не все із списку злочини одного типу, але тенденцію заперечуватиме лише повністю безголовий).
Я вже підозрюю реакцію владного угрупування – «це все хтось штучно підігріває ситуацію!».
Менше всього хотілося, щоб на цьому реакція закінчилася, як це бувало раніше. Бо насправді це не так важливо, чи це закордонні «руки», чи це вітчизняні замовники.
Протидія їм мусила бути б однакова – комплекс жорстких вимог до поліції, СБУ, центральних органів виконавчої влади, щодо розкриття і попередження цих типових злочинів.
Це раз-два – увага і дієве, гучне втручання держави у ті справи, за які вболівають жертви нападів – громадські активісти. Щоб вивести їх з-під удару, щоб показати, що держава з народом. Щоб, врешті, вирішити ті проблеми, що підточують здатності держави.
Це – правильна реакція.
А неправильна – роз’їжджати по швецаріям, іспаніям та нішим мальдівам, надати придворним ботам завдання кричати про руку Москви.
Чули якісь дії чи хоча б заяви Порошенка, Авакова, Турчинова? Не їх масштаб подій – замахи на життя активістів?
А я нагадаю. Чомусь по вбивствах українофобів Бузини та Калашнікова вони свого часу проводили РНБО. Чому ж не-українофоби ще не удостоїлися аналогічної уваги?
Ігор Луценко, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 2 серпня 2018р.
