Минулого року їздив амбулаторіями Чернігівщини і дорогою зустрів стареньку машину «екстренки». І от ще тоді подумав: а що, як ця автівка поламається шляхом до лікарні, – людину просто не встигають врятувати!
Навряд чи після такого родичі шукатимуть правди, бо просто звикли, що в Україні медицина не стоїть у пріоритеті.
На жаль, політика чинної влади з її приходом не змінилася. Вона просто довикористовує старий ресурс, не думаючи як все змінити. Наші лікарі вимушені добиратися на виклик на тих самих автівках «швидкої», що й їхні навіть бабусі. Хоча до ладу автопарк екстреної служби вже можна було привести давно. От наступного року є навіть гроші на його оновлення. Та влада українців ділить за пропискою – «щасливчиків» встигнуть довезти до лікарні, а ті, кому не пощастило з обраним владою містом, – будуть сподіватися на добру вдачу.
У 2019 влада планує запустити «новий» пілотний проект з оновлення матеріально-технічної бази «екстренки» лише у кількох областях. На нього з бюджету виділяють 922,57 млн грн.
Вибір областей для пілоту виглядає дивним. Саме в них у різні роки вже проводилися подібні пілотні проекти. За ними вони отримували новий транспорт, тоді як решта України не мала взагалі нічого. І – на додаток – у цих «щасливчиків» вже створені єдині диспетчерські центри, які зараз є тільки у 9 областях України.
Окремо виділю Донеччину. Тут терміново необхідно створити з нуля систему екстреної медичної допомоги – створені раніше обласний центр медицини катастроф і закуплені автомобілі залишилися на окупованій території. Та яке це має відношення до реформи всієї системи екстреної медичної допомоги?
Тобто, уряд вирішив показати «реформу» в окремих, обраних областях, які і так можна назвати «вітриною для виставки», бо у них система ЕМД (екстреної меддопомоги) розвинена найкраще. Для цього він закидає їх грошима. Зробить він це за рахунок інших областей. На екстрену меддопомогу в них виділять у 2019-му ще менше грошей, ніж цьогоріч. Про це я писав у минулому блозі.
Та якби провладна більшість хотіла реформувати «екстрену» насправді, то фінансувала б усіх рівномірно. Пілотний проект виглядає дивним і тому, що на 5 областей і 1 місто виділили половину суми, яка потрібна на один рік для закупівлі обладнання для системи ЕМД для всієї України. І зараз я розкажу, чому робити це потрібно поступово і по всій території України.
Минулого разу я писав, що ЕМД приймає на себе додаткове навантаження під час псевдореформи медицини від влади. Щоб наша система ЕМД ефективно працювала навіть у таких умовах, потрібно врешті закінчити почату ще 5 липня 2012 року реформу. Тоді Верховна Рада прийняла Закон «Про екстрену медичну допомогу». Економічна криза і політична нестабільність 2014 року не дозволили провести реформування в повному обсязі.
Зробити це реально і зараз – оновивши і заново сформувавши матеріально-технічну базу в усіх областях України. Звісно, розвиток системи оперативно-диспетчерських служб та закупівля спеціалізованого автомобільного транспорту потребують великих фінансових ресурсів. Та й це – не проблема.
Рахуємо.
Нині централізовані диспетчерські служби є в дев’яти областях. Щоб зробити такі ж в інших, потрібно додатково трохи більше 380 млн грн. З іншого боку, ці служби успішно створює сама місцева влада – за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку. Тому немає першочергової необхідності виділяти додаткове централізоване державне фінансування на цей напрямок. Краще закцентувати на оновленні автівок – бо ж система ЕМД може працювати дійсно ефективно, якщо буде відповідна кількість спеціалізованого санітарного транспорту.
В Україні, згідно з нормативом (у т.ч. + 25% резерву), його має бути 4426 одиниць, з них: тип В – 3665 одиниць, тип С – 761 одиниця. Нині на балансі є тільки 2965 одиниць автомобілів швидкої медичної допомоги, з них: тип В – 2725 одиниць, тип С – 240 одиниць.
З усього цього переліку техніка та спеціалізований санітарний транспорт в середньому на 60-70% застарілий, фізично зношений і потребує заміни. Крім того, українська система ЕМД, не маючи іншого виходу, й досі експлуатує автівки, які не відповідають вимогам Національного стандарту і не можуть використовуватися як автомобілі екстреної медичної допомоги.
Для формування необхідного парку спеціалізованого санітарного транспорту для надання екстреної (швидкої) медичної допомоги необхідно придбати 2830 автомобілів, з них: тип В – 2281 одиниць на загальну суму 4 678,3 млн грн; тип С – 549 одиниць на загальну суму 1 705,2 млн грн. Всього на закупівлю спеціалізованого автотранспорту необхідно 6 383,5 млн грн.
Додамо до цієї суми ще додаткові витрати на закупівлю іншого обладнання та створення інформаційної інфраструктури – вийде загальна потреба – 6 775,7 млн грн.
Звісно, таку суму бюджет одного року не потягне. Проте її можна безболісно розділити на кілька років. Крім того, такий великий обсяг організаційних та виробничих ресурсів неможливо зараз забезпечити. Як приклад, виробничі можливості українських підприємств не дозволять зробити більше 1100 машин екстреної медичної допомоги в рік.
Ми можемо реально реформувати систему екстреної меддопомоги за 2019-2021 роки. При рівномірному розподілі фінансування на три роки, потреба на 2019 рік складе 2,3 мрд грн для всіх областей України. На жаль, чинна влада пішла іншим шляхом і намагається заробити собі бонуси на прийдешніх виборах, знову закидавши грошима одних, і кинувши напризволяще інших. Та наші люди – не сліпі. Вони розуміють: між робити «абищось для видимості» і «робити максимально якісно» у однакових умовах є велика різниця.
Впевнений, за три роки після зміни влади ми зможемо створити в Україні дійсно ефективну систему екстреної медичної допомоги – чекати залишилось недовго.
Валерій Дубіль, народний депутат від «Батьківщини», KиевVласть, 9 листопада 2018р.
