Днями Касаційний адміністративний суд Верховного Суду відмовив Центру протидії корупції, Трансперенсі Інтернешнл та іншим організаціям у позові, у якому ті просили скасувати президентський указ щодо призначення Павла Жебрівського аудитором НАБУ. У зв’язку з цим, як людина, котра дещо розуміється на антикорупційній боротьбі та адміністративному судочинстві, скажу дві речі: По-перше, рішення цілком прогнозоване. Так, адмінсуди, якщо […]
Днями Касаційний адміністративний суд Верховного Суду відмовив Центру протидії корупції, Трансперенсі Інтернешнл та іншим організаціям у позові, у якому ті просили скасувати президентський указ щодо призначення Павла Жебрівського аудитором НАБУ.
У зв’язку з цим, як людина, котра дещо розуміється на антикорупційній боротьбі та адміністративному судочинстві, скажу дві речі:
По-перше, рішення цілком прогнозоване. Так, адмінсуди, якщо просто говорити, – це суди, де оскаржують рішення органів державної влади. Але завжди у позові потрібно довести, що оскаржуваним рішенням порушено права позивача. Які права вказаних організацій порушив акт індивідуальної дії президента, коли він призначив Жебрівського? Жодні.
Говорячи юридичною мовою, ці ГОшки не належать до суб’єктів правовідносин щодо яких стосується цей акт. Які правові наслідки безпосередньо для ЦПК чи Автомайдану має указ? Жодних, і це очевидно будь-якому юристу.
І тут ми бачимо проблему, з котрою зараз зіштовхнулося усе реальне громадянське суспільство України. Так, купа рішень органів влади України грубо порушують закон, але не порушують індивідуальні права кожного, хто потенційно захоче в суді їх оскаржувати. Зараз немає в державі органу, котрий міг би скасувати рішення, ну нехай хоч не президента, а хоча б міністерств та місцевих рад. Якщо ваші безпосередні права не порушує план по перетворенню заповідного Свидовця у гірськолижний курорт, то його можна віддати у приватні руки.
Але хіба подібні дрібні нюанси цікавлять великих борців з корупцією? Я думаю, вони цього не усвідомлять навіть тоді, коли упруться в цю проблему чолом, бо думають не своїм розумом.
По-друге, я хочу запитати, чому Ситник і його НАБУ, котре є якраз тою юридичною особою – суб’єктом владних повноважень, потенціально чиї інтереси безпосередньо може зачіпати подібний нормативно-правовий акт президента, не пішли у суд? Виходить, Ситник вирішив напряму не вступати у суперечку з президентом, не злити Петра Олексійовича, а розібратися з цим указом руками наближених організацій?
Мені здається, десь тут відповідь, чому НАБУ таке малопродуктивне і чому так відверто плює на закон, відмовляючись розслідувати факти корупційних дій чиновників за моїми заявами.
Ігор Луценко, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 12 липня 2018р.
