Минув рік з дати підписання «Комплексу заходів з виконання Мінських домовленостей» (Мінськ -2), півтора роки з часу підписання Мінського Протоколу та Меморандуму (Мінськ-1) та два роки з початку агресії Російської Федерації проти України. Цей термін є достатнім для оцінки обраної політики та інструментів її реалізації. Не можна й надалі стверджувати, що «минуло мало часу» і «передчасно робити висновки».
Ми підтверджуємо свою оцінку щодо неадекватності та недостатності Мінських домовленостей для досягнення стійкого миру на Сході України та відновлення суверенітету і територіальної цілісності України.
Ахіллесовою п’ятою Мінська-2 є довільне поєднання і змішування в одному «кошику» комплексу нагальних безпекових заходів (припинення вогню, відведення важкого озброєння, військової техніки та військових формувань, відновлення контролю за державним кордоном разом із міжнародним моніторингом та надійним механізмом верифікації) з політичними заходами пошуку всеохоплюючого і стійкого мирного рішення, (що завжди мають довшу часову рамку та, переважно, є виключно питанням суверенної внутрішньої політики України, включно із можливим внесенням змін до Конституції, прийняттям окремих законів та/або проведенням виборів).
Підтверджуємо свою оцінку щодо необхідності першочергової імплементації повноцінного «безпекового пакету» як передумови для «політичного пакету».
Констатуємо відсутність з боку Російської Федерації реальних кроків, спрямованих на його виконання. Припинення вогню є нестійким з 60-80 обстрілами за день та поверненням важкого озброєння. Росія продовжує постачати військову техніку, боєприпаси та військових і контролює все, що відбувається на майже 500 кілометрах нашого державного кордону, не дозволяючи ані Україні, ані міжнародним спостерігачам з ОБСЄ отримати повний і безперешкодний доступ до нього. Майже 2 мільйони наших громадян стали біженцями у власній країні.
Вважаємо, що Мінський «політичний пакет» є недостатнім. Більш того, деякі складові його змісту, правових норм, послідовності та термінів імплементації містять ознаки обмеженого суверенітету України та протирічать принципам верховенства права і демократії.
Ми виступаємо проти вимоги конституційного закріплення постійного «особливого статусу» одного регіону. Переконані, що загальна децентралізація та збалансовані відносини між центром і всіма регіонами України на європейських принципах субсидіарності відповідають нашим національним інтересам. Саме такі конституційні зміни ми пропонуємо підтримувати.
Найбільша помилка, якої зараз можуть припуститися друзі України – як в Європі, так і в Америці – це поставити політичний порядок денний в рамках Мінських домовленостей вище виконання безпекового порядку денного.
Лише коли останній буде виконаний, коли до скроні України не буде приставлене дуло пістолета, має розпочатися важкий процес політичного врегулювання, що – серед іншого – передбачатиме проведення виборів на Донбасі за українським законодавством та за стандартами і за спостереження ОБСЄ.
Російські військові мають піти з Донбасу, військова техніка і озброєння мають бути відведені, кордони закриті, а міжнародні спостерігачі ОБСЄ і, бажано, ЄС повинні мати повну свободу для верифікації і моніторингу.
Підтримуємо спільну позицію Євросоюзу та США щодо продовження режиму санкцій до повного виконання РФ своїх зобов’язань. У цьому контексті наполягаємо на безумовному і негайному звільнені всіх українських заручників та політичних в’язнів, зокрема Надії Савченко, Олега Сенцова, Олександра Кольченка та інших.
Вважаємо, що переговорний і контрольний механізм в «нормандському форматі» має бути розширений і зміцнений через залучення всіх країн-гарантів територіальної цілісності і суверенітету України за Будапештським меморандумом, зокрема Сполучених Штатів Америки і Великобританії.
Цей або подібний розширений дипломатичний механізм дозволить включити до практичного порядку денного питання деокупації Криму, які не є предметом Мінських домовленостей. Такий підхід – з міжнародно-правової точки зору – не буде протирічити Декларації від 12 лютого 2015 року, коли Президенти України, Франції, РФ та Канцлер Німеччини заявили про готовність «здійснити будь-які можливі заходи як кожний окремо, так і разом» задля мирного врегулювання та повної поваги до суверенітету та територіальної цілісності України.
Підтримуємо позицію провідних українських неурядових експертів щодо необхідності ініціювання створення міжнародної комісії для оцінки збитків, завданих збройною агресією Росії для наступного відшкодування їх через міжнародні суди.
Жертви та страждання тих масштабів, яких зазнала і продовжує зазнавати Україна, та небезпека і ризики, що несе для всіх інших країн зростаюче беззаконня в міжнародній системі завдяки агресії і порушенню Росією принципів Заключного Гельсінського Акту має зробити неприйнятною для всіх нас політику умиротворення. Жодна країна у світі, навіть Сполучені Штати, Німеччина або Франція, не можуть почувати себе у безпеці, коли агресор – чи то Кремль, чи то Ісламська держава – порушує міжнародно визнані кордони і захоплює території.
Сьогодні деякі у світі схоже починають вважати, що їм так потрібна Росія в Сирії, що можна не помічати те, що триває в Україні. Ці «мирні шептуни» вважають, що настав час замести «українську кризу» під килим, закрити тему окупації Криму і Донбасу і ,звичайно, зняти накладені на агресора санкції. Ми хочемо їм нагадати найцінніший урок дипломатичної історії 20-го сторіччя: або ти протистоїш міжнародним громилам-агресорам, або ти заплатиш високу ціну.
Свобода людини та демократична енергія суспільства – це те, що відрізняє нову Україну від «руського миру».
Якщо Україна вчасно і повною мірою використає цю нашу перевагу – ми станемо сильнішими і згуртованішими, і досягнемо набагато більшого у припиненні неоголошеної війни, встановленні стабільного миру та поверненні українського Донбасу та Криму.
