Пік епідемії грипу очікується у середині лютого, а терапевтичні й інфекційні відділення лікарень на моїй рідній Чернігівщині вже переповнені вдвічі. Схожа ситуація – по всій Україні. Проблема не лише у ліжко-місцях, а й у нестачі ліків.
Уряд і МОЗ запевняють – в Україні найбільша кількість лікарняних ліжок в Європі, Україна на четвертому місці в світі за кількістю лікарняних ліжок, зайва кількість лікарняних ліжок у нашій країні – один з основних чинників неефективності системи охорони здоров’я. Тому одне з першочергових завдань «медреформи» від влади – скорочення лікарняних ліжок («фінансуємо НЕ ліжка, а лікування пацієнтів»). Воно, як переконують її лобісти, дозволить вивільнити бюджетні гроші для лікування пацієнтів.
МОЗ вже багато років говорить, що лікарняних ліжок забагато – у той же час практикуючі медики говорять про зворотнє. Принаймні під час сезонного піку захворюваності їх катастрофічно не вистачає. То чи допоможе «медреформа» від влади у переповненні відділень лікарень? Давайте аналізувати.
Кількості ліжко-місць у терапевтичних й інфекційних відділеннях насправді не вистачає
10 років тому кількість ліжок у нас була дійсно надлишковою: на 2008 рік – 437 тис. ліжок. За цей час їхня кількість скоротилася на понад 40%. Це не набагато більше показників Польщі (6,5 ліжок), Словаччини (5,8 ліжок) або середнього по країнах ЄС показника в 5,7 ліжок на 1000 населення.
Врахуємо декілька факторів. Перший. 75% з тих ліжок мають надзвичайно низьку пропускну потужність – вони розташовані в невеликих медичних установах. Другий – їх незадовільний стан. Деякі з них напівзруйновані. Третє. У результаті тотального і не завжди продуманого скорочення, структура ліжкового фонду вже зовсім не відповідає ні структурі захворюваності, ні географічним і демографічним показникам територій. Тому ми й маємо у відділеннях за деякими напрямками реальний дефіцит ліжок.
Наприклад, терапевтичні й інфекційні відділення, куди госпіталізують при пневмоніях, ГРВІ та грипі. Так ось їх в Україні якраз набагато менше, ніж в Європі.
Терапевтичні відділення українських лікарень мають тільки 36 тис. ліжок або 0,9 ліжок на 1000 населення. При цьому у країнах Європейського регіону ВООЗ, у середньому маємо 2,6 терапевтичних ліжок на 1000 населення, а у країнах ЄС – 2,2 ліжка. Навіть якщо до них ще додати 16 тис. ліжок в інфекційних відділеннях і лікарнях для дорослих і дітей, це буде удвічі менше, ніж в європейських країнах. Саме через це наші лікарні зараз у 2-3 рази переповнені.
Ліжка продовжують скорочувати разом із скороченням фінансування (про це я писав у попередніх блогах). Тільки за останні 3 роки їх поменшало ще на 10%. А в 2018 році, зі стартом “реформи” і автономізації медичних установ, темпи скорочення ліжок тільки збільшились.
У Європі ліжка також скорочували. Тільки в інший спосіб
З розвитком медицини, змінюється й важливість різних ланок медицини. Сьогодні, авжеж, перевагу віддають попередженню хвороби при амбулаторній діагностиці, бо при тривалому лікуванні в лікарні людина витрачає набагато більше ресурсів, і в першу чергу – власного організму.
Тому всі країни Європи вже скоротили кількість лікарняних ліжок у стаціонарах. Тільки це було набагато раніше – у 90-х роках минулого століття.
Найістотніші скорочення були в Фінляндії і Швеції (на 47 і 45% ліжок відповідно). В інших країнах Західної Європи – у середньому на 10-20%. Країни Європи не уникли помилок на цьому шляху, відверто «перестаралися» зі скороченням числа лікарняних ліжок і тепер відчувають їхню нестачу. Наприклад, Ірландія, Данія, Великобританія зіткнулися зі зростаючими чергами на госпіталізацію, а в Польщі черги стали серйозною проблемою і приводом для жартів крізь сльози поляків.
Українська «медреформа» від влади – непродумана і хаотична, тому Україна наступила на ці ж граблі. Вийти з цієї ситуації нам буде набагато складніше, адже наша країна навіть близько не може зрівнятися з інвестиційними можливостями Європи, і ми точно не зможемо, як європейські країни, за декілька років побудувати нові лікарні замість скорочених.
Чому скорочують дефіцитні ліжко-місця терапевтичних й інфекційних відділень
При досить великій загальній кількості лікарняних ліжок, лікарні та відділення одного профілю простоюють напівпорожні, а інші під час піку захворюваності стають переповненими. Причина – спотворений МОЗом принцип «гроші йдуть за пацієнтом». Точніше, «гроші приходять з пацієнтом».
Через хронічне недофінансування галузі, у нас панують неформальні економічні відносини. Нагадаю, за даними нацрахунків, українська медицина фінансується на 60% з кишень пацієнтів (і на 40% – з них же, тільки у вигляді податків). Це ті суми «благодійних внесків», які медзаклади вимушені збирати з пацієнтів, щоб забезпечити своє виживання і процес лікування самих пацієнтів.
Неформально, у державній медицині існують ліжка «дохідні», за лікування на яких пацієнти платять чималі суми, і «не дохідні» – за які взяти істотні «благодійні внески» неможливо. Наприклад, ліжка в кардіології, гінекології, пологових будинках та інших – дохідні, а терапія, паліативна допомога, загальна хірургія тощо – «ні».
Зрозуміло, що при спущеному зверху плану зі зменшення лікарняних ліжок, місцева влада та керівники медустанов часто керувалися не інтересами пацієнтів, а бажанням збереження саме цих «дохідних» ліжок.
Тобто, є дві причини нестачі ліжок під час епідемії – хронічна нестача фінансування і сформовані неформальні економічні відносини в медицині.
Чи вирішить провладна «медреформа» проблему
Відповідь однозначна. Ні.
По-перше, «медреформа» залишає єдине джерело фінансування української медицини – держбюджет. А він не зможе її профінансувати на гідному рівні, особливо якщо говорити про стаціонарне лікування.
Пропонована владою концепція медреформи з єдиним фінансовим джерелом – бюджетом, не дозволяє забезпечити необхідний рівень фінансування. А особливо якщо говорити про потреби одного з найбільш витратних рівнів – стаціонарного лікування за допомогою спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Самі порівняйте: загальна потреба для української медицини – понад 250 млрд грн, це в 2,5 разу менше, ніж зараз. Тож українці й далі доплачуватимуть 60% з власної кишені за принципом «гроші йдуть з пацієнтом». А це означає і підвищення ролі принципу «дохідних» і «не дохідних» ліжок. Таким чином автономізовані медустанови збережуть себе від розорення. Тільки от піклуватися про забезпечення комплексного медичного обслуговування своїх пацієнтів вони не будуть.
По-друге, впровадження так розрекламованого МОЗом принципу «гроші йдуть за пацієнтом», тобто за оплату конкретно наданих пацієнту послуг, теж не дозволить утримувати додаткові, резервні ліжка, щоб лікувати пацієнтів у період сезонних піків захворювань та інфекційних спалахів. Логіка така: якщо ти отримуєш гроші за конкретний обсяг наданих послуг, то навіщо тобі утримувати «зайві» ліжка, які будуть зайняті тільки кілька місяців у році в період сезонних піків захворюваності або в період інфекційних спалахів?
Якщо ми будемо фінансувати подібну медичну допомогу тільки через принцип «гроші йдуть за пацієнтом», то черг при госпіталізації і хронічного переповнення лікарень в період піку захворюваності ми не позбудемося ніколи.
Коли і чи чекати на зміни
Щоб це змінити, потрібна політична воля. Треба впровадити бюджетно-страхову модель фінансування охорони здоров’я.
Обов’язкове медичне страхування разом зі збереженням прямого бюджетного фінансування забезпечить необхідний рівень фінансування медицини. А комбіноване фінансування медичних установ і за фактично надані медичні послуги через систему страхування, і додаткове базове бюджетне фінансування на утримання резерву ліжкового фонду (держзамовлення), який необхідний для того, щоб мати резерв пропускної здатності лікарень у період піку захворюваності або епідемій, дозволить повністю вирішити питання пікового переповнення лікарень і черг на госпіталізацію.
У Верховній Раді вже зареєстровані необхідні законопроекти. І після зміни влади ми зробимо все, щоб за них проголосували якнайшвидше.
Валерій Дубіль, народний депутат фракції «Батьківщина», KиевVласть, 4 лютого 2019р.
