…Коли чотири з половиною роки тому назад я отримала неймовірний шанс піти в українську політику, виявилось, я зовсім не уявляла, що там відбувається за товстими стінами в кулуарах, і що на мене там очікує.
Я навіть уявити собі не могла, якими довгими, темними, заплутаними можуть бути коридори парламенту. І як важко, коли ти йдеш і йдеш ними роками – з ідеями, проектами, тонами паперу, натхненням, а впираєшся у глуху стіну.
Утім, я і мріяти не могла, що пройду ці затхлі коридори не одна, а з командою, яка буквально за руку зможе провести своїми порадами та своїм величезним досвідом, допомагатиме проводити закони (навіть коли з цими законами не завжди погоджується), до того ж, перебуваючи в опозиції, коли у нас практично не було шансів це зробити, відчинить потаємні сходи і вікна, використає усі свої знання та ричаги на стінах, щоб допомогти тобі.
Я і мріяти не могла, що знайду в парламенті не просто важку роботу задля високої мети змін, а знайду тут своїх найближчих друзів і родину.
І це для мене, насправді, найцінніше. Тому що дуже мало команд, які є людяними в українській політиці.
Це люди, які буквально стали для мене батьками у фракції – Іван Григорович Кириленко, до якого я бігла за порадою, здається, тисячу разів. Це Борис Тарасюк, у якого я мала можливість навчатися по програмі в 100 разів крутішій за будь-який Кембридж. Це люди, які кожен день допомагали мені, які сварили мене, які підтримували у важкі часи.
Я й уявити не могла, що Вадим Івченко, Олексій Рябчин та наші молоді колеги будуть за мене заступалися, як за рідну сестру, буквально кидатися у бій і захищати мене за кожну образу, мені нанесену. І люди – це найцінніше, що я знайшла в українській політиці і у нашій команді.
Я не могла навіть уявити, наскільки важко боротися кожен день і не опускати руки. І дивлячись, як це робить Юлія Тимошенко усе своє життя, – я не могла собі дозволити навіть думати про те, щоб здатися.
Юлія Володимирівна навчила нас боротися, у неї великий талант піднімати на боротьбу людей і відшукувати в них якісь внутрішні сили, про які вони самі не здогадувалися…
Вона вміє жартувати у важку хвилину, і заряджати нас своїм сміхом, а потім йти і голими руками розбирати оці стіни, ламати невблаганну систему. Я дуже вірю, що нам потрібні мрійники, романтики, ідеалісти, але нам потрібні і люди дій, люди боротьби, люди рішень.
Нам треба конкретні кроки, нам треба досвід, нам треба знання, нам треба ті, хто може зламати систему, і відбудувати камінь за камінчиком надію і зміни.
За останні роки наша команда дуже високо підняла планку змін у країні.
Я думаю, що ніколи країна не бачила таких дискусій, які ми бачили протягом останнього року на наших 5 загальнонаціональних багатотисячних форумах з кожного професійного питання з науковцями, філософами, експертами, економістами, військовими – з тими людьми, які не є прихильниками ані політики, ані партії Батьківщина, з якими ми працювали місяцями і написали величезний покроковий план змін.
Друзі, настав час час втілювати цей план у життя. Кожен день по одному маленькому кроку.
З календарем дій та рішень на кожен день у кожній сфері. Заради реальних змін – вже завтра.
Я – щаслива людина.
Бо залишилася романтиком у 5 роках бруду української політики.
І хочу подякувати усім вам, нашій команді, Юлії Володимирівні, за той шанс, який мені випав, і за те, що ви ніколи не опускали руки, не зраджували і не здавалися, а завжди вірили в нашу перемогу і в Україну щасливих людей.
Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 13 червня 2019р.
