Володимир Гонський: Мистецько-просвітницький тур «Європа з Україною»

Цей тур бере свої початки від 5 квітня 2014 року. Від тієї дати ми провели понад двісті концертів-бесід-братань із нашими вояками по всій Україні.

Так, наприклад, ми побували на Маріупольщині, традиційно привезли туди для наших Героїв трохи добра і дали концерти у Володарському, на морському пляжі, який наші десантники перетворили на фортецю, і в аеропорту.

Однак доля України вирішується не тільки в Україні. МЗС нашої держави і Товариство зв’язків з українцями за кордоном «Україна – світ» (керівник Іван Драч) помітили наш почин і запропонували здійснити мистецько-просвітницький тур «Європа з Україною» країнами Східної Європи. Уперше в історії вільної України.

Такий тур давно назрів: у світі посилюється зомбування російськими ЗМД (засоби масованої дезінформації); світ “втомлюється від України”, звикає до все нових і нових жертв; світ не зрозумів, що трагедія голландсько-малайзійського літака – не єдина і не остання його данина російським агресорам…

Маємо різноманітну українську діаспору, мільйони заробітчан, просто друзів України, тому треба всіляко активізувати і координувати їхні зусилля із захисту Вітчизни.
Уже наступного дня прийняття в МЗС із цього приводу заступником міністра і керівниками відповідних структур приємно вразило ставленням до нашої місії. Останні проблеми перед поїздкою вирішувалися невідкладно дзвінком до Посла України в цій державі.

Очолила нашу команду голова секретаріату ГО «Україна – світ» Алла Кендзера. Мікроавтобус був із героєм-водієм-волонтером Борисом Бондарем, частково пальне надала ГО “Коло турботи”. ВО «Батьківщина» також допомогла з пальним, спасибі їм і за десятки державних прапорів, футболки «Волю Надії Савченко» українською та англійською мовами тощо. Висвітлювати тур ми запросили Людмилу Клименко і Андрія Демківа з ДТРК «Всесвітня служба УТР». А ми з Лесею Горовою мали розповісти, показати і заспівати про Народну війну українців…

Отже, 3 травня увечері, у День польської конституції, ми приїхали в княжий Перемишль, поселились у греко-католицькому монастирі в центрі міста. Поруч – міст через Сян, на якому не змогли не заспівати рідний Гімн…

Мешканці Перемишля постійно допомагають нашим військовим. Контакти з Україною тут непослабні. На концерті в ошатному старовинному Українському домі, який пам’ятає ще Вербицького і Франка, зібралася українська еліта Перемишля. Ми співали їм ті патріотичні пісні й вірші, які даруємо нашим Героям на фронті, показали слайди, відео, розповіли про них…

Особливо шокували публіку продемонстровані осколки від «Градів», мін різного калібру, «ВОГів», «АГСів», які я випросив у начштабу батальйону «Батьківщина». Ми бачили у відповідь біль і гордість, відчули потиски рук і бажання допомогти. І так було на кожному нашому концерті-одкровенні.

5 травня через мальовничі карпатські хребти прибули у Пряшів (Словаччина). На жаль, тут є болючий розкол між українцями і «русинами», спровокований і підживлений зовнішніми силами (усім відомо якими…).

Цю ворожість ми відчули і від тих «русинів», які прийшли на наш концерт поряд з активістами української громади. Але це лиш додало нам сил. Під час концерту «русинські» сльози на очах поєдналися з «українськими», а опісля жваве братання опонентів не залишило сумніву в штучності цієї проблеми.

Наступного дня в українському Посольстві у Братиславі я так і сказав нашому Послу Олегу Гаваші та його раднику Віталію Усатому: зберіть усіх «русинів» на наш концерт і вони знову стануть українцями!..

7 травня. У Будапешті нас вразив красою будинок Угорського парламенту. Його депутат, “головна українка Угорщини” Ярослава Хортяні, влаштувала тут зустріч із Міністром людських ресурсів та здоров’я Міклошем Шолтисом. Він подякував за нашу місію і запевнив, що Угорщина щиро підтримує Україну.

У Центрі української культури в Будапешті відбулася зустріч-концерт з українською громадою (були й угорці), місцевими ЗМІ. Імпрезу підсилила участь двох Кіборгів із Закарпаття, які проходили тут реабілітацію. Вони впізнали нас із Лесею, згадавши концерт минулого літа. Супергерої розповіли і показали фото й відео про свої «аеропортні будні».

Тимчасовий повірений у справах України в Угорщині Михайло Юнгер з дружиною були приголомшені концертом, дипломат виступив з ідеєю показати нашу програму для угорців та інших європейців.

Медик-волонтер Вікторія передала багато ліків для воїнів. Ми з Горовою презентували тут, як і всюди, свої книги і диски.
І знову довгий переїзд. Величні гори, циганські села. Румунія. Мараморощина! На в’їзді в місто Сігет нас зустрічали голова Союзу українців Румунії Степан Бучута, його заступники Мирослав і Микола Петрецькі.

У добротну будівлю Союзу українців Сігету прибули з півсотні голів українських сіл і громад Мараморощини. Знову концерт, бесіда, фото і відео з війни, обмін книгами і дисками… У Сігеті ловить українське ТБ і мобільні мережі, люди знають правду про події в Україні, але зомборашатіві напакостила і тут.

Треба позаздрити румунам у їхній самодостатній любові до своєї культури в усіх її виявах: у ресторанах, на весіллях, телебаченні й радіо звучить румунська музика, від фольклору до етнороку, національне мистецтво видно і чути всюди. Коли вже у нас зникне цей малоросійсько-совковий комплекс селюка, угвинчений в російську попсу?..

9 травня ми поїхали в 11-тисячне українське селище Русь Поляни. Тут нас зустрів хлібом-сіллю селищний голова Степан Конча, голова Союзу українців цього села Степан Кіфа. На святковий концерт до Дня перемоги і румунської незалежності з’їхалися колективи з усієї Мармарощини – понад 200 учасників, кілька тисяч глядачів! Які яскраві національні строї!

11 травня − день народження Надії Савченко, на концерт ми знову вдягнули футболки з її зображенням, розповіли про нескореність жінки. Сюди завітали і працівники Посольства України на чолі з Послом Теофілом Бауером, депутат Румунського парламенту від української нацменшини Іван Марочко. Крім українців, були присутні й румуни, зокрема, журналісти, для яких вівся переклад.

На такий успіх ми не сподівалися, бо дещо остерігалися впливу румунських територіальних, скажімо так, невдоволень. Але Т. Бауер у своєму виступі зазначив, що Румунія одна з перших підтримала Майдан і територіальну цілісність України, засудила російську агресію. Бухарестський військовий шпиталь зараз лікує наших поранених воїнів. Українці Бухареста опікуються Героями.

Ми приїхали в Тульчу, місто в дельті Дунаю, наступного дня, де нас зустрів голова української громади Задунав’я Дмитро Черненко, толковий, патріотичний і колоритний румунський полковник-прикордонник у відставці, акордеоніст-віртуоз.

Стан українства тут найзагрозливіший. Українські школи закрили в 1959 році. Українських церков, священиків немає… Молодь уже навіть не розуміє мови предків. Середнє покоління – розуміє, але говорить погано. Старше – розмовляє добре, але між собою вже спілкується румунською. Щоправда, це не стосується островитян, які ізольовано живуть у дунайських плавнях і говорять доброю старою козацькою мовою, але час не шкодує і їх. Думаю, якщо не зробити рішучих кроків, печатка українського духу тут зітліє вже через 20-30 років…

Концерт розпочався із в’язанки невідомих нам бадьорих козацьких пісень у виконанні місцевих козаків і козачок. Звісно, наше з Лесею продовження було драматичнішим.

На другий день ми відвідали село Верхній Дунаєвець, де ще стоїть стара церква Задунайських козаків, гранітний пам’ятник з хрестом і тризубом та надписом на їхню честь. Школа пустує.
Дмитро Черненко прагне викупити її приміщення для української громади, щоб проводити тут спільні заходи, літні табори для української юні Румунії й України, щоб не пересихали наші джерела… Місця тут благословенні, вода в дунайських єриках чиста і м’яка, сам випробував. Може, хтось захоче допомогти?

У центрі Тульчі стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку, біля якого ми спільно вшанували його пам’ять.
14 травня по обіді на нас уже чекали в Кишиніві, тому з Тульчі виїхали о 4-й ранку. Місто Галац, де був похований Мазепа, паром через Дунай, кордон, жахлива дорога, хоч молдовські служиві стягують по 4 євро з кожної машини за проїзд.

У молдовській столиці неприємно впало в очі кілька авто з георгіївськими стрічками. У теоретичному ліцеї ім. М. Коцюбинського зібралися активісти, громадські діячі, митці української громади, журналісти, батьки учнів ліцею, чомусь не було самих учнів… Вірогідно, якась частина з них під впливом московської пропаганди, але для того ж ми й виходимо на сцену, щоб із цим боротися… «Відстрілялися» добре!

Наступного дня наша делегація разом із дипломатами Посольства України та активом української громади взяла участь у покладанні квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченку на території однойменної Кишинівської гімназії №8 із вивченням української мови.

Далі – урочисте зібрання в Культурно-інформаційному центрі Посольства України в Республіці Молдова з активом української громади Молдови та дипломатами посольства.
16 травня через Сороки і Могилів-Подільський ми повернулися до рідного Києва.

Які висновки? Наш тур виконав свою місію. Таких явищ народної дипломатії зараз потрібно не менше, ніж поїздок на фронт. Українці за межами України – величезна і потужна сила, яку потрібно системно і послідовно вмонтовувати в українське життя, використовувати для допомоги Україні. Зараз це робиться ледь на 5% від можливого.

Входження України в європейські інституції, безвізовий режим значно полегшить та інтенсифікує цей процес. Взаємодія є взаємовигідною як для України, так і для прогресу (порятунку) українських діаспор.

Тримаймося, воскресаймо, бо ми того варті! Слава Україні!!!