Чилійська письменниця Ізабель Альєнде (племінниця того самого Сальвадора Альєнде) написала книгу «Жінки душі моєї. Про нетерплячу любов, довге життя і добрих чаклунок» (здається, цього року книга буде представлена на українському «Книжковому Арсеналі»). В ній вона розповідає про «важливих» жінок у своєму житті та в історії, про становлення фемінізму у світі, про боротьбу жінки за свої права…
Жінка моєї душі – це найрідніша і найближча мені людина, моя мама. Так само, як для Вас – Ваші мами…
Моя мама, Людмила Миколаївна, належить до жінок того покоління і того виховання, які не знаючи про жоден фемінізм чи гендерну рівність, не відаючи про жодні особливі жіночі права, робили те, що належить робити жінці й матері в будь-які часи. Вони дарували любов і тепло, виховували дітей в умовах, які важко назвати зразковими, вони працювали та тримали цілий світ на своїх плечах, як Атлас тримав небо…
Здається, все це просто й банально. Але життя кожної жінки, кожної матері є, по суті, справжній життєвий подвиг. Бо в них вища місія – давати Життя і Любов.
Куди б не котився цей світ, якими шляхами не пішла б історія, за будь-яких обставин звання матері – було, є і буде вищим і найсвятішим званням на Землі. Давайте пам’ятати про це. Давайте будемо вдячними.
Обов’язково згадайте сьогодні своїх матусь, зателефонуйте, поговоріть з ними… І навіть коли їх уже немає поряд… все одно поговоріть… Вони почують…
Дякую Вам, наші найрідніші!
