Смерті українських військових на сході України нинішня влада сприймає вже просто як статистику. Таке враження складається, коли робиш спробу проаналізувати дії чиновників упродовж років (!) війни.
У якийсь спосіб військовому керівництву вдається домовитися з бойовиками про різдвяне чи великоднє перемир’я, але чомусь вони цього не можуть зробити на довший термін. Повноцінне встановленням миру на території України затягується і, на жаль, закрадаються підозри про навмисне гальмування цього процесу.
Таку думку висловив генерал-лейтенант міліції, доктор юридичних наук, голова Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина» Михайло Цимбалюк.
Подаємо його допис у повному обсязі:
«Важко читати новини, у яких йдеться про те, що бойовики не дотрималися умов «різдвяного перемир’я» і як результат – в ніч на минулу середу загинуло троє українських хлопців – двоє на вибухівці під час бойового завдання… Ця ніч також не без втрат…
Виникає питання: чи це халатність військового командування, чи легковажність військових, чи підступність місцевого населення? Але у будь-якому разі військова прокуратура повинна дати свою правову оцінку. Бо те, що називають «статистикою втрат», є великою трагедією для всієї України.
Уже тривалий час кожен з нас живе в умовах гібридної війни – нового виду захоплення територій і підриву основ національного суверенітету. В умовах цієї агресії досить важко знайти шляхи припинення воєнних дій на Донбасі та повернення Криму до складу України.
Але «важко» не означає «неможливо». Сильна держава із сильними і єдиними у своїх прагненнях громадянами та потужним дипломатичним впливом спроможна подолати ворога, не допустити його подальшої агресії, повернути втрачені території. Це факт, який повинен бути стратегічним завданням влади.
Але, на жаль, так у нинішньої влади не є. Гібридна війна породила гібридів війни – правлячу верхівку нашої держави, яка найзагрозливіший час для цивілізації від часів завершення ІІ Світової війни перетворила на власну забавку.
Одним із визначальних способів забезпечення миру в Україні безперечно є активна якісна дипломатична робота на усіх рівнях. Якщо ж міністр закордонних справ України Павло Клімкін замість того, щоб працювати в цьому напрямку, коментує вбивство Ірини Ноздровської, на тлі того, що у Європі одне за одним закривають українські консульства, то до цього політика виникає багато питань щодо його доцільності на цій посаді.
Ціную його позицію як громадянина, але хотілося б таки чути від посадовця про сферу його безпосередньої відповідальності, про кроки, які зроблені для того, аби у нашій державі запанував мир, про методи впливу на світову спільноту з метою подальшого тиску на агресора.
У війні гинуть люди, трагедії торкаються майже усіх родин, війна забирає віру і спроможність надалі розвиватися, а тому важливо берегти життя КОЖНОГО українського військовослужбовця. Бо тільки так можна зберегти потенціал і силу для боротьби за мир.
Тому необхідно, щоб обмін полоненими відбувався за принципом «всіх на всіх», а не «своїх на своїх», як воно, на превеликий жаль, інколи трапляється. За інформацією СБУ, 410 громадян України вважаються зниклими безвісти з часу бойових дій на Донбасі, 144 особи – перебувають у заручниках.
За неофіційними даними, таких людей приблизно 5 тисяч, адже правозахисники говорять, що лише у Криму понад дві тисячі «незгодних» відправили по катівнях Росії… «Імперія зла» веде цинічну, жорстоку війну проти України, а українська влада сприяє її гібридності, так і не назвавши війну війною…
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська тішиться, що співпраця з російським омбудсменом вийшла на новий рівень, але конструктиву ми з вами, на жаль, не бачимо…
Єдине, що видно неозброєним оком – тема звільнення українських політв’язнів поступово переходить з публічного простору в переговори у вузькому колі. Адже єдиного переговорного формату щодо звільнення військовополонених немає – мінський формат уже вичерпав себе, а нормандський, як на мене, так і не був введений на практиці.
Якщо влада заявляє, що події на Сході України – це АТО, тоді ДНР та ЛНР – терористичні організації, а відтак виникає логічне запитання – чому наші чиновники домовляються з терористами замість того, щоб вести діалог про припинення війни із агресором – Кремлем?
На третьому році війни на Сході України з пам’яті так і не зникає обіцянка нинішнього Президента «закінчити війну за два тижні». За цей час Україна втратила тисячі молодих життів і не хочеться вірити, що військові події хтось на Банковій у Києві розглядає як майданчик для PR-технологій напередодні виборів до Верховної ради України та на пост Президента. Але таки доводиться констатувати, що у процесі становлення миру є велика нелогічність і неоднозначність дій влади. Та ж таки гібридність…
І найгірше, що в нашій країні навчилися заробляти на війні. І навіть якось важко уявити ціну грошей, які скропленні кров’ю військових, потом волонтерів та сльозами матерів… Проте, для декого гроші таки не пахнуть, а процес становлення миру таки гальмується. Чи пов’язані ці два твердження між собою? Відповідь дасть історія і… кожен з нас».
ZIK, 12 січня 2018р.
