Альона Шкрум: Вбити омбудсмена

Однією рукою – протягнули норму, що вбиває омбусмена, іншою рукою – наблизились до ручного та зручного для Президента Конституційного Суду України.

Розумієте, так вже сталося, що політикам у світі – ніхто не довіряє, але довіряють інститутам влади. Реформування країни – це не так пошук конкретних особистостей, як створення незалежних інститутів, які зможуть якісно та професійно виконувати свої функції. Саме тому стільки галасу зчиняється навколо створення та діяльності НАЗК та НАБУ, бо самостійні, незалежні від сьогоднішньої політичної кон’юнктури інститути влади – це єдиний наш шанс вирватися із замкненого кола олігархічного ручного управління країною, яке Президент цементує у законах, перебираючи собі неконституційні повноваження.

Утім, проблема і велика біда України в тому, що так звана «владна коаліція» стала заручником власного неіснування! Іронія долі.

Тож «коаліціянти» вимушені на догоду «партнерам», заради збирання достатньої кількості голосів та відтермінування позачергових виборів «з’їдати» інститути влади, «здавати» останні механізми їх незалежного формування, вбивати їх незалежність крок за кроком. Убивати заради розподілу посад, щоб утримати попри все видимість своєї влади. 

Історія дуже проста: НФ категорично хоче бачити на посаді омбудсмена свого депутата, а саме пані Людмилу Денисову, тільки тоді вони готові голосувати за Голову Рахункової палати для коаліційного партнера та за інші забаганки президента. 

Рахункова палата вже декілька років перебуває без керівництва, цей інститут фактично вбитий коаліцією, а його діяльність заморожена. Наступним інститутом стала ЦВК, де теж не поділили людей та домовленості.

Ще один вбитий механізм парламентського контролю – Регламентний комітет. Регламентний комітет та Рахункову палату в усталених демократіях зазвичай очолює представник опозиції. У нас “коаліція на двох” просто нищить інститути, і при цьому під значну кількість законодавчих ініціатив немає голосів. У нас Регламентний комітет може довго працювати без Голови, а його обов’язки виконує Пинзеник з НФ.

Зараз черга Уповноваженого з прав людини. НФ вимагає поставити на цю посаду депутата своєї фракції. Проблема лише в тому, що голосування за омбудсмена – таємне.

Довіри ж у коаліціянтів один до одного менше, ніж у вас до них. Отака іронія.

Народний Фронт небезпідставно боіться, що за таємного голосування Денісова не отримає пост омбудсмена, а «партнери» по коаліції їх по-простому «кинуть».

До того ж, вона політично залежна, не має репутації та належного досвіду як правозахисниця, і правозахисні організації її не знають та не підтримують. Голосування за омбудсмена є таємним саме для того, щоб депутати під тиском керівників фракцій та їх домовленостей між собою не голосували за політичну фігуру, не кнопкодавили й не торгували інститутом захисту прав людини.

Коаліція та Банкова не бажає шукати незалежного третього кандидата поза парламентом, тому за іх логікою – треба терміново змінити голосування з таємного на відкрите, щоб затвердити Денісову. Інститут Омбудсмена таким чином буде вбитий на роки, а ціна цього – збереження своєї влади на місяць-рік.

Сьогодні була вже третя спроба зробити відкритим голосуванням за омбудсмена. Робити це прямо ніхто не хоче, тому цю поправку втретє «засунули» в зміни до Закону про Конституційний Суд.

Проголосували цей закон за допомогою 30 голосів Опоблоку та 25 голосів «Відродження».

Чому це небезпечно для нас з вами та для держави?

Тому що омбудсмен – це надважливий механізм парламентського контролю, який має бути незалежним та захищати права людини. Омбудсмен – це ключова посада в тих державах, що прагнуть бути усталеними демократіями не тільки на папері.

У нас з вами це один з небагатьох державних інститутів, який за процедурою ще має шанс бути незалежним.

У всьому світі омбудсмена обирають таємно та серед знаних юристів та правозахисників. В ЄС згідно з положеннями Маастрихтського договору Європейський Парламент обирає Омбудсмена шляхом таємного голосування. Національна Асамблея Французької республіки обирає Омбудсмена таємно. У Болгарії та Іспанії Омбудсмен обирається шляхом таємного голосування.

«Паризькі принципи», як Додаток до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р. містять гарантії незалежності омбудсмена, що в нас, на жаль, не діють. Занепокоєння щодо зміни процедури призначення Уповноваженого з прав людини в Україні вже висловили неурядові правозахисні організації Amnesty International, Freedom House, Українська Гельсінська спілка з прав людини та Центр громадянських свобод.

12 травня 2017 року Європейська мережа національних інституцій з прав людини, що об’єднує 40 омбудсменів Європи (!), оприлюднила відкрите звернення до Голови Верховної Ради України, голови профільного комітету, Міністра закордонних справ Павла Клімкіна, у якому закликала не допустити політизації процесу обрання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У зверненні зазначається, що «Процес відбору та призначення Уповноваженого з прав людини вразливий до політизації, а обрання Уповноваженого на основі політичних рішень суперечить Паризьким принципам ООН».

Трохи запізнились вони зі зверненням. Бо «торги» на той час вже завершились

Владі просто чхати на будь-які зауваження. Політизація в даному випадку – півбіди, найгірше – це знищення інституту Омбудсмена та протягування змін до процедури голосування в непрозорий спосіб через інший закон.

Мотивують зміну процедури обрання Омбудсмена рішенням КСУ про обрання голови ВРУ таємним голосуванням. От тільки в тексті рішення Уповноважений з прав людини взагалі не згадується! Додатковий мотив – таємний спосіб голосування перешкоджає відкритості роботи Парламенту, але відкритість роботи фактично означає можливість доступу ЗМІ до засідань Парламенту для донесення інформації громадянам.

Не смішіть нас, будь ласка: у випадку кадрових призначень таємне голосування навпаки захищає нас з вами, захищає незалежність інституту омбудсмена і саме існування держави, що функціонує лише за ефективної роботи інститутів влади. Однак, коаліціянтам чхати на інститут захисту прав людини, їх не хвилюють заклики правозахисної спільноти та світові практики урядування.

Посада омбудсмена – це лише фігура у шахівниці української політики, одна особа конкретної політичної сили в «шах матці» на Банковій. І потрібна вона для боротьби за перемогу в конкретній шаховій партії. Держава ж – важлива та потрібна лише як засіб досягнення великого соковитого та власного шматку пирога. 

Який висновок?

Боротися за поправки, які ми вже підготували, за інститути держави, за зупинення цієї правової вакханалії.

Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», «УП.Блоги», 22 червня 2017р.